Сергей РЕБРОВ: "В Канаде сейчас - футбольный бум"

 

− Сергію Станіславовичу, запрошення Юрія Калитвинцева було для вас несподіваним?
− Відверто кажучи, воно таки застало мене зненацька. Однак прийняв пропозицію без вагань. Ми з Калитвинцевим пліч-о-пліч зіграли багато матчів, є давніми приятелями і однодумцями.

 

− Ваш ігровий досвід сумнівів ні в кого не викликає. А от про тренерський цього не скажеш...
− Не вважаю, що у тренерській роботі на першому місці стоїть саме цей фактор. Гадаю, що маю достатньо інших якостей, які зможуть допомогти в новій роботі. 

 

− Молодість тренерського штабу − це проблема чи, навпаки, козир?
 − Власний досвід переконав мене: коли приїжджаєш до збірної, не так уже й важливо якого віку тренер. Юрія Миколайовича всі поважають, хлопці прагнуть прийняти всі ідеї, які доносить до них тренер. У мене також не виникло особливих труднощів у подоланні бар’єру в спілкуванні з тими, з ким іще не так давно виходив на поле в одній команді. Можливо, на перших тренуваннях мене ще не сприймали як одного з тренерів, але протягом першого ж збору все стало на свої місця.

 

− Чи задоволені наставники команди виконанням підопічними завдань у контрольних матчах проти збірних Польщі та Чилі?
− Помилки були, є і будуть. Позитивний складник контрольних ігор у тому, що є можливість ці похибки аналізувати і виправляти. У Польщі ми наробили їх більше, у матчі з Чилі − трохи менше. Чилійці виявилися дуже технічним − цікавим і складним суперником. Важливо, що ми з таким опонентом зіграли «першим номером» і перемогли. Це додає впевненості у власних силах. Порадувала командна робота: усі намагалися працювати і в обороні, і в атаці, швидко переключалися на контратаки, ніхто не тягнув ковдру на себе, хлопці виконували саме те, на що ми їх націлювали. Я особисто отримав задоволення від нашого київського матчу. Незважаючи навіть на те, що останні хвилини краще вдалися гостям.

 

− Матч із Канадою може стати 100-м для Андрія Шевченка. Є привід потішитися за багаторічного партнера по нападу «Динамо» та збірної України...
− Так, я дуже радий за Андрія і впевнений, що він іще не один сезон залишатиметься у футболі. З його підходом до справи це цілком реально − як у плані ставлення до своїх кондицій, так і в тому, що стосується ігрової дисципліни, виконання тренерських настанов. Буду переживати і вболівати за Шеву, радіючи кожному його голу і перемозі... Наразі Шевченко − один із лідерів команди, її капітан, справжній вожак. Кожний матч для нього − головний. Хоча розумію, наскільки він за період підготовки до Євро-2012 «зголодніє» за офіційними зустрічами! Спаринги − це все-таки дещо інше, особливо для тих, хто, як Андрій, стільки повигравав...

 

− Які ваші спільні матчі входять до найприємніших спогадів?
− Звісно, запам’яталися ігри в Лізі чемпіонів, коли нашого тандему боялася вся Європа. Може, в збірній ми виглядали не так яскраво, а от у «Динамо» в сезонах 1997-99 удавалися справді фантастичні поєдинки! Досі не збагну, як ми могли пропустити «Баварію» в фінал Ліги чемпіонів... Не стерлася з пам’яті й гра Франція − Україна на «Стад-де-Франс». Тоді наприкінці зустрічі я скинув Андрію м’яч, він вийшов сам на сам із Бартезом, але той якимось дивом зреагував на удар. У той період наша збірна була дуже сильна, але, на жаль, їй так і не вдалося пробитися до фінальних турнірів чемпіонатів Європи і світу...

 

− Попереду у збірної України − два матчі. Після «темної конячки» − Канади − на вас очікує зустріч із грізною Бразилією.
− Одразу зазначу, що страх − це точно не те відчуття, з яким ми готуватимемося до зустрічі з бразильцями. Повага та інтерес − так. Мені б самому було цікаво зіграти з Бразилією, незважаючи на те, товариський це матч чи офіційний. Така гра − це завжди подія, як для футболістів і тренерів, так і для вболівальників. Тож, очевидно, наші гравці під час матчу з канадцями так чи інакше матимуть це на увазі. Втім, будемо вирішувати завдання поступово. Хоч Канада й не пробилася на чемпіонат світу від зони КОНКАКАФ, рівень футболу в її збірної − вельми пристойний. А в тому, що країна наразі переживає справжній футбольний бум, я мав шанс пересвідчитися особисто, в команді «Друзів Зідана» нещодавно зігравши там кілька благочинних матчів. На ці ігри збиралося по 40 тисяч уболівальників! Нам розповідали, що й на матчах національних турнірів відвідуваність зростає відповідно до рівня гри. Краще грають клуби − сильнішою стає збірна, яка намагається поєднувати техніку й атлетизм. Її найкращі гравці − не на останніх ролях у Європі, тож, гадаю, зустріч у Києві буде цікавою та напруженою.

 

− Новий тренер бразильців Мано Менезес суттєво оновив склад пентакампеонів. По суті, до зустрічі з нашою збірною готується експериментальна бразильська команда.
− У бразильському футболі що не ім’я − то майстер. Не має значення, що новий тренер вдався до ротації перед нашим матчем. Новачки будуть сповнені прагнення виправдати виклик до головної команди, яка, до речі, розпочала підготовку до домашнього фіналу світової першості 2014 року. Навіть якщо в плані майстерності чи досвіду ці виконавці поступатимуться гравцям основного складу, вони все одно будуть гризти землю.

 

− Юрій Калитвинцев наголошує, що намагається прищепити нашій команді яскравий, атакуючий стиль. Чи плануються якісь тактичні корективи напередодні побачення з Бразилією?
− Якщо збірна віддає перевагу атаці, це не означає, що вона забуває про оборону. З Чилі ми також обрали наступальну модель, але й у захисті відпрацювали так, що, зокрема, в першому таймі суперник не мав біля наших воріт жодних шансів. Так само і з Бразилією: прагнутимемо атакувати, але й на тили озиратимемося. Наш суперник − із тих команд, які шукають успіху на чужій половині поля, прагнуть атакувати й демонструвати комбінаційний футбол. А українцям завжди було грати і цікавіше, і легше саме з такими опонентами, а не з тими, хто зосереджує основні сили в захисті, пильнуючи свій шанс у контргрі.