Игра слов про игру миллионов
"Я б не так іще послав..."
...Пригадую, як у середині 1960-х років під час одного з засідань Комісії пропаганди та агітації Української федерації футболу (якою, до слова, успішно тоді керував авторитетний вчений Оратовський) цитували віршики відомого поета-гумориста Павла Глазового (працював він тоді заступником головного редактора журналу "Мистецтво"), чиї римовані гуморески, байки та усмішки були винятково популярні. До слова, далеко не всі з них виходили друком. Деякі – тільки усно!
Під час засідань комісії всі реготали, коли Павло Прокопович виголошував свої поетичні шедеври на футбольні теми.
Згадую, наприклад, одну з гуморесок (текст – як запам’ятав):
Розкричався на суддю Саливон Макуха.
Поруч дамочка сидить,
Затуляє вуха.
А Макуха каже їй:
– Крєпко ізвіняюсь!
Я б не так іще послав,
Та жінок стісняюсь...
В одній з його друкованих збірок мені пощастило побачити ще й таку – під назвою "Добра пам’ять":
Сидить жінка, зажурилась,
Хита головою:
– Оце рівно вже три роки
Ми живем з тобою.
А ти тільки про футбол свій
Плетеш-теліпаєш...
Де зустрілися ми вперше?
Ти хоч пам’ятаєш?
– Пам’ятаю. Ми зустрілись
Біля автомата.
Після того, як "Динамо"
Виграло в "Кайрата".
...І ми уже – упереді!
Була й народна творчість. Зокрема, присвячена певним подіям.
...1966 рік. Київське "Динамо", ставши чемпіоном СРСР, зустрічається в Москві у фінальному матчі за Кубок СРСР зі столичним "Торпедо".
Досі лише московським командам щастило, ставши чемпіонами, здобути й Кубок: "Динамо" (1937), "Спартак" (1938, 1939, 1958), ЦБЧА (1948, 1951), "Торпедо" (1960). І все. І в фіналі Кубка-1966 шанси киян на "золотий дубль" здавалися не дуже реальними. Адже матч був у Москві.
І все ж – Кубок виграли кияни! А відтак – і зробили "Золотий дубль!". Це було свято на всю Україну.
Негайно ж до редакції "Молоді України" стали надходити листи з різних куточків України (майже однаковими текстами на стиль і мотив популярної тоді пісні з якогось популярного тоді радянського кінофільму, яка починалася словами: "Как провожают пароходы – совсем не так, как поезда", з приспівом "Вода, вода – кругом вода".
Отже, футбольний український варіант:
Як проводжали ми "Динамо"
Зовсім не так, як ЦСКА!
Ми твердо вірили у Сабо,
В стрімкі прориви Бишовця!
А Біба наш як їм закрутить,
То буде їм не до лиця –
Андрійко Кубок наш получить,
Пожме п’ятак у Бишовця!
Приспів:
Ах, Кубок – наш!
Ми вірим в це!
Бо Сабо наш
Зробить усе!
Та зустрічало нас "Торпедо"
Зовсім не так, як ждали ми,
Та ось наш Толя робить фінтик,
І ми уже – упереді!
Приспів...
На жаль, далі не пам’ятаю. Може, хтось із наших читачів-ветеранів оце згадає й нам нагадає?
А суть оспіваних подій, згадую (їздив на цей матч з командою "Динамо" як спецкор "Молоді України", в якій відтак надрукував репортаж під назвою – "Подорож за Кубком і з Кубком"), була, всі знають, така: у першому таймі Анатолій Бишовець красивим ударом відкрив рахунок. Москвичі його так і не зрівняли. А в другому таймі Андрій Біба завдав завершального удару – 2:0! І Кубок – наш! А з ним – і "Золотий дубль"!
І знов – на честь "Динамо"
...Згадую подеколи ті далекі роки, коли мені доводилося активно виступати з публікаціями на футбольні теми (під псевдонімом – прізвищем моєї мами Явдохи Ходун)не лише на шпальтах "Молоді України" (де, між іншим, я працював у штаті до квітня 1973 р., коли перейшов у "Спортивну газету"). А також багато років у співтоваристві з видатним футбольним суддею Іваном Васильовичем Мироновим складав тексти друкованих програмок-буклетів (без наших підписів) на кожен календарний домашній матч київського "Динамо". Гонорар отримував він, а мені за кожну програму давав 10 рублів.
Також ФФУ ще й, як відомо, здавна щороку навесні видавала друком у Києві щорічні довідники-календарі з багатьма подробицями найцікавіших подій минулого сезону, анонсуючи також усе найвагоміше на поточний рік. І раптом ФФУ наприкінці 1971 року запропонувала мені стати упорядником чергового такого довідника-календаря під назвою "Футбол-72".
Цю пропозицію мені особисто зробив дуже авторитетний працівник ФФУ Петро Безносенко, детально розповівши, що необхідно, а що бажано включити до збірочки. Мені надали допомогу деякі інші спортивні журналісти, і збірка "Футбол-72" з підзаголовком "Довідник-календар XXXIV чемпіонату СРСР з футболу" вийшла друком навесні того року у київському видавництві "Здоров’я" (на останній сторінці зазначено, що укладач – Ю.М. Лазарєв).
Передусім у збірці було щедро відзначено той радісний факт, що 1971 року чемпіоном СРСР уп’яте стало київське "Динамо".
З тієї нагоди було включено до згаданої збірки "Футбол-72" пісню під назвою "Команда високої проби" (автор слів – поет Василь Юхимович, мій давній друг, віце-редактор журналу "Україна"; автор мелодії – відомий тоді композитор Яків Цегляр). Вдалося вмістити не лише весь текст пісні, а й ноти!
Ось її текст:
В пошані майстри-ветерани,
Когорта надійна сьогодні в строю.
Кришталь, і медалі, і травми, і рани
Позначили долю твою.
Могутньою радуєш грою,
Гримить стадіон: "Мо-лод-ці! Мо-лод-ці!"
Бувало складали до ніг твоїх зброю
І грізні "шотландські стрільці".
Приспів:
На святі й твої нагороди
Спортивна колона нестиме.
Нехай назове і футбольні ворота
Наш Київ-герой золотими!
Ото гравці! Ура, фізкульт-ура!
Ой молодці! Ура, фізкульт-ура!
Блискуча, славна гра
Над схилами Дніпра.
Ура динамівцям, ура!
Великого спорту окраса,
Мужніла команда киян в боротьбі.
І напад, і захист найвищого класу
В двобої здавались тобі.
Як ворог почав наступати,
Ти в нього стріляла м’ячем, як ядром.
Хоч Київ палав, не взяли окупанти
Й півполя твого над Дніпром.
Приспів
Ростуть в областях і в столиці
Резерви твої, переможні дублі.
Тримайся, "Динамо", в турнірній таблиці
На верхнім, обжитім щаблі! Вже золото вищої проби
Вітчизна вручала киянам не раз.
Пора і званням чемпіона Європи,
Командо, порадувати нас!
Пророчий вірш
З цього ж приводу відомий тоді спортивний журналіст Леонід Горіловський запропонував мені включити до збірки свою віршовану добірку під загальною назвою "Шаржі й епіграми на декого з "Динамо".
Навряд чи є змога передрукувати тут усі рядки, героями яких були: тодішній наставник "золотих киян" Олександр Севидов, деякі з чемпіонів СРСР-1971 – Євген Рудаков, Віктор Колотов, Стефан Решко, Віктор Матвієнко, Сергій Доценко, Володимир Веремеєв... Може, буде ще нагода.
А останнім героєм цих епіграм було обрано динамівця, ще не удостоєного золотої медалі, бо того року він виступив у основному складі команди лише в одному матчі. Постійно ж грав лише в дублюючому складі. Але вже тоді привернув увагу своєю яскравою атакувальною грою, своїм, як писали тоді про нього, "чуттям голу".
Хто ж був отим обранцем? Цей вибір став пророчим. Олег Блохін!
Ось цей віршик, присвячений тодішньому дублерові "Динамо":
Влучить мить, візьме приціл –
І в "дев’ятку" прямо...
Отакі-то є стрільці,
Наймолодші молодці
У сім’ї "Динамо"!
Це був лише початок. Вірш, присвячений Олегу Блохіну, виявився пророчим.
"Золотий рік"
Уже наступний рік став для Блохіна "золотим". Не для команди вже, ні. Динамівці Києва тоді задовольнилися "сріблом", а чемпіоном СРСР стала луганська "Зоря". Уже у наступному моєму довідникові-календарі "Футбол-73" цей черговий успіх українського спорту було відзначено як слід. У тому числі й віршиком:
Наш тепловоз вперед летить
У сяйві перемоги,
І в стукоті коліс звучить:
"Зоря" зійшла, "Зорі" – дорогу!
Але цей рік уперше став "золотим" не лише для луганської команди. А й для Олега Блохіна, який забив у чемпіонаті СРСР за основний склад київського "Динамо" найбільше – 14 м’ячів.
Окрім того, Блохін, водночас, здобув у чемпіонаті СРСР єдиний з призів великого футболу, який доти вперто обминав динамівців Києва, – Кубок газети "Труд" найкращому бомбардиру. У тій же збірочці "Фут-бол-73" не залишилися в боргу перед 20-річним голеадором і любителі віршованого слова.
Ой, пушкарику, пушкар!
Ще удар і ще удар!
Може, врешті вдасться взуться
В Золоту футбольну Бутсу!
Як відомо, наступні призові вершини великого футболу Блохін брав не раз. А хто ж був автором ще одного того пророчого віршика? Відомий тоді (та ще й нині) футбольний журналіст Олександр Маноха, постійний автор "Молоді України"! Цей віршик був частиною його нарису під назвою "Щасливий дебют", присвяченого бомбардирському злету Олега Блохіна в чемпіонаті СРСР, а також деяких інших змаганнях 1972 року. Нарис і вірш було надруковано в згаданій збірці "Футбол-73".
У тій же збірочці, між іншим, знайшлося місце і для привітання на честь славетного Валерія Лобановського, котрий тоді вдало очолював дніпропетровський "Дніпро". Його команда 1971 року вперше вторувала шлях до вищої ліги, де в чемпіонаті СРСР-1972 дебютувала на високій шостій сходинці.
Між іншим, "Дніпро" набрав стільки ж очок, як іще два клуби, "Арарат" і ЦСКА, але поступився їм за різницею забитих і пропущених м’ячів. І лише на одне очко відстав од динамівців Києва та Тбілісі. Отже:
Іде на всіх парах
Футбольний корабель дніпровський,
Стерно в міцних руках
Тримає лоцман Лобановський!
А блискучий злет Блохіна не припиняли оспівувати любителі римованих рядків. Згадую, що сталося після виходу друком збірки "Футбол-73". Я тоді якраз перейшов з "Молоді України" в "Спортивну газету", де мене відразу попросили, зокрема, не совати свого носа в чуже просо, тож збірку "Футбол-74" і програмки на матчі робив уже Валера Мирський (між іншим, уже зі своїм підписом). Переглядаючи свіжу редакційну пошту (а мене "СГ" призначили зав. відділом листів і масової роботи), раптом бачу добірку спортивних віршиків якоїсь ентузіастки. Серед них був і футбольний: з таким захоплюючим текстом на мотив популярної народної пісні:
Ой у лузі, та ще й при березі,
Розцвіла калина...
Народила Адаменко
Бомбардиром сина!
Річ у тім, що мати Олега Блохіна Катерина Захарівна Адаменко була дуже відомою легкоатлеткою – колишня чемпіонка і рекордсменка СРСР зі спринтерського бігу, відтак – заслужений майстер спорту. І ось маєте: порадувала спорт новим блискучим досягненням. Яке й спонукало читачку присвятити їй маленьку оду (яку тоді в редакції "СГ" запам’ятали всі)...
П’ємо до дна?!
Оце поки що все, що я наразі можу згадати з "футбольної поезії" тих далеких-далеких років.
Щодо ближчих часів... Якось у Києві на Республіканському стадіоні відзначали один з яскравих ювілеїв легендарного бомбардира. Не раз прилюдно та гучно лунали такі, начебто, тости (а то й справжні):
За Блохіна!
За Блохіна!
П’ємо до дна!
П’ємо до дна!
Можливо, хтось із читачів згадає та надішле нам повний текст? А то й власні цікаві зразки цього жанру?!
