15 августа 2019 11:02

Ярослав Мартынюк - о Кипре, россиянах с промытыми мозгами и страшной беде, которую пришлось пережить

Його насичена і цікава кар’єра переплетена із різноманітними викликами. Він розпочинав кар’єру у «Карпатах», спробував легіонерського хліба у Білорусі, Казахстані та Кіпрі. Але найголовніше випробування випало на сім’ю Мартинюка під час виступів за кіпрський «Ерміс». Тоді у його доньки виявили лейкемію. Як це боротися за життя дитини і паралельно виходити на поле для досягнення результату, про це все досвідчений новачок «Руху» розповів в інтерв’ю клубному сайту.


Ярославе, позаду вже три офіційні матчі «Руху» в чемпіонаті. У мене таке відчуття, що після поєдинків із «Волинню» та «Металістом» ви не дорахувалися кількох очок?

Якщо говорити про ці три матчі, то кожен футболіст скаже, що хотілося би взяти максимальну кількість очок. На мою думку, з «Волинню» ми недорахувалися двох очок. З «Металістом», у принципі, закономірний результат. Хочу відзначити наш дружній колектив. Гадаю, з цими хлопцями ми зможемо надолужити втрачене.


Після п’ятирічної перерви ти повернувся до українського чемпіонату. Рівень Першої ліги тебе здивував, зважаючи на вищезгадані поєдинки з претендентами на підвищення у класі?

Всі говорять, що рівень Прем’єр-ліги дуже впав. Коли я грав в Україні, тоді Перша ліга була складнішою за вищий дивізіон. Зараз рівень футболу непоганий, я б навіть сказав високий.


Можливо, тому що зараз, на мою думку, суперники на «Рух» налаштовуються по-іншому?

Справді, помітно, що команди до ігор з нами підходять максимально налаштованими. Я б навіть сказав, дивляться на нас, як бик на червоне. Ми стали для багатьох подразником, тому всі команди будь-якою ціною хочуть у «Руху» забрати очки.


Після закордонних відряджень у Білорусь, Узбекистан та Кіпр ти повернувся до Львова з міжнародним досвідом у нову команду «Рух»…

Насправді у «Русі» я міг опинитися значно раніше. Ще три роки тому спортивний директор Володимир Лапіцький запропонував мені перебратися у цю команду. Я навіть місяць у зимовому міжсезонні тренувався з ними. Але хотілося нових, більш знакових викликів для себе. Тому поїхав в узбецький «Алмалик» . Це був негативний досвід. Там було дуже важко у плані побуту, клімат складний, дуже жарко було, екологія страшна, поруч заводи працювали, і це все відчувалося. Це були 5 найскладніших місяців у моїй кар’єрі. Мені не платили зарплату, довелося жити за свої кошти. Я звідти після завершення угоди, можна сказати, тікав, хоча згодом заборгованість перед мною закрили. В ігровому плані я себе непогано проявив, у 12-ти іграх на позиції опорного півзахисника мені вдалося забити 2 голи і віддати 3 результативні передачі.


Попри негативний вояж до Узбекистану, ти наважився переїхати в чемпіонату Кіпру. Знову ризик?

Після Узбекистану над пропозицію з Кіпру я навіть не роздумував. Там була цікава пропозиція у фінансовому плані.


Чому у розквіті сили ти обрав Кіпр? Це ж не футбольна країна, туди їдуть або догравати або ж заробляти гроші. Тим паче, ти переходив в «Ерміс», а це далеко не гранд тамтешньої ліги. Фінанси відіграли ключову роль?

Це був середняк з амбітними єврокубковими планами. І в перший рік я себе добре зарекомендував, забив 10 голів, віддав 4 гольові передачі. Насправді я думав, що на мою гру звернуть увагу тамтешні гранди. Однак там є своя кухня, свої агенти, які привозять футболістів у клуби, і потрапити туди надзвичайно складно. Звичайно, що я розглядав варіант з «Ермісом» як трамплін до клубів з категорії топ.


Чи можна порівняти чемпіонати Кіпру та України?

Важко порівнювати, якщо порівнювати одну гру, то «АЕК» у свій час пройшов московський «Спартак». Тому порівнювати дуже важко. Є такі топові команди, як «АПОЕЛ», «АЕК», Аполон». Звичайно, ти правильно сказав: туди приїжджають футболісти догравати, але там є гравці, які пограли на хорошому рівні. Для них важливо потрапити у єврокубки, адже там вони заробляють гроші і мають змогу плати високі зарплати класним футболістам.


В «Ермісі» ти провів три роки, але попри амбітні плани твоя команда вилетіла з вищої ліги Кіпру

Там дуже специфічний президент. Я провів на Кіпрі три роки. За цей час, окрім мене, в команді залишилося кілька молодих кіпріотів. Уявіть, я побачив близько ста футболістів за три сезони, одні йшли, інші приходи, і така ротація буда звичним явищем.


Як тобі поруч з таким президентом вдалося протриматися три роки?

У першому сезоні я себе добре зарекомендував, забивав голи, віддавав передачі. У нас постійно стояло завдання потрапити у топ-6. Я йому неодноразово казав, що зібрати команду й одразу потрапити у першу шестірку надскладне завдання. У нас змінилося 100 футболістів, 5 тренерів. Який може бути результат? З таким підходом нереально виконати завдання. При тому, що президент любить футбол, він бізнесмен, на хорошому рівні фінансує клуб. Його покійний батько колись створив і фінансував цю команду, тож він уже є спадкоємцем усього.


Рівень життя на Кіпрі високий?

Перший рік я винаймав квартиру за свої кошти. В команді зі мною грав грузин, ми товаришували, він мені допоміг із пошуком житла. На Кіпрі життя дуже дороге, в плані харчування там у місяць ішло на сім’ю 1000 євро щонайменше. Після успішного виступу у сезоні, я підійшов до президента, щоб він виділив клубну квартиру. Там, до речі, клуб дає футболістам квартиру і службову машину.


Якого класу автомобілі?

Це звичайно не нові авто, але хорошого класу, здебільшого тойоти або лексуси. Діти ходили у садочок англійський. Гадаю, з цим я не прогадав. Мій син знає добре мову, і це великий плюс, молодша донька ще не була до англійської схильна, тож їй було важко. Щодо екології взагалі усе чудово, у відпустку додому я не літав. Два місяці насолоджувалися неймовірними пейзажами та прекрасним морем.


Куди рекомендуєш полетіти?

Рекомендую відвідати місто Пафос. Згідно з легендою, там народилася Афродіта. Хто буде на Кіпрі, відвідайте красиве місто Протерас. Однак врахуйте, що там дуже спекотно, і навіть кіпріоти важко переносять пекельні промені сонця. Я не звик до такої спеки, тож мусив терпіти, бо треба було заробляти. Тож попри це є багато переваг, жити там не планував. Купити нерухомість там дуже дорого, квартира коштує близько 200 000 тисяч євро. Повірте, значно комфортніше жити у Львові.


Після завершення контракту з «Ермісом» пропозиція від «Руху» залишалася актуальною?

Так, ми постійно з Володимиром Лапіцьким були на зв’язку. Зараз я скажу те, про що не хотів говорити. Власне, чому я так довго не наважувався повернутися в Україну. У мене донька захворіла, у неї виявили лейкемію (рак крові), ми пройшли курс хіміотерапії. Ми пройшли через страшні речі. Ми були у страшній психологічній ямі.


Як ти грав у футбол?

Мусив грати. У мене варіантів інших не було, я отримував зарплату і платив ПДВ у соціальні фонди. Тому держава поставила мою дитину на лікування, і всі витрати вони взяли на себе. Я буду дякувати до кінця своїх днів державі Кіпр за те, що вони вилікували мою доньку. Мені потрібно було зі своєї кишені заплатити десь 200 000 тисяч євро на лікування, я б віддав усі свої заощадження, продав би квартиру, машину, але мені би тих грошей не вистачило. Держава зробила мені такий крок назустріч. Усі ліки німецькі, лікар один із найкращих у Європі. У дитини були всі найкращі умови – харчування, догляд, у кожній кімнаті туалет, душ. До речі, самі кіпріоти цього не цінують і ставляться до таких умов, як до належного. Держава дбає про своїх громадян, і дякую їм і Господу Богу за те, що поставили мою дитину на ноги.


Окрім «Руху» в тебе були пропозиції від інших клубів?

Так, я міг залишитися на Кіпрі, там був цікавий варіант у фінансовому плані. Але ми з дружиною вирішили, що час повертатися додому, дитина йде у перший клас. За кордоном за навчанням нам потрібно було платити 700 євро, у державну школу його ніхто б не взяв, бо треба знати грецьку мову. Я думаю, ми з дружиною робили правильний вибір.


Наскільки ця історія з донькою змінила тебе?

Всі знають, що таке рак, я не знав навіть, що таке лейкемія. Перша реакція моя була така: що треба купляти, які таблетки? По аналізах там була катастрофа. Коли мені сказали про рак крові, я подумав, що мені робити? Моя дитина помре. Розумієш, ми були приголомшені, бо перед цим від раку помер 20-річний брат дружини. Я був спустошений психологічно. Ця історія нас так загартувала, що нам із дружиною тепер нічого не страшно. Ми стали сильнішими.


Мабуть, не випадково вас доля занесла у той час на Кіпр. Бо в Україні, мабуть тобі довелося би пройти величезні кола пекла. І зважаючи на твій досвід, чи не було бажання залишитися жити у тій країні з високими соціальними стандартами, де ти впевнений, що твоїм дітям допоможуть?

Розумієш, я народився в Україні і хочу жити тут.


В Україні триває війна. Як показували ці події на Кіпрі?

Було чимало дискусій, там дуже багато росіян. У нас були знайомі з цієї країни. Ми з ними на ці теми говорили. Я старався уникати тих розмов, але коли вилазили на голову, то, звичайно, я стояв на своїй позиції. Вони дивляться лише російські канали, у них страшенно промиті мізки. У них, окрім своєї правди, іншої позиції не існує, важко з ними розмовляти. Вони думають, що якісь днр чи лнр можуть воювати з Україною. Я їм відповідав просто, як можуть такі угрупування протистояти цілій країні? Якщо б держава захотіла знищити їх, то зробила би це досить швидко, і був би порядок. Але ж там є третя сторона, і вся причина в ній.


Не можу оминути у нашій розмові тему «Карпат». Саме у цій команді ти розпочинав кар’єру, але закріпитися надовго в складі «зелено-білих» тобі не вдалося. Як гадаєш, чому?

Я у структурі клубу був із дев’яти років. Пройшов увесь шлях від дитячих команд до основної. Чому не заграв? Якщо скажу, що не ставили, то це дитячі відмовки. У нашій команді були сильні легіонери, тоді стояли серйозні єврокубкові завдання, період Кононова був доволі успішним. Я програвав цю конкуренцію іншим гравцям, хоча мав ігровий час, і були доволі непогані у мене відрізки. Але найбільше в одному сезоні за «Карпати» я зіграв 18 матчів за тренування Олександра Севідова. Можливо, я себе несповна розкрив у львівському футбольному клубі, але це вже моя вина.


Далі ще був період у київському «Арсеналі», де ти себе класно проявив. Новий виклик більше мотивував?

Тоді ми працювали з Юрієм Бакаловим, показали хорошу гру і результат. Ми посіли 8 місце. Попри те, що команду зібрали всього за два тижні, нам вдалося продемонструвати гарний футбол.


Першим міжнародним досвідом для тебе став білоруський «Шахтар». Проте у солігорському клубі ти провів лише один сезон. Що запам’яталося з цього вояжу?

Моїй дружині там дуже подобалося. Спершу все було добре, але далі я за відчуттями почав розуміти, що щось не так. Як виявилося, команда була незадоволена тренером, тому його змінили. Прийшов інший наставник, який на мене не розраховував.


Щоб ти змінив у своїй кар’єрі?

Коли ти молодий, то думаєш, що у тебе є ще багато часу. А час настільки швидко летить, що ти не можеш собі навіть уявити. Ніби тобі 21, відкриваєш очі – а тобі вже 30. Я завжди любив футбол і віддав себе всього футболу. Можливо, більше потрібно було працювати, мені завжди тато говорив: ти не допрацьовуєш, бери м’яч, залишайся після тренувань і працюй. Відпрацьовуй штрафні удари. Можливо, це і було моєю помилкою, що я не допрацьовував, думав, що так пройде. Завтра допрацюю, а завтра не виходить.


Тепер ти у новому амбітному клубі, де зможеш зреалізувати свої навики?

Справді, тепер я зосереджений на тому, щоб із «Рухом» досягнути максимального результату. Я дуже вдячний президенту клубу і спортивному директору за довіру і запрошення. Від себе зроблю все, аби виправдати їхні сподівання.


У вільний від футболу час як проводиш?

Зі сім’єю, адже моя дружина та дітки для мене на першому місці.


Твоє хобі?

Я багато аналізую свою гру, життя. Словом, люблю психологію.


Майбутнє пов’язуєш із футболом?

Звичайно, лише футбол, бо це моє життя. В майбутньому хочу спробувати себе в ролі тренера.