31 января 2019 10:55

Сергей СИДОРЧУК: "Обещаю, что буду в порядке!"

Пропустивши другу частину минулого сезону через травму, Сергій Сидорчук відновився, повернув собі місце у складі та з нинішнього сезону з новими силами допомагає команді боротися за чемпіонство та вдало виступати в Лізі Європи. Ми поговорили з капітаном «Динамо» про підсумки футбольного року.


- Перша частина сезону добігла кінця. «Динамо» достроково забезпечило собі перше місце в групі Ліги Європи та перебуває на другому місці в турнірній таблиці чемпіонату України. Як можете оцінити ці результати?

- Осінню частину сезону не можна назвати повністю вдалою, адже ми відстаємо від «Шахтаря», який на першому місті. У чемпіонаті було досить багато необов’язкових утрат очок у матчах, де не мали цього допускати. Ще нам не вистачає стабільності, яка повинна бути в команди рівня «Динамо». Що стосується Ліги Європи, ми виконали поставлене завдання та з першого місця вийшли до наступного етапу. Але теж були проблеми в грі – і їх потрібно вирішувати.


- Відставання від «Шахтаря» складає 7 очок. Враховуючи, що попереду ще дві очні зустрічі, надолужити втрачене не здається чимось неможливим?

- Не здається, але треба розуміти, що чемпіонат виграється не лише в матчах із «Шахтарем». Так, це для нас принциповий суперник, але, як показує практика, в основному програш чемпіонства відбувається в поєдинках з іншими командами.


- Які матчі за першу половину сезону запам’яталися вам найбільше?

- Ті, де ми показали хорошу гру: виїзний поєдинок із «Шахтарем» та домашня зустріч із «Ренном». А атмосфера на стадіоні сподобалася на грі з «Аяксом» в Амстердамі.


- А хтось із команд-суперниць здивував упродовж нинішнього чемпіонату?

- Цього року чемпіонат проходить більш-менш рівно. Якщо чотири-п’ять років тому в парах команд, які зустрічалися, завжди було видно явного фаворита, то зараз важко спрогнозувати, хто переможе. Усі команди можуть забрати очки одна в одної, тому несподіванок та непередбачуваності стало значно більше, а логіки менше.

А головним сюрпризом за першу частину сезону можна сміливо назвати «Олександрію». Але, як показує практика, ця команда традиційно проводить осінню частину чемпіонату набагато краще, ніж весняну. Не знаю, із чим саме це пов’язано, але така тенденція спостерігається вже другий рік поспіль.


- Груповий етап Ліги Європи «Динамо» розпочало з двох нічиїх проти «Астани» та «Яблонця», пізніше виправивши ситуацію. З чим пов’язана втрата очок на старті, адже саме наша команда вважалася фаворитом?

- Якщо згадувати м’ячі, які нам забили, то з «Астаною» ми пропустили після двох стандартів та ще й на останніх хвилинах. Плюс, у нашої команди був далеко не найкращий психологічний стан, що теж позначилося. У Яблонці теж повели 2:0, здавалося, усе контролюємо, усе має бути добре, але знову ж таки втратили перемогу. Пов’язую це саме із психологічною складовою, яка не була належною. У команді відчувалася певна пригніченість після зустрічей з «Аяксом», які залишили значний відбиток.


- Раніше ви отримували багато попереджень, цього сезону в 15 матчах чемпіонату у вас лише дві жовті картки. Працюєте над цим компонентом?

- Дійсно, отримувати попередження став рідше, хоча після матчів дивлюся свою статистику й можу сказати, що кількість відборів та перехоплень залишилася на такому ж рівні, як і раніше. Можливо, став трохи по-іншому грати позиційно: не наздоганяти суперників, а більше зустрічати. Та й позиція на полі дещо помінялася, можливо, це теж мало свій вплив на кількість карток.


- У центральній зоні вам найчастіше доводиться грати з Гармашем, Буяльським та Шапаренком. Із ким маєте найкраще взаєморозуміння, з ким комфортніше?

- Так одразу й не скажеш, не буду когось виділяти, тим більше, що по матчах видно, що основного складу, як такого, у нас і немає. Є три-чотири футболісти, які грають майже всі поєдинки, а решта виконавців постійно міняється. Тому не можу сказати, з ким зручно, а з ким – ні.


- Вам 27 років. Чи почуваєтеся ветераном у команді, якщо врахувати, що зараз у колективі багато молоді?

- Ні, просто знаю, що я старший за інших, але в нас не така вже й велика різниця у віці, щоб це було дуже відчутним. Можливо, як капітан, я більше займаюся питаннями команди, але, щоб був у ролі якогось досвідченого дядька чи діда, такого немає.


- Минулого сезону ви пропустили півроку через травму. Це був найважчий період?

- Так. Я багато часу проводив із командою, упевнений, це зіграло свою позитивну роль під час відновлення. Ти перебуваєш у колективі, не випадаєш із нього, прагнеш скоріше почати тренуватися в загальній групі. Зараз, коли травма вже позаду, а після операції минуло більше року, здається, що цей період пройшов досить швидко. А коли відновлювався, здавалося, що час тягнувся дуже повільно, особливо на початку, коли ногою взагалі нічого не можна було робити.


- Хто вам найбільше допомагав у той час?

- Хоча ти не інвалід, але все одно травмована людина, тому в повсякденному житті, звісно, дуже допомагала дружина, сім’я. Крім того, постійно відчував підтримку тренерського штабу та президента клубу Ігоря Суркіса. Після матчів він часто запитував, як справи, цікавився моїм станом, така увага, звісно, дуже приємна.


- Раніше ви грали під 16-м номером, а зараз – під 5-м. Чому вирішили змінити цифри на спині?

- Я вже казав раніше, що п’ятий номер мені завжди подобався, і він якраз звільнився після того, як Антунеш поїхав грати до Іспанії. Але в більшій мірі вирішив поміняти 16-й, тому що, граючи під ним, якраз й отримав травму. Тож зміна номеру стала символом того, що я розпочав усе з чистого аркуша.


- Нещодавно Віталій Миколенко назвав Олега Лужного «добряком». Чи погоджуєтеся з ним? Узагалі, хто з тренерського штабу найсуворіший?

- Суворий – не зовсім правильне слово, скоріше – вимогливий. Але в неробочі моменти пожартувати може весь тренерський штаб, з нашими наставниками можна без проблем посміятися. А ось під час роботи всі вимогливі.


- На останні два матчі збірної України зі Словаччиною та Туреччиною ви потрапили до резерву національної команди. Чи мали розмову з Андрієм Шевченком?

- Те, що я не увійшов до основного складу, стало для мене стимулом. Я розумію, що для того, щоб грати в національній збірній, футболіст має бути «в порядку» в клубі. А на той період я був не в кращій формі й не був готовий на достатньому рівні, тому поставився до ситуації, що склалася, цілком нормально. Щодо цього я досить самокритичний, не літаю за хмарами, дивлюся на речі об’єктивно. Тому не бачу сенсу їхати до збірної просто так, це не зовсім правильно. Розмова з Андрієм Шевченком була, ми переконалися, що всі все розуміють. Футбол – конкурентний вид спорту, тому, щойно я приведу до ладу справи в клубі, упевнений, що гратиму в збірній.


- У кваліфікаційному турнірі Євро-2020 національна збірна України зіграє з Португалією, Сербією, Литвою та Люксембургом. Що думаєте про суперників?

- Ми розмовляли з багатьма хлопцями та прийшли до спільного висновку. Сербія – найсильніша команда, яка нам випала з третього кошика. Португалія – чинний чемпіон Європи. Литва програла всі матчі в Лізі націй, але я б її не скидав із рахунків. Зараз у футбол уміють грати всі, у тому числі і Люксембург, і Ліхтенштейн, і інші маленькі країни. Словом, група в нас хороша, легкої прогулянки точно не буде. Маємо завдання, яке поставив тренерський штаб, – потрапити на чемпіонат Європи. І я вважаю, нам до снаги його виконати. Буде непросто, але, сподіваюся, зможемо.


- Ви розповідали, що після переходу Андрія Ярмоленка до «Боруссії», а згодом і до «Вест-Хема» продовжуєте підтримувати з ним зв’язок. А з ким із колишніх динамівців ще спілкуєтеся?

- Майже з усіма. З Андрієм Ярмоленком узагалі часто: не кожен день, але раз на 3-4 дні точно. З Євгеном Хачеріді обмінюємося текстовими повідомленнями щонайменше раз на місяць. Ще спілкуюся з Максимом Ковалем, Микитою Корзуном, який зараз грає в Білорусі. З Артемом Кравцем постійно розмовляємо, коли приїжджаємо до збірної. Також переписуємося з Євгеном Макаренком та Романом Безусом – не так часто, як хотілося б, але зв’язок підтримуємо. Зрозуміло, що в кожного сім’я, діти, тому вільного часу майже немає, але відправити голосове повідомлення чи привітати із забитим м’ячем або з хорошою грою – це обов’язково. Приємно, що напередодні Нового року майже всі прилітають до Києва – і ми разом збираємося, згадуємо минуле. Це весело! Цього року теж маємо плани зустрітися, поговорити, адже давно не бачилися. У Ярмоленка травма, у Безуса пауза в чемпіонаті, зможе приїхати й Коваль, тож маємо чудову нагоду зібратися.


- Чи прийнято серед футболістів «Динамо» зустрічатися після матчів чи у вихідні та проводити вільний час разом або їздити на відпочинок?

- Зараз у нас такий графік, що ми, навпаки, занадто багато часу проводимо на базі разом та одним колективом. Тож краще трохи відпочивати один від одного. Можливо, молоді футболісти, які ще не мають сімей, і збираються у вільний час за межами бази, ходять у кіно чи десь гуляють, а в мене для цього є дружина (посміхається), якнайбільше часу намагаюся проводити із сім’єю.


- Які у вас плани на відпустку цієї зими?

- Поїдемо із сім’єю, дітьми на море на 12 днів. Узимку віддаю перевагу відпочинку в теплих країнах. А на Новий рік та Різдво будемо в Україні. Де найбільше сподобалося? Думаю, у такій країні я ще не побував. Цікаво було б побачити екзотичні та далекі Китай чи Японію – країни, які в культурному плані значно відрізняються від Європи. Якщо є пауза в чемпіонаті у вересні чи жовтні, коли грає збірна, на два-три дні з дружиною із задоволенням можемо з’їздити до Європи, нам там подобається. Єдине – я не люблю занадто довгих перельотів. Наприклад, улітку дітей залишили на бабусь і поїхали в Італію, до Рима, там мені дуже сподобалося. Власне, усе залежить від пріоритетів: якщо потрібно відпочити та перезавантажитися, то краще їхати на море, а по нові враження – у Європу.


- Чи часто зустрічаєтеся з партнерами на відпочинку?

- Ми зазвчай обговорюємо, хто куди збирається, у якому готелі житиме, тому несподіваних зустрічей під час відпустки майже не буває. Топ-футболісти, як Неймар чи Мессі? Думаю, вони у таких місцях не відпочивають (посміхається).


- У вас із дружиною підростають троє діточок. Як справляєтеся з роллю батька? Як виховуєте малечу?

- Вихованням це назвати важко, тому що я для них більше виконую роль домашнього атракціону, щоб побавитися. Хоча старшу доньку, якій три з половиною роки, іноді можу посварити, адже вона вже все розуміє, знає, що можна робити, а що – ні. Буває, вередує, тоді роблю зауваження. А молодші двійнята, яким лише півтора року, ще живуть у своєму власному світі, на них не треба кричати, а лише спокійно розмовляти та проводити якомога більше часу разом. Для них найголовніше, щоб батьки були поруч.


- Мабуть, по телевізору тепер частіше дивитеся мультики, ніж футбол?

- Це точно. Коли хочу подивитися футбол, доводиться зачинятися в спальні, але старша донька вже дістає до ручки й уміє відчинити двері. А якщо заходить вона, то й усі інші теж приходять (посміхається). Тому з футболу в мене лише Ліга чемпіонів у вечірній час, коли діти сплять. А вдень, звісно, мультики у фоновому режимі. А також малеча дуже любить пісні та танцює під музику.


- Які фільми чи серіали подобаються? Що візьмете із собою у відпустку чи на збір?

- У відпустку точно не беру із собою нічого: ні книг, ні фільмів, ні навіть ноутбук. Лише планшет для дітей. Просто будемо насолоджуватися спілкуванням та відпочивати. А взагалі, люблю детективний жанр або трилери, що засновані на реальних подіях, ще подобається фентезі. Із останніх фільмів, на яких були в кіно, вразила «Богемська рапсодія» про Фредді Мерк’юрі та групу Queen. Нам із дружиною дуже сподобалося, ледь не до сліз.


- А якби була можливість, якого б кіногероя хотіли б зіграти?

- Зніматися – це точно не для мене, акторські здібності в мене на нульовому рівні (посміхається). Просто, коли треба щось зробити перед камерою, одразу ж відчуваю дискомфорт. Коли вдома знімають привітання дружині чи друзям і щось потрібно зробити на камеру, я випадаю з цього процесу. Навіть інтерв’ю не люблю давати, коли мене знімають.


Світлана Полякова


Матеріал клубного журналу №06, 2018