Олег МАКАРОВ: "У англичан есть чему поучиться"

В преддверии первого матча Лиги Чемпионов между киевским «Динамо» и лондонским «Арсеналом» мы публиковали материал, посвященный турне 1961-го года «Динамо» в Англию. Сегодня в развитие темы предлагаются воспоминания прославленного динамовского вратаря Олега Макарова. Материал, разумеется, ретроспективный. (Увы, Олег Александрович Макаров ушел из жизни в ноябре 1995-го года.) Это интервью футболист дал сразу по возвращении из Англии…

Позавчора київська футбольна команда «Динамо» повернулась після турне по Англії до столиці України. Подробиці їх поїздки цікавлять наших читачів, про що свідчать численні листи і телефонні дзвінки до редакції. Редакція попросила воротаря київської команди «Динамо» майстра спорту Олега Макарова поділитися своїми враженнями від поїздки по Англії.

Про поїздку на батьківщину сучасного футбола до Англії ми довідались задовго до закінчення першості СРСР і, звичайно, знали, що нас чекає нелегке випробування. Не тільки тому, що в Англії футбольний сезон нині в самому розпалі, і команди сповнені сил і бойового духу, в той час як у нас за плечима тривалий, виснажливий сезон. З втомою ще можна було якось справитись. Бентежило нас інше. Англійці, як правило, дуже сильно грають на своїх полях, і після поїздки московського «Динамо» на Британські острови в 1945 році жодній радянській команді не вдавалось добитись успіху на англійських стадіонах. У 1958 році в складі збірної команди СРСР я побував в Англії, і хоч у ворота мені стати тоді не довелось, але силу англійського футбола я повністю відчув. Нагадаю, що радянська команда програла тоді з рахунком – 0:5.

Характерною особливістю англійських команд «першої дивізії» (класу «А») є те, що вони хоч і займають місця з 1-го по 22-е в турнірній таблиці чемпіонату, але майже однакові по силі. Тому ми не розраховували, що, наприклад, матч з клубом «Арсенал», який займав тоді одне з останніх місць в чемпіонаті, буде, для нас легшим, ніж гра з «Евертоном», що шов другим. Надалі правильність цього прогнозу підтвердилась якнайкраще.

Ми вилітали до Англії з Москви, де у готелі зустріли наших тбіліських одноклубників, які мали вирушати в поїздку до Центральної і Південної Америки. Ясно, що я не упустив нагоди докладно розпитати свого грузинського колегу Сергія Котрікадзе, який торік виступав в Англії, про умови, в яких доводиться грати воротареві на тамтешніх полях, Сергій розповів мені чимало цікавого і... маловтішного. В Англії восени дуже часто йдуть дощі, грунт футбольних полів завжди мокрий. і воротареві дуже важко стрибати, а ще важче утримати в руках слизький м'яч. До того ж англійські гравці здебільшого високі, кремезні, фізично сильні, назавжди поводяться по-джентльменськи і стараються при всякій можливості вштовхнути воротаря (з м'ячем чи без м'яча) у ворота. Часто англійці застосовують такий прийом: хто–небудь з них навішує м'яч на ворота, а інші купою мчать на воротаря, намагаючись збити його з ніг. Все це я, звичайно, намотував собі на вус...

Час в «Кометі» – літаку англійської авіакомпанії з Москви до Лондона пройшов непомітно. По-перше, летіли ми лише 3 години 40 хвилин, ї по-друге, нас всіляко розважали члени екіпажу, які виявились палкими футбольними болільниками. Лондон зустрів нас дощем і...страйком робітників аеропорту. Тому нам довелось пішки по калюжах добиратися до вокзалу, де на нас чекали співробітники радянського посольства і представники англійської федерації.

Першу гру ми мали провести проти клубу «Астон Вілла», тому ми, не гаючи часу даремно, вирушили в автобусі до Бірмінгему, куди прибули о третій годині ночі за московським часом. Втомлені з дороги, ми полягали спати, сподіваючись, що наступного дня погода поліпшиться, але і вранці йшов заливний дощ. У другій половині дня ми всією командою вирушили на стадіон «Вілла Парк», де в календарному матчі мали зустрітись наші майбутні суперники – «Астон Вілла» і «Арсенал».

Про цю гру варто розповісти. Незважаючи на важке поле, матч з початку і до кінця проходив у бурхливому темпі. Обидві команди чергували короткі передачі з довгими пасами на фланги. Тривалий час гра йшла з перемінним успіхом і в рівній боротьбі, але нам більше сподобався «Арсенал»: технічний, рівний в усіх лініях. Що ж до «Астон Вілли», то її гравці явно зловживали силовою грою, на думку самих англійців, – це найгрубіша команда країни), і це псувало враження від їх виступу.

Особливо «відзначався» центрфорвард «Астон Вілли» Томсон, який грав, винятково грубо, я б сказав, просто брутально. За англійськими правилами дозволяється застосовувати такі силові прийоми, які привели би жах першого-ліпшого нашого, суддю. Але в Англії інакше, і ось цей кремезний хлопець Томсон, у якого немає жодного власного зуба, вийнявши перед матчем обидві щелепи (щоб бува не поламались) «ліз», як то кажуть, напролом на всі м'ячі не шкодуючи ні себе, ні суперників.

«Оригінально» грав і воротар «Астон Вілли» – Сімс, який при подачі навісних м'ячів розбігався з-за воріт і, як таран, врізався в натовп гравців, відбиваючи м'яч. Додам, що власна вага Сімса перевищує 100 кг, і це давало мені захисникам багатий матеріал для жартів над нашими нападаючими. Щоправда, вони теж в боргу не залишались, щоразу звертаючи нашу увагу на те, як розкидає в різні боки захисників і воротаря «Арсеналу» Томсон. Матч закінчився з рахунком 3:1 на користь господарів поля.

Якщо до цього дня ми могли по-різному, уявляти собі хід наступних матчів з англійцями то після матчу «Астон Вілла» – «Арсенал» думка у всіх була однакова – грати буде дуже важко.

Ще під час гри між «Астон Віллою» і «Арсеналом» нам кинулась у вічі дуже висока болільницька культура англійців, тонке розуміння гри, вміння об'єктивно оцінити ігрові ситуації і дії окремих футболістів. Звичайно, в Англії глядачі галасують під час гри так само, як і в інших країнах, застосовують тріскачки та труби. Але це, так би мовити, кваліфікований галас – у відповідні моменти і відповідної сили. Серед болільників багато жінок, в тому числі дуже похилого віку, років 70-80, але розуміються вони на футболі аніскільки не гірше молоді. Є в англійців ще і такий звичай. Перед грою на поле виходить група болільників у одязі, що відповідав кольорам клуба, за який вони боліють і з тріскачкою в руках марширують вздовж трибун, запалюючи своїх однодумців. Так само роблять і болільники іншої команди. На багатьох глядачах капелюхи або шарфи, за кольором яких можна визначити їх болільницьку належність.

Прийшов день першого матчу. На стадіон «Вілла Парк» ми приїхали за годину до гри, і не можу сказати, що ці 60 хвилин були для нас легкими, всі хвилювались перед серйозним, як ми знали, випробуванням. Форварди «Астон Вілли» одразу же атакували мої ворота; але наші захисники зуміли ліквідувати кілька загрозливих моментів, і трохи збити наступали пій запал англійців. А ось і наші нападаючі починають поступово просочуватись крізь захисні порядки господарів поля. Проривається до воріт «Астон Вілли» Біба. Він сам на сам з воротарем Сімсом. Удар – але прямо в руки стокілограмовому велетню. Довгий час гра йде і перемінним успіхом. Корисна, впевнено грає у нападі Базилевич, а от його колега на лівому краю — Лобановський явно зловживав індивідуальною грою. Базилевичу вдається забити чистий гол у ворота суперників, але суддя не зараховує його.

Розв’язка настає примирно на 30-й хвилині. Точний пас у штрафний майданчик одержує правий інсайд англійців О'Нейл. Його опікун Турянчик не встигає перешкодити, безуспішним залишається і мій кидок в йоги. М'яч у сітці. Та минуло не більше 10 хвилин, і становище вирівнялось. Хтось з наших сильно ударив по воротах, Сімс хоч і впіймав м'яч, але випустив його а рук, і Базилевич, набігши, спокійно зрівняв рахунок.

У другому таймі Лобановського змінив Серебряников. Гра знову проходила з перемінним успіхом. В один з моментів мені довелося зіткнутись з «беззубим Томсоном», про якого я вже згадував. Я впіймав м'яч на груди, а в цей момент він налетів на мене, що англійськими правилами дозволяється. Спочатку я хотів фінтами уникнути сутички і вибити м'яч у поле, але раптом мене взяла злість. Чого це я маю відступати? І я прийняв виклик. Він розбігався ї штовхав мене, чекаючи, що я випущу м'яч, я відповідав тим же. З сторони це, мабуть, було схоже на дитячу гру в півники. Так продовжувалось і на штрафному майданчику аж доки не прибіг, сміючись, суддя (Томсон теж сміявся) і не призначив штрафний у бік «Астон Вілли», хоч Томсон і доводив, що атакував мене правильно, плечем.

Другий гол, який вирішив долю зустрічі, був забитий англійцями у наші ворота на 75–й хвилині. Правий крайній «Астон Вілли» Мак-Парланд, будучи в оточенні чотирьох наших гравців, несподівано ударив по воротах, і м'яч, торкнувшись голови Турянчика, влетів у верхній кут.

Наступного дня ми автобусом виїхали до Ліверпуля, де нас чекала зустріч з клубом «Евертон», який б сьогорічному чемпіонаті Англії займає друге місце. Команда сильна, наполеглива в атаках і обороні, її емблема прикрашена девізом «Nil satis, nisi optimum», що означає: «Нічим не задовольнятись, прагнути найбільшого».

Рефері у матчі з «Евертоном» був наш старий знайомий – Джек Келлі, який судив у Києві матч «Динамо» з бразильською командою «Васко да Гама». Мушу одразу сказати: наскільки точним, і об'єктивним був Келлі в Києві, настільки безпринципним і небезстороннім був він у Ліверпулі. Чіплятись до нас він почав ще в роздягальні, заявивши, що шипи на бутсах динамівців буцімто не відповідають правилам, а потім на полі робив все, щоб «затиснути» нашу команду. До речі, після матчу самі англійці визнали, що суддівство Келлі було вкрай незадовільним.

Після першого свистка наші нападаючі кидаються на штурм воріт «Евертона», і сильний удар Бібі ледве встигав парирувати воротар Денлон. Згодом атаку динамівців завершує ударом голови по пустих воротах Базилевич, але, невідомо звідки взявшись, захисник Грін виносить м'яч у поле. Англійці теж не залишаються у боргу і все частіше турбують Бориса Разинського, який в цьому матчі захищав ворота «Динамо». Англійці грають грубо, але суддя Келлі дивиться на це крізь пальці. В окремих випадках наші суперники вдаються до брутальних прийомів, за які у нас їх одразу б усунули з поля, але Келлі навіть не зупиняє гру...

Наша команда грає дуже точно, легко, злагоджено, але ворота «Евертона» наче зачаровані. Кілька раз м'яч влучає в штангу і від неї відскакує в поле, кілька раз з найвигідніших позицій наші гравці б'ють мимо. У футболі часто трапляється, що команда має явну ігрову перевагу, а м'ячі влітають не у ворота суперників, а в її власні. Так було і в цьому матчі. Півзахисник «Евертона» Харріс, заволодівши м'ячем, точно віддав його інсайду Вернону, і той точним ударом забив гол. 1:0 ведуть англійці.

Після перерви картина гри не змінилась. Знову динамівці явно переграють суперників, і знову їх атаки безрезультатні. Тричі подає кутові удари Лобановський і тричі захисники «Евертона» вибивають м'яч з пустих воріт. Голевих моментів наші нападаючі мали безліч, але жоден не був використаний, а тим часом лівий крайній господарів поля Фелл обіграв нашого Щербакова і подвоїв рахунок. Тут, до речі, стався невеликий інцидент з суддею Келлі. За умовами матчу команди могли замінювати по одному польовому гравцю. Наші тренери хотіли скористатись з цього права: випустити на поле Сабо, але суддя не дозволив, бо за англійськими правилами, мовляв, заміни дозволяються лише в першому таймі...

Так матч і закінчився нашою поразкою з рахунком 0:2. Що це був незаслужений програш було ясно і глядачам, які вітали нашу команду оплесками, хоч взагалі це не в звичаях англійської публіки.

В останньому матчі – з лондонським «Арсеналом» я теж був у ролі глядача. Знову відчувалась перевага динамівської команди, в окремі моменти гра навіть йшла в одні ворота, двічі після ударів Базилевича і Каневського м'яч влучав у штангу, а на перерву суперники пішли при рахунку 1:0 на користь господарів поля. Гол забив Істхем (№8). У другому таймі англійці остаточно знітились, але наших гравців продовжували переслідувати невдачі. Двічі залишається Лобановський на самоті з воротарем Келсі, і двічі м'яч потрапляє у штангу.

Замість Базилевича, що одержав травму, на поле виходить свіжий гравець – Квочкін (Игрок алма-атинского «Кайрата». Квочкиным «Динамо» было «усилено» в этом турне. Прим.Claude). Його поява пожвавлює гру. Кияни атакують ще активніше, але і знову реальна можливість забити гол закінчується нічим – знову м'яч влучав в штангу. Нарешті нашим хлопцям все ж вдається взяти гору над неслухняною футбольною фортуною. Триходова комбінація Войнов – Сабо – Каневський закінчується передачею м'яча направо Бібі, і той красивим ударом зрівнює результат. З рахунком 1:1 закінчується цей матч. Перед кінцем зустрічі Лобановський переміг в поєдинку з захисниками і, вийшовши сам на сам з Келсі, забив гол, але суддя Астон не зарахував цей м'яч, а призначив штрафний у бік воріт «Арсеналу».

Два програші, одна нічия – у кого повернеться язик оголосити такий результат гастрольної поїздки задовільним. І все ж я вважаю нашу невдачу не такою вже її великою. Якщо говорити про престиж радянського футбол а то я просто хочу послатись на висловлення англійських коментаторів, які дуже високо оцінили гру київського «Динамо». Один з них навіть заявив, що з 1945 року жодна 1 радянська команда, що виступала в Англії, не була такою високою за класом, як київська. Що ж до нас, футболістів, то знайомство з англійським футболом принесло нам велику користь. У англійців є чого повчитись, і я впевнений, що досвід, почерпнутий в іграх з «Астон Віллою», «Евертоном» і «Арсеналом» дуже стане нам у пригоді в майбутніх футбольних баталіях…

О.Макаров, майстер спорту, «Радянський спорт» от 24.11.1961, 25.11.1961.