Автор: Андрий
Зарегистрирован: 09.05.2015
Последний визит: 01.12.2015
Динамо НАЗАВЖДИ!
20 ноября 2015 15:58

ФОМЕНКО! (Або особливості українського менталітету)

Для того щоб не робити помилок в майбутньому ми повинні знати, пам’ятати свою історію. Майбутнє, для нас вболівальників і всього українського футболу – Євро-2016. Принаймні, в розрізі національних збірних в наступному році. І от з ким воно буде пов’язане – вибір стоїть перед ФФУ. А саме: вибір керманича збірної. Як показує вже згадана історія, капітан на містку це ВСЕ! Думаю, що наводити приклади з історії світового футболу, де головні тренери маючи не самих висококласних футболістів досягали високих вершин, не варто. Хоча б того, що таких прикладів маса. Зараз серед вболівальників точаться запеклі суперечки з приводу тренера збірної України. Отже давайте подивимось, придивимось до головного кандидата.

1. Назад в минуле.

Хто ж такий тренер Фоменко?! По перше – це людина з футбольною історією гравця і тренера. Оскільки молоді адепти гри мільйонів можуть дечого не знати, то зовсім трохи біографії:

Михайло Іванович був досить не поганим футболістом, грав в Зорі (так-так, саме в тій, що зараз луганська), на найвищій рівень вийшов граючи в Динамо (1972-1978) звідки викликався в олімпійські та головну збірні СРСР. Фоменко грав в захисті, при чому на позиції захисника котра еволюцією футболу похована вже зо два десятиліття (надалі в статті з цього приводу будуть деякі висновки). По правді кажучи Великий Валерій Васильович доволі успішно користувався такою схемою гри в захисті ще в кінці тисячоліття. Тому категорично віднікуватися від схеми з «ліберо», на мою особисту думку, не варто. Якщо уміло використовувати схеми оборони «в лінію» і з «ліберо», навіть в одному матчі, для суперника це може бути неабияким сюрпризом. Труднощі в тому, що повинно бути ідеальне порозуміння між гравцями, а це проблема… Багато хто зі старожилів стверджують, що Фоменко і Решко, свого часу, були чи не найкращими в світі центр-беками. Сперечатися не буду, хоч би задля не відволікатися від теми.

Після закінчення кар’єри гравця, будучи капітаном на полі, Михайло Іванович перейшов на капітанський місток – тренерську лаву. Інтересно, що змінюючи ці лави головного тренера, як лікар стоматологічного кабінету одноразові рукавички, затримуючись на 1-2 роки (рекорд – Металіст 1996-2000) Фоменко натренував масу клубів та декілька збірних. Серед них така екзотика як Рашид (Багдад), збірні Іраку та Гвінеї. Новітня історія перед піком Слави – Салют (Белгород).

Досягнення?! Щоб не бути нудним, це не інтересно, не стану розписувати де, коли, що і як в дрібницях. Особисто мені, тренер Фоменко, запам’ятався:

  • вихід у вищу лігу СРСР з Гурією (Ланчхуті);
  • перемога з Динамо над Барселоною у Києві в ЛЧ (1993). В пам’яті й відповідь на «Камп Ноу» - шалений гол молодого Реброва і штанга пузаня Леоненка…;
  • видовищна гра Металіста в перший лізі з виходом у «вишку».

Не забагато, як для 3-х десятків років на головному містку.

Пригадуючи гру Динамо Київ під проводом Фоменко, можу від себе зазначити – вигравали в «темпів» та інших могутніх команд того часу, але гра, своїм змістом і видовищем, не викликала якогось естетичного задоволення і це маючи самих кваліфікованих в країні футболістів. Достеменно не знаючи причин не буду стверджувати, але пішов з Динамо Михайло Іванович не зовсім на лаврах слави. Як і з Таврії. До речі, тоді в Таврію вливалися не малі кошти, а результат був неабиякий. Подейкують, що Таврія грала, набирала необхідну кількість залікових балів, а потім зливалась. Ще МІФу закидають в вину чехарду з постійною зміною кадрів і підозрами у «відкатах». Ситуація була на рівні слухів, але кожних півроку Таврія оновлювалася масово, легіонерами з не досить зрозумілою кваліфікацією.

І от вершиною тренерської кар’єри став білгородський Салют, який дозволив Форменку зайняти найвищу тренерську лаву в країні.

Призначення головним було якесь дивне, навіть дике. Ахметівський ставленик Коньков викопав з підвалин тренерського цеху свого товариша і соратника й призначив головним відповідальнім від українського футболу за пошук головного тренера, для нашої бідової збірної. І тут діяльність Форменка набрала такого масштабу… Він так шукав, так шукав кращого головного тренера, що фактично призначив сам себе. Браво! Тільки от футбольна карма не любить таких фінтів! Зовсім не футбольних і вже зовсім не порядних. Не порядних по відношенню до колег своїх, а головне до вболівальників. Це був красивий фейк «овощной» країни. Карма отримала першу пробоїну!

2. Назад, в недалеке минуле.

Що ж отримав Фоменко? Отримав він команду з достатньо кваліфікованими гравцями і зовсім вже не веселим турнірним положенням. І тут поперло! Вибравшись з блохінізму, команда, якій вже нічого було втрачати, на куражі розпочала громити суперника. Так, не самого сильного, а того кого вона й повинна обіграти. Вболівальник, особливо старшого покоління, за подаровані надії щодо мрії потрапити на ЧС-2014 був готовий носити на руках будь-кого. Для старшого покоління вболівальників слова «Пеле», «Маракана» до цього часу гонять мурах по шкірі. Вболівальники зі стажем зрозуміють про що це я. А от на фоні всього цього шаленого лементу і ейфорії, тільки прискіпливий і розуміючий футбол вболівальник бачив, що гравці грають, виграють, але… Де там була тренерська рука? Де були комбінації, стиль, тактика?! Проте тактика була. Про це нижче. А негативною ластівкою була гра вдома з поляками, де тільки майже випадковий навіс Коноплянки якось знайшов Ярмоленка, а в того не забракло майстерності всадити сусідам-слов’янам.

А от щодо тактики чи то ії – кому була потрібна нічия з розібраною і розклеєною Англією, тоді коли перемога виводила нас в Бразилію?! Мабуть лише Форменку, котрий сидів тихо на лаві і в кишені пальто тримав ту саму синицю, яку потім заклював французький півень. Причому легко й невимушено. Заклював ненавчену, виснажену в феєричному домашньому поєдинку українську збірну. Вдома гравці віддали все, а відновитися було важко, при тому, що не мали зовсім лавки. А чому не мали? А тому, що ми консервативні влаштували там ліжачок, для одноосібного переможця Ліги Чемпіонів. Тільки не треба говорити, що в нас не має вдосталь кваліфікованих гравців. Я відповім: з підходом Фоменка й не буде!

В тому відборі ми умудрилися пробити футбольну карму ще декілька раз! Це гра з Англією та безсовісне добивання лежачого Сан-Маріно, який просив милості. Після Сан-Маріно один старий вболівальник сказав, що ми не їдемо в Бразилію, такого футбольна фортуна не допустить. Так і вийшло.

3. Париж-Париж.

Ну добре! Не поїхали в Бразилію – поїдемо у Францію. На фоні того, що ми можемо громити грандів (Франція 2:0), беручи до уваги новий регламент – та як два бутса об асфальт!

А не тут то й було! Не зважаючи на дзвоники минулого відбору залишаємо месію Фоменко! І отримуємо ту ж не навчену, старіючу, консервативно забетоновану збірну. За то маємо двох капітанів корабля – Форменка і Тимощука. А це вже не смішно. Особливо після того як жахлива гра з Польщею і Францією (відповідь) продовжується і в новому відборі. І нічого не змінюється. Таж труслива, беззмістовна гра, той же Тимощук на лаві. Ті ж самі англійські граблі з словаками… І тут бац – ми знову на коні. Спасибі збірній України! Слава!...

Але!!! Від мене це спасибі тільки футболістам, які злилися в команду, які на своїх жилах протягли збірну на Євро-2016. Так-так! Ми на Євро завдяки духу й майстерності футболістів, які виграли для нас Євро не завдяки зусиллям тренерського штабу, а на перекір їх недолугим діям.

А що ж далі? Далі ми нічого не робимо і з Фоменком їдемо у Фрацію. З Фоменком, Тимощуком… Їдемо з ненавченою командою індивідуально сильних футболістів. Їдемо з командою, яка має дуже потужних гравців центру оборони, але не вміє грати в тій обороні, бо наші поважні тренери з ери динозаврів, так і не навчилися грати в лінію, тому й оборона в нас у дірках, й не тільки в збірній, а й в клубах (пам’ятаєте на якій позиції на полі грав Фоменко?). Їдемо з тренером який по ходу гри не здатен нічого змінити, а заміни йому служать тільки коли комусь відірвуть ногу. Їдемо з тренером, який не здатен внести в збірну свіжу кров, як то кажуть «точечно». Чому ж ми так їдемо?! Бо менталітет! Бо переможця не судять! (нічого, що перемогли знову того кого й повинні були перемагати – тупорилих дерев’яних, підлих, брехливих словенців). Бо вони завоювали – вони нехай і їдуть. А що там? Ой не-не!!! В такому турнірі будемо виглядати лопухами – майже 100 відсотковий прогноз.

4. Що далі? Далі Сибір і -50.

Давайте трохи мріяти про недалеке майбутнє. Ми поїхали на Євро, зіграли, щось виграли, отримали задоволення і отримали команду яку на 80% (може й більше) потрібно відправляти на пенсію перед відбором ЧС-2018. Але ж зіграли не погано! Переможців не судять! Тож враховуючи те, що совісті не хватить самим піти ми маємо збірну з Фоменко і 100-відсотково з Тимощуком. Того вже точно зі збірної катафалком вивезуть, дай Боже йому здоров’я, через років 100.

А як без мрій, не в такій вже простій і легкій групі відбору ми будемо мати молодюсіньку не обіграну команду з потужним каркасом Пятов, Бойко, Хачеріді, Гармаш, Коноплянка, Ярмоленко. Та то вже таке.

5. «Что делать»?

Що робити? З нашого менталітету виходить, що нічого! Якось воно може буде. Кожен вибирає свою позицію, на чомусь її вибудовує. Ось, особисто мені, наболіло. Ну не можу я поважати людину яка таким шляхом прийшла в збірну, все ж відбувається як в нашому житті, в нашій країні. Не можу я сподіватися, що з такою тренерською позицією і кваліфікацією ми не пролетимо у Франції. Не вірю я в тренерську мудрість 68-річного покорителя Європи. Тільки от боюся, що маразм буде прогресувати. Не вірю в тренерський штаб, де один Заваров – вже якесь посміховисько. Збірна країни повинна мати всі ознаки країни. А в нас тренер Заваров якому країна по…! Як таке може бути?

Все це я писав від себе, не будучи при цьому майстром письмового слова. Ніхто не замовляв мені Форменка! Я йому щиро бажаю щастя, здоров’я, удачі… Тільки подалі від нашої збірної!

Хтось закине про критиканство – нехай. За кожну викладену позицію готовий аргументовано відповісти.

Нехай всім щастить! При всіх розкладах перемоги - збірній і всім нам!

СЛАВА УКРАЇНІ!