Павел КСЕНЗ: "Самыми перспективными у нас были Олейник, Рыбка и Дедечко"

Анатолій ВОЛКОВ, «Український футбол»

До вашої уваги – розмова з найперспективнішим гравцем динамівської школи серед футболістів 1987 р.н. Павлом Ксьонзом. Нині Павло захищає кольори ПФК «Олександрія», але ще кілька років тому подавав чималі надії у складі «Динамо-2». Чому ж Ксьонзу не вдалося закріпитися в складі українського гранда?

НАЙБОЙОВИТІШІ ІГРИ БУЛИ ПРОТИ... «ДИНАМО»

– Які речі, крім, звісно, сім’ї та її здоров’я, вважаєте дорожчими за футбол?

– (Усміхається. – Авт.) Футбол я дуже люблю і досить давно ним займаюся. Це – моє життя.

– Хто з відомих футболістів, окрім вас, є вихідцями з Миргорода?

– Важко відповісти на це питання. Можливо, були такі гравці ще до мене. А може, є і нині, але я про це не знаю.

– Чи мріяли стати професіональним футболістом з самого дитинства?

– Звичайно, до м’яча тягнуло, мов магнітом, ще разом із першими кроками в житті! Пізніше дивився футбол по телевізору і мені, зрозуміло, дуже сподобалося. Так поступово він і ставав сенсом мого існування.

– Починали ви грати за «Землю» з Миргорода в першій лізі ДЮФЛ. У «Динамо» поїхали на оглядини чи вас помітили селекціонери київського клубу?

– У Миргород якось приїздили на збори динамівці 1985 року народження. У нас же не вистачало гравців для розподілення їх на вікові групи, тому грали, так би мовити, збірною Миргорода. І я теж грав проти киян. Після матчу до мене підійшов тренер «Динамо» Шпаков і порадив поїхати в київський клуб на оглядини. І я таки поїхав на збори разом із підопічними Кащея, підійшов йому і залишився в Києві.

– Хто був найперспективнішим у вашій команді 1987 року народження?

– Як бачите, нині багато гравців, які народилися цього року, грають на високому рівні: Олійник, Рибка, Дедечко та інші...

– Насправді це була перевірка на скромність, тому що Євген Євсєєв у своєму інтерв’ю якось сказав «УФ», що найталановитішим у команді були саме ви. Хто з вас каже неправду?

– (Усміхається. – Авт.) Про себе судити нелегко. Зі сторони Євгену видніше. Я за собою не помічав, що є найталановитішим.

– На той час ви грали на позиції нападника, а як і коли перекваліфікувалися в півзахисника?

– Це сталося поступово. Спочатку в «Динамо-2» почав грати відтягнутого форварда, потім грав практично в центрі півзахисту, а в оренді в Ужгороді почав грати праворуч і ліворуч у півзахисті.

– «Динамо» в ДЮФЛ було сильнішим на голову практично за всіх суперників. Це не заважало юним футболістам прогресувати?

– По-перше, я б не сказав, що ми переважали всіх на голову. Ми вважалися найсильнішими, але дуже хороші команди були в запорізького «Металурга» та «Шахтаря». А по-друге, вважаю, наша сила не могла на той час заважати. До того ж, нам потрібно було в кожній грі нагадувати, що ми – динамівці.

– У «Відрадному», крім вас та Євсєєва, був ще Олександр Рибка. Вірили, що обидва ці хлопці стануть професіоналами?

– Звичайно. Я вважаю, що задатки стати професіоналами були в усіх. Але в кожного склалася доля по-різному: хтось не потрапив у великий футбол через певний збіг обставин, а хтось мав слабке бажання бути майстром.

– У «Динамо» існувала ціла структура підготовки футболістів: «Динамо», «Відрадний» та академія. Спочатку ви були в «Динамо», а потім потрапили до «Відрадного». У «Відрадному», наскільки мені відомо, грали найменш перспективні?

– Можна, мабуть, і так сказати, хоча не все так однозначно. Туди справді віддавали на стажування.

– А чому вас перевели з «Динамо» до «Відрадного»? Це була сходинка вниз?

– З певної точки зору так, але з іншої – якщо мене відправили туди, так би мовити, на випробувальний термін, то я мав довести тренерам, що вартий більшого. Кому це вдавалося, того завжди могли повернути назад. Тоді в мені побачили слабкішого гравця, не на рівні «Динамо», і я опинився у «Відрадному», але ніколи не сумував із цього приводу, а намагався краще працювати над собою.

– А до академії «Динамо», треба розуміти, вас брати не хотіли?

– Не хотіли.

– Євсєєв також сказав, що у «Відрадного» з «Динамо» були страшенні «заруби», гірші, ніж проти «Шахтаря» чи ще кого-небудь. До сутичок часто доходило?

– Бійок я не пригадую, але «заруби» таки були ще ті! Втім, усі боролися і доводили, що саме вони найкращі в суто футбольному плані. Ми, «Відрадний», вважалися дещо слабкішими за «Динамо», тому саме нам завжди було потрібно доводити протилежне.

ДЕМ’ЯНЕНКО СЛІДКУВАВ, АЛЕ ЖОДНОГО РАЗУ ТАК І НЕ ПОГОВОРИВ

– Після закінчення динамівської школи чи багато ваших партнерів підписали контракти з «Динамо»?

– Після школи завжди давали шанс проявити себе в складі «Динамо-3». З «Відрадного» туди потрапили, крім мене, Рибка та ще кілька гравців. А ось підписати відтак контракти вдалося небагатьом.

– У квітні 2004-го ви дебютували в «Динамо-3» у другій лізі, а вже у серпні того ж року грали за «Динамо-2» в першій. Схоже, у ваш талант всерйоз повірили?

– Ну загалом усе так і було. Мені дарували на той час певні аванси.

– Сезон 2005/2006 ви провели в «Динамо-2» в ранзі основного гравця команди, провівши 25 матчів. Наскільки реальними були для вас перспективи першої команди на той час?

– Важко про це судити. Я дуже хотів потрапити до основного складу, і, здавалося, робив для цього все можливе. Мабуть, цього все-таки виявилося замало.

– Головними тренерами киян були тоді спочатку Буряк (5 стартових матчів), а потім – Дем’яненко (до кінця сезону). Ці тренери слідкували за вашою грою, розмовляли з вами?

– Ні, я жодного разу не розмовляв із ними особисто. На матчах дубля я Дем’яненка помічав ледь не кожної гри, але, як бачимо, дивідендів мені це не принесло.

– 2007 року вас віддали в оренду до київського ЦСКА. Чия це була ідея?

– У «Динамо-2» на той час почали вже приходити молодші хлопці, 1989 року народження, награвали уже їхній склад. Тому мене запитали, чи не хочу я піти в оренду на півроку в ЦСКА. «Не питання», – відповів я, і наступну половину сезону провів у іншій київській команді.

– Якось Костянтин Бабич сказав, що останнього року існування київського клубу його футболістам не було де тренуватися та навіть прийняти душ після тренування. А 2007-го ситуація мала стабільний вигляд?

– Безумовно! Ми тренувалися в Конча-Заспі на базі «Динамо», а ситуація з фінансуванням і зарплатнею футболістам мені не була відомого, тому що я отримував зарплатню в «Динамо».

– 11 матчів за ЦСКА ви провели під орудою Юрія Максимова, який робив перші кроки в тренерській кар’єрі. Несміливість відчувалася в його діях?

– Я б не сказав. Він прийшов і чітко почав свій курс роботи. Вам, мабуть, уже відомо, що його концепція полягає суто в роботі з м’ячем. Інколи він міг підвищити голос, інколи ставився до нас дипломатичніше. Одне слово, він завжди знав, що робити.

– Чи він устиг відіграти якусь суттєву роль у вашій кар’єрі, навчити того, чого ви раніше не знали?

– Безперечно. Те, що він грав у Німеччині, не минуло дарма. Він привіз звідти багато нових речей – для тренувального процесу, перш за все. Безліч нових комбінацій та вправ, які ми виконували з Юрієм Вільйовичем, мені знадобилися в майбутньому. Та й загалом, кожен футболіст бере для себе щось нове від кожного тренера.

«ПРО ПРЕМ’ЄР-ЛІГУ Й НЕ ДУМАЄМО»

– З яким настроєм їхали до «Закарпаття»?

– З чудовим! Команда хоч і не була надто іменитою, зате грала у вищій лізі, в якій мені дуже хотілося спробувати свої сили.

– Тоді ви працювали під орудою Володимира Шарана. Чим запам’яталася робота з цим тренером на той час?

– Він, як і Юрій Вільйович, теж був досить молодим тренером. Ну Володимир Богданович і нині молодий, але тоді був ще молодшим (Сміється. – Авт.), тому з великим азартом підійшов до справи і був із гравцями, як кажуть, на ти. Адже ще недавно теж був таким.

– Сезон у вищій лізі став тоді піком вашої кар’єри?

– Оскільки то був мій дебют у вищій лізі, то можна говорити і в такому контексті. Загалом, я на той час про такі речі не задумувався.

– Чому «Закарпаттю» не вдалося затриматися у вищій лізі?

– Мабуть, через фінансові труднощі, адже футболісти були зібрані хорошого рівня. Втрутилися побутові негаразди через брак коштів. Що там і говорити – інколи нам не було де тренуватися!

– Далі ви провели по півроку в «Іллічівці» та «Харкові». Чому так часто змінювали команди?

– У мене діяв контракт із «Динамо-2», тому після того, як спробував свої сили у вищій лізі, не хотілося залишатися в дублі киян та знову грати в першій лізі. Тому й доводилося шукати різні варіанти.

– Котрась із команд намагалася викупити ваш контракт у киян?

– В «Іллічівці» були розмови щодо цього, але щось не вийшло. Що саме, мені не пояснювали. А в «Харкові» не хотілося залишатися мені, адже команда вилетіла з вищої ліги.

– Який з усіх ваших клубів покидати було найважче?

– Знову ж таки, мабуть, саме «Іллічівець». Там були хороші умови, база, поля, загалом інфраструктура, класні футболісти, до яких добре ставляться...

– Постійні роз’їзди набридали?

– Це було несуттєво для мене. Хотілося якомога більше грати, набувати досвід.

– Через півроку, проведених в Олександрії, перестав діяти ваш контракт із «Динамо». Для вас це стало радістю чи розчаруванням?

– Так, приходив я в клуб в оренду, а потім уже президенти домовилися, що я залишуся тут на постійній основі. Чи платили за мене якісь кошти, не знаю. Мені лише сказали, що моя справа тепер – добре грати. Загалом же, я зітхнув із полегшенням, коли закінчився контракт з киянами, але натомість я остаточно втратив змогу заграти в цьому клубі.

– Але «Олександрія» не зовсім вписувалася у ваші вищолігові амбіції...

– Я говорив із Володимиром Богдановичем (Шараном. – Прим, авт.), він дав зрозуміти, що команда досить перспективна та з великими амбіціями. Тому я не сумнівався у своєму виборі.

– Виступи за юніорські команди збірної України дали вам можливість подорожувати за кордоном. Де найбільше сподобалося?

– В Ірландії. Мені та поїздка запам’яталася найбільше. Той клімат мене дуже приваблює.

– В «Олександрії» ви зустрілися зі своїм добре знайомим тренером Володимиром Шараном. Чи є якісь моменти в роботі з ним, які вам не до вподоби?

– Не сказав би. Мене все влаштовує.

– Може, на зборах змушує багато бігати?

– Ну без цього нікуди, хоча мені й не до вподоби багато бігати!

– Тренеру часто доводиться підвищувати на вас голос?

– Не часто, але інколи доводиться. Це – нормальний робочий процес.

– Якщо «Олександрія» не вийде до прем’єр-ліги, це стане трагедією для клубу?

– Про це ніхто нині й не думає. Ми просто виходимо на футбольне поле й намагаємося перемагати в кожному матчі та демонструвати видовищну гру. Це і є нашим завданням.

– Але в голові футболістів напевно сидять думки про прем’єр-лігу?

– Звичайно, адже кожен гравець команди має на меті підвищитися у класі.

– Деякі гравці навмисно грають суто в другій або першій лігах, аби не надриватися в прем’єр-лізі. Вам би хотілося знову грати серед найсильніших команд України?

– Безумовно. Це зовсім інший рівень, а проти сильних команд завжди цікаво грати.

– А за який клуб мрієте зіграти в майбутньому?

– Мені імпонує англійський та іспанський чемпіонати.