Денис КОСТЫШИН: "То, что "Колос" выходит принципиально настроенным на "Динамо" - это точно"

Денис Костишин розповів про досвід ігор в єврокубках, суддівство в матчах проти “Динамо”, пригадав цікаву історію, пов’язану з тренером-батьком та розповів, що відчував, коли двічі мав травму хрестів.

– Ти зараз на відпочинку. Де відпочиваєш та з ким?

– Я поїхав зі своїм братом в Об’єднані Арабські Емірати, у Дубай. Мені тут дуже сильно все подобається, неймовірно красиве місто. Приїхав сюди на тиждень, трішки відпочину і до роботи. Людей вистачає, якщо чесно. Готель заповнений просто. Тут всіх епідеміологічних норм дотримано. Якщо виходиш на вулицю без маски, то штраф 1000 доларів. Тому без неї нікуди, бо можна так вийти та ще один квиток собі придбати (сміється – прим.). Ну, для Дубай це нормальна ціна, до тисячі доларів за одного. Я не поїхав у якийсь лакшері готель.

– Скільки триватиме відпустка? Які плани після неї?

– До 11 січня у нас відпустка. Далі потрібно набирати форму та готуватись до продовження сезону. Ну і звичайно, що плануємо провести навчально-тренувальні збори.

– У відпустці можеш дозволити собі розслабитись? Покурити кальян чи випити стакан віскі?

– Ні-ні. Келих пива можу собі дозволити, але щось міцніше – ні.

– Що це було в матчі проти “Динамо”? Суддівський безлад?

– Я би не сказав, що безлад, але суддівство бажало бути кращим, дійсно. Чимало незрозумілих рішень, причому в обидві сторони. Ті хто дивились матч, то все прекрасно бачили. На Селезньові, можливо, і не було пенальті, але коли Женя вибивав м’яч, то що, хіба це “точка”? Рука Гармаша наприкінці матчу? Чесно, навіть не пригадаю цей момент. Це футбол, живі емоції, сильно хотіли забити та не звернули увагу на це.

– Не вперше саме у матчі “Динамо” – “Колос” відбувається цирк. Чому так?

– Не знаю, чесно кажучи. Можливо якась така принциповість та напруження гри, якось так впливає на головного рефері матчу. Але, звісно, хочеться, щоб все залежало саме від команд, а не від суддів.

– “Динамо” – “Колос” – це дербі?

– Навіть не знаю. Те, що ми виходимо принципово налаштовані на “Динамо” – це точно. Нам навіть головний тренер говорить, що на такого суперника не потрібно налаштовуватись, бо це “Динамо” Київ. Завжди є мотивація грати проти такої команди. А ось чи ми станемо принциповим опонентом для них, це вже все покаже час. Ми робимо все для того, щоб так і сталось.

– Чого не вистачило в матчі проти ДК?

– Перемоги (сміється – прим.). Хотілось дуже виграти цей матч. Мені здається, що коли ми вели в рахунку 1:0 та перебували в більшості, то потрібно було забивати другий гол. Ось цього, мабуть, не вистачило. Я не кажу, що ми би точно перемогли, якби подвоїли свою перевагу, бо це “Динамо”, та щоб не говорили, там дійсно дуже сильні футболісти. Для України – це топ, тому могло відбутись все, навіть якби забили другий. Але якби ми реалізували більше 50% своїх моментів, то це була би перемога. Вважаю, що рахунок 2:0 та на одного гравця більше – це дуже хороше становище.

– Як тобі стадіон в Ковалівці? Що найбільше подобається?

– Мені дуже сильно подобається цей стадіон. Найбільше – це атмосфера, своя, класна, домашня. Коли навіть 25% вболівальників було дозволено, то було якось легше та комфортніше грати. Без них – зовсім не те. Також подобаються наші роздягальні, сучасно зроблені.

– Селезньов дійсно цар? Як він себе поводить в команді?

– Чесно, це дуже хороша людина. Він – справжній мужик та дуже добрий. Називаємо його Жека або Сєля, цар – дуже рідко, хіба що в жарт.

– Твій тато, Руслан Костишин, головний тренер “Колоса”. Чи не було випадків, що він до тебе ставився упереджено?

– Я би не сказав, що упереджено. Це не те слово. Більше підходить “відповідально”, бо дійсно важко. Він вимагає від мене набагато більше, ніж від інших гравців. В мене не має права на помилку навіть на тренуванні. Тато часто може мені “напихати”.

– Яку історію з батьком із дитинства запам’ятав найбільше?

– Напевно, коли я грав за академію “Динамо”. Тоді він приходив на матч і я погано виглядав на футбольному полі. В мене з дитинства така звичка, що коли я граю і батько є на матчі, то я завжди оглядаюсь, де він є. Якщо я дивився на нього і він мені показував нуль, то все, мені після матчу була “хана” (сміється – прим). Потрібно було виправлятись на футбольному полі. Він не показував один, два чи три, лише нуль. А якщо просто добре відіграв, то після гри говорив мені про це.

– Хрести – найжахливіша травма у твоїй кар’єрі?

– Ну, в мене на двох ногах хрести. Одного разу це трапилось у 15 років, а іншого – у 22. Це найжахливіша в мене травма і дуже неприємні почуття. Шість місяців – це дуже важко насправді. Згодом набирати форму нелегко. І це я вже мовчу, що ти відчуваєш після операції та як відбувається реабілітація. Спочатку якась така спустошеність, бо для футболіста пів року без футболу, це жах. Тому чесно, дуже важко. Хочеться повернутись якомога швидше, але ти розумієш, що це нереально. Бо якщо почнеш грати через три місяці після хрестів, не дай Бог травмуєшся і це ще пів року, зробиш собі тільки гірше. Це така травма, де просто потрібно перетерпіти та витримати всі терміни відновлення, які каже лікар. Зараз почуваю себе добре. Потрібно завжди працювати над закачкою передніх м’язів. Добре, що Віталій Мандзюк працює в “Колосі” та допомагає. В 15 років грали проти київського “Локомотива” за “Динамо”. Якщо тут я отримав ушкодження в стику з гравцем “Олімпіка”, то там я хотів зробити хибний замах вправо та вийти вліво. Роблю цей фінт та чую хруст в коліні. Так ось, як я зрозумів одразу, що це були хрести нещодавно. То я відчув цей хруст просто. Коліно опухає і все.

– Наскільки я знаю, ти з Коноплянкою в хороших, дружніх стосунках. Як так сталось? Це ще з часів “Дніпра”?

– Тоді я підходив до нього просто сфотографуватись (сміється – прим.). А так ми колись розпочали грати тенісбол, та й він знає мого батька. Коли Женя переходив до “Севільї”, то він приїжджав і ми грали в тенісбол. Так і розпочалось спілкування. Згодом Женя мене підтримав, коли я отримав травму. Було дуже приємно та несподівано. Можемо пограти в контру або фіфа. В фіфа краще граю я, а в контру – він.

– Що відчуває футболіст, який забиває донецькому “Шахтарю”, але при тому його команда програє? Здогадуєшся про кого я говорю?

– Мабуть, про мене (сміється – прим.). Або про Вадіка Мілька, він їм два забив взагалі. Це був початок сезону, програвали 3:0, тому нічого особливого не відчував. Якби забив при рахунку 3:2 або 3:3, то було би по-іншому. Просто взяв м’яч та побіг до центру поля.

– Ти вийшов на поле у Рієці, якраз коли починався треш. Як це грати на такому полі?

– Так, якраз я стояв та розминався та як почалась злива! Ну, я не розумію, чому суддя не зупинив гру. Таке жахіття розпочалось, що важко щось коментувати. Це було дійсно болото, якесь водне поло, але не футбол точно. В нас невисока команда, а вони випустили під два метри гравців. Можливо, через це і так сталось, що ми пропустили гол, тим більше зі стандарту.

– Такі умови – це взагалі нормально для рівня ЛЄ?

– Ну, якр нормально. Ми ж не можемо на погоду вплинути. Але судді вирішили, що можна грати так. Мені незрозуміло таке рішення, от бачиш, тобі теж. Тим більше, що поле було у жахливому стані ще до початку гри. Вони якби приїхали в Київ на “Олімпійський” або в Харків на “Металіст”, то були би в шоці від класної якості полів. Або до нас в Ковалівку, там взагалі просто бомба.

– Основна причина “Колоса” невдачі у Лізі Європи?

– На мою думку, нам не вистачило досвіду. Але ми 1:1 грали з “Рієкою”, однак водне поло, плюс рослі гравці, грубо кажучи, нам просто запхали той гол… Ми дуже добре виглядали і з “Арісом”, і з “Рієкою”. Було прикро, тому що ми заслуговували грати в груповому етапі.

– Ти родом з Хмельницького, зараз там в другій лізі відроджується “Поділля”. Слідкуєш?

– Мені дуже приємно. Часто дивлюсь їхні матчі. По-перше, там мій дядько тренер, а по-друге, грає друг. В Хмельницькому люблять футбол та дуже класно, що він там відроджується.

– В тебе майже 30 тисяч підписників в Інстаграмі. Для футболіста УПЛ – це багато. Як вийшло набрати таку популярність? Завдяки серіалу “Школа”?

– Ти зараз мене в дуже незручне становище ставиш (сміється – прим). В мене було десь 12 тисяч, коли приїхав у “Дніпро”. Коли розпочав стосунки з Лізою, то виросло до 35, перейшов до “Колосу” ще піднялось. А згодом впало вже.

– Ти зустрічався з Лізою Василенко, акторкою серіалу “Школа”. Розкажи детальніше за ваші стосунки. Чому розстались?

– Ти вирішив по всім каверзним питанням пройтись? Воно хіба має відношення до футболу? Але ви жуліки (сміється – прим.). Як так вийшло, вона жила в Дніпрі, там і познайомились. Зустрічались пів року. Розійшлись через різний характер.

– Топ-3 найкрасивіших співачок в Україні?

– Мішель Андраде, Надя Дорофєєва та Тіна Кароль.

– Зараз твоє серце вільне?

– Так.

– Тобі часто кажуть дівчата, що ти “смазливий”?

– Кажуть, що дитяча зовнішність та 15 років. Але я і не проти такого (сміється – прим).

Ігор Шевчук