Тридцать лет назад. Киев...

Тридцать лет назад киевские динамовцы, победив в Киеве московских одноклубников, в 9-й раз стали чемпионами СССР. Киевляне вернули себе чемпионство после двухлетнего перерыва…

«Динамо» (Киев) – «Динамо» (Москва) – 2:0 (2:0)
17.11.1980. Киев. Республиканский стадион. +8°. Пасмурно. 30000 зрителей.
Судьи: А.Мильченко, Б.Черняховский (оба – Сухуми), А.Апридонидзе (Кутаиси).
«Динамо» (К): Роменский, Каплун, Бойко, Журавлев, Демьяненко, Лозинский, Буряк, Евтушенко (Хапсалис, 46), Бессонов (кап), Веремеев (Олефиренко, 85), Блохин. Тренер – Валерий Лобановский.
«Динамо» (М): Пильгуй, Новиков, Никулин, Маховиков, Бубнов, Петрушин, Молодцов (Толстых, 61), Минаев, Матюнин, Максименков (кап), Резник. Тренер – Вячеслав Соловьев.
Голы: 1:0 Веремеев (5), 2:0 Бойко (19).
Дублеры – 3:0. Голы: Ященко, Пасечный, Хлус.

Уверенно переиграв московских одноклубников, дублеры киевского «Динамо» за тур до финиша чемпионата страны обеспечили себе победу. После этого их старшим коллегам из основного состава было просто неудобно сыграть слабее. И они выиграли, вернув себе после двухлетнего перерыва звание чемпионов СССР.
Игра с первых же минут сложилась благоприятно для сохранивших к концу сезона завидную физическую свежесть киевлян. Размороженный оттепелью газон Республиканского стадиона в значительной мере восстановил свои летние кондиции, и это позволило хозяевам поля в полной мере воспользоваться также и своим несомненным техническим превосходством.
Словом, киевляне уверенно и энергично вели «свою игру», в то время как у соперников, по крайней мере в первом тайме, никаких убедительных контрдоводов не нашлось. Попытки контратаковать со стороны московской команды, конечно, были, причем довольно частые, но выдвинутые вперед Резник, Матюнин и Максименков даже при поддержке партнеров ничего так создать и не сумели. К тому же хозяева, особенно искусно пользуясь подкатом, то и дело разрушали возможные замыслы соперников.
Первый гол был довольно курьезным. Шла пятая минута игры, и Веремеев, решив, очевидно, проверить, как подготовился к важной встрече Пильгуй, пробил метров эдак с 27-30 по воротам. Удар был средней силы, но голкипер москвичей встрепенулся лишь после того, как мяч уже затрепетал в сетке.
Прошло четверть часа, и москвичам снова пришлось начинать с центра. Второй гол был результатом красивой комбинации киевлян. На правом фланге атаки точно разыграли между собой мяч Лозинский с Веремеевым, последний сделал навесную передачу во вратарскую площадку москвичей, оттуда Евтушенко (бить ему было неудобно) головой перебросил мяч дальше налево – набегавшему Бойко, который не сплоховал.
Второй тайм гости начали довольно активно и на несколько минут даже завладели инициативой. Но затем все пошло в прежнем плане. Минут через 10 после возобновления игры Блохин упустил верный шанс забить гол – мяч ему как на блюдечке выложил под удар Веремеев, но лидер киевской атаки попал в стойку ворот. Не были использованы реальные возможности увеличить счет и другими киевлянами.
Гости во втором тайме неоднократно чуть ли не всей командой довольно успешно переходили в контрнаступление, и на 65-й минуте удар Максименкова метров с пяти едва не достиг цели. Однако киевляне в обороне действовали хладнокровно и удержали победный счет.

Г.Борисов, «Советский спорт»

Матч наближався до закінчення і трибуни все голосніше і голосніше скандували: «Ки-їв – чем-пі-он! Ки-їв – чем-пі-он! Ки-їв – чем-пі-он!» Сумнівів у цьому вже не було, хоч московські футболісти, не бажаючи миритися щ поразкою, великими силами, настирливо штурмували ворота господарів. І в заключні хвилині тричі довелося вступати в гру Роменському. Особливо небезпечний момент виник, коли Минаєв зробив навісну передачу на лінію воротарського майданчика. А там Максименков завдав удару головою. Але голкіпер, точно визначивши місце, намертво притиснув м’яч до грудей.
Пролунав фінальний свисток арбітра А.Мільченка, який впевнено і вміло провів не такий вже й легкий для суддівства матч. Народився новий чемпіон! Збуджені і радісні київські футболісті підбігли до старшого тренера В.Лобановського і почали його качати. Цієї процедури не уникнув і тренер М.Коман. а потім команда знову опинилася в центрі поля, дякуючи прихильникам за вірність і підтримку. І ще одне. Найспортивнішими серед гостей були Бубнов і Никулін, які першими потиснули руку чемпіонам-80.
А тепер повернемося до початку зустрічі. В усі часи в футболі цінувалися несподівані рішення. Саме таке і прийняв Веремєєв. У нього були продовження, але він, перебуваючи з м’ячем метрів за 25 до воріт, раптом пробив по них. Пільгуй, звичайно, запізнився з кидком, і табло зафіксувало – рахунок відкрито!
Треба, однак, віддати належне московським динамівцям. У відповідь вони відповіли кількома небезпечними атаками, під час однієї з яких лише самовідданість Бойка, що підставив себе під удар Минаєва, врятувала господарів поля від неприємностей.
Киянам у цьому матчі знову довелося перебудувати бойові порядки. Через травми не могли виступати Коньков, Колотов, Балтача. Тому Лозинський знову з’явився у півзахисті, а його місце на правому крилі оборони зайняв Каплун. Втім, якогось принципового значення така передислокація не мала. Вірні принципам захищатися і атакувати всіма польовими гравцями, кияни, втративши м’яч, моментально знову починали боротися за нього на будь-який ділянці поля. але теж саме робили й москвичі, чиє складне турнірне становище вимагало від них неабиякої активності.
І все ж загальна перевага належала майбутнім чемпіонам. Другий гол не змусив себе чекати. На правому фланзі атаки Лозинський з Веремєєвим дрібними передачами обіграли двох захисників. Останній спрямував м’яч у центр штрафного майданчика, де Євтушенко головою переадресував його наліво. Бойко, який підключився в передню лінію, невідпорним ударом довів справу до кінця.
Немає рації перелічувати голеві моменти, що виникли біля обох воріт. Могли відзначитися і Євтушенко, і Блохін, і Буряк, і Максименков, і Петрушин, але результат 2:0 не змінився.
І тут хочеться згадати слова нинішнього старшого тренера москвичів В.Соловйова, який в 1961 році привів київських динамівців до перших золотих медалей (пам’ятаєте, тоді В.Лобановський був гравцем). Вчора кияни зробили дев’яте коло пошани, яке В.Соловйов прогнозував їм у пресі два роки тому, сказавши, що футболісти Києва – команда 1980 року. Так воно і сталося.
Попереду у нас і аналіз сезону, і розповідь про його головних лауреатів. А зараз поставимо крапку, поздоровивши наш найкращій футбольний клуб з великим успіхом, який став наслідком плідної тренерської роботи і зусиль усіх гравців, які брали участь в чемпіонати. З перемогою, динамівці!

Л.Каневський, «Спортивна газета»

Останній тиждень інакше й не назвеш як щасливим для мільйонної армії футбольних болільників з нашої республіки. Підстав для цього досить. Після кількох спроб нарешті «прорубала вікно» у вищу лігу сімферопольська «Таврія», знову повернувся в коло найсильніших дніпропетровський «Дніпро», слідом фінішував «Металіст» із Харкова і завоював бронзові нагороди першої ліги. Наступного сезону в ній виступатимуть і київські армійці, які, завоювавши звання чемпіонів республіки і «Рубіновий кубок» нашої газети за найрезультативнішу гру, перемогли у відбірковому турнірі трьох. Ця низка осінніх успіхів, що почалася кришталевою перемогою донецького «Шахтаря» у Кубку СРСР, вимагала логічного, бажаного і цілком природного завершення – чемпіонських медалей.
За багато турів до фінішу з’ясувалося, що всерйоз претендують на них лише київські динамівці. А перемога в звітному турі над одноклубниками із Москви (нагадаємо, що в першому колі москвичі перемогли киян у залі) робила їх володарями почесного титулу. В свою чергу для москвичів осінні очка теж на вагу золота: команда робить відчайдушні спроби залишитися у вищій лізі і після «кімнатної» перемоги над «Чорноморцем», здавалося, викладе все своє вміння і сили на вологе поле олімпійського стадіону в Києві. Принаймні, такі думки породжував останній надто критичний і, можливо, запізнілий виступ «Комсомольской правды», що аналізує невдачі колективу. Були й інші варіанти із ряду так званих «біляфутбольних» пліток. Поговорювали, що динамівці (на те й одноклубники!) розійдуться мирно. Москвичам це була б солідна підмога для того, щоб втриматися бодай за п’ятнадцятий (коли рахувати «Пахтакор») щабель турнірної таблиці, а кияни «просто відклали б» своє коло пошани до останнього матчу проти господарів футбольно-легкоатлетичного комплексу ЦСКА. До того ж, цілком можливо, що на цю гру вони вийдуть уже в ранзі чемпіонів, бо невідомо, як поведуться в поєдинку з «Спартаком» львів’яни, яким, до речі, як і динамівцям із Москви, теж втрачати нічого. Одне слово, останній у Києві матч 43-го чемпіонату країни мав вирішити або ще більш загострити одразу кілька проблем як нагорі, так і в нижній частині турнірної таблиці...
Забігаючи наперед, скажемо, що порядкові номери гравців не завжди відповідали їхнім амплуа. Приміром, Володимир Безсонов цього разу був не на вістрі атаки, де ми звикли його бачити, а виконував функції відсутнього на полі Анатолія Конькова. Як показав матч, в цілому він впорався з тренерським завданням.
Однак про все по порядку. Матч розпочався дещо несподівано, як кажуть, без розвідки. Вже на п’ятій хвилині дальній удар Володимира Веремєєва застав зненацька воротаря москвичів Пільгуя – 1:0.
Тут же ряд атак проводять гості, але на місці київські захисники, кілька разів вдало грає Роменський. Відбивши контрнаступ суперників, претенденти на чемпіонське звання знову переходять до атакуючих дій. Рветься до воріт Блохін. На двадцятій хвилині, після подачі кутового Євтушенко скидає головою м’яч під удар Бойку і той із складного положення забиває другий м’яч у ворота москвичів.
Треба сказати, що й після цього гості не змирилися з ходом боротьби і не раз намагалися повернути його на свою користь. Але кияни не збиралися засиджуватися в захисті і до перерви ще багато разів турбували захист москвичів. Кілька хороших нагод забити свій дев’ятнадцятий гол у чемпіонаті не використав Олег Блохін. Отже, після першого тайму – 2:0 на користь лідерів.
У другому таймі замість Євтушенка на поле вийшов Хапсаліс, а наприкінці матчу Веремєєва замінив Олефіренко. Перша ж атака в другій половині гри завершилася точним ударом невтомного Блохіна в стійку воріт Пільгуя. Через кілька хвилин москвичі відповіли на це гострим випадом, на вістрі якого був Маховиков. Але на сильний удар останнього зумів зреагувати Роменський. Кінцівка зустрічі пройшла в приблизно в рівній боротьбі і суперникам не вдалося, змінити результату першого тайму. Фінальний свисток Анатолія Мильченка із Сухумі назвав нового чемпіона країни. Вдев’яте ним стала команда київського «Динамо».
І ще одна приємна новина. Перемігши з рахунком 3:0 ровесників з московського «Динамо», резервісти киян стали недосяжними для суперників і будуть нагороджені золотими жетонами переможців чемпіонату СРСР серед дублерів. Отже, чемпіон-80 має надійні тили. Це радує…

«Молодь України»

Учора динамівці Києва провели останній на своєму полі матч чемпіонату СРСР 1980 року. Вигравши в одноклубників з Москви – 2:0, за тур до закінчення змагання вони забезпечили собі перше місце в підсумковій турнірній таблиці. Команда київського «Динамо» вдев’яте здобула титул найсильнішої в Радянському Союзі. Так щасливо для футболістів, тренерів, їх керівників та численних шанувальників клубу закінчився черговий цикл роботи, що ведеться в Києві із створення сильних футбольних команд під прапором спортивного товариства «Динамо». Чи стане класною ця команда, що народилася на наших очах у гострій конкуренції з водночас давнім і новим флагманом. радянського футболу – столичним «Спартаком»? Цього сезону в її лавах залишилось небагато майстрів, що мають достатній досвід успішних виступів на найвищому рівні. Серед них слід відзначити передусім Володимира Веремєєва, якого буде нагороджено вже п’ятою золотою медаллю чемпіона Радянського Союзу. Четвертий комплект вищих нагород одержать Олег Блохін та Леонід Буряк, третій – Анатолій Коньков, удруге стали переможцями всесоюзної першості Володимир Безсонов та Володимир Лозинський. Перша золота медаль чемпіона СРСР прикрасить Юрія Роменського, Сергія Журавльова, Анатолія Дем’яненка, Сергія Балтачу, Віктора Каплуна, Олександра Бойка, Олександра Хапсаліса, Вадима Євтушенка. Допоміг рідному клубові вибороти першість чотириразовий чемпіон СРСР Віктор Колотов, який зіграв у основному складі 11 матчів чемпіонату.
Вражає результат команди на своєму полі в Києві. Тут вона провела 15 матчів першості, з яках 14 виграла і один звела внічию. В цих зустрічах динамівці забили суперникам 36 м’ячів, а пропустили лише один.
Нові чемпіони країни претендують і на інші призи. Два з них вони вже здобули: це приз Спорткомітету СРСР для дублерів та приз Федерації футболу СРСР за кращу суму очок, набраних основним та дублюючим складами команди. Резервісти київського «Динамо» вдесяте перемагають у своїх турнірах, які ведуть початок з 1946 року. Найближчий до киян результат мають дублери «Спартака», які 8 разів виборювали першість. А приз Федерації футболу СРСР, заснований 1958 року, динамівці здобувають удванадцяте. Тут їх перевага над іншими учасниками всесоюзної першості безперечна: адже другий результат – виграш призу чотири рази (столичні спартаківці та динамівці).
Мабуть, підсумки матчів останнього туру дадуть змогу динамівцям Києва заволодіти ще трьома призами – імені Григорія Федотова (найрезультативнішій команді першості країни), українського республіканського журналу «Старт» (за кращу різницю забитих й пропущених м’ячів) та «агресивного гостя», який заснований республіканською молодіжною газетою «Комсомольское знамя» для учасника всесоюзного чемпіонату, що має найліпші результати зустрічей на полях суперників.
Як відомо, є ще індивідуальні призи – кращому футболістові року, кращому бомбардирові чемпіонату та кращому воротарю. Найрезультативніший бомбардир радянського футболу Олег Блохін цілком реально претендує на те, щоб ушосте заволодіти призом газети «Труд»: він лідирує серед снайперів чемшонату-80 разом із ростовським армійцем Сергієм Андрєєвим, маючи 18 забитих м’ячів. Безсумнівно, в лавах київської команди можна знайти претендентів і на два інших індивідуальних призи.

В.Мирський, «Вечірній Київ»