Евгений ЛОЗИНСКИЙ: "Я всегда верил в себя"

Євген Лозінський: У людини в житті бувають складні моменти. Для футболістів - це, мабуть, травми. Кожен з спортсменів переживає їх по-своєму. Але найстрашніше стає тоді, коли лікарі стверджують, що ти через 2-3 місяці вже будеш грати, а, насправді, травма затягується, та так , що не можеш й нормально ходити не те, що бігати. Тоді впадаєш у невідомість, втрачаєш надію, що коли-небудь заграєш ще. Багато після цього "зав'язує" з активним спортом і починають займатися зовсім іншою діяльністю. Та не всі.

Ті, що продовжують вірити в себе, не втрачати надії в те, що знову опиняться на зеленому газоні і будуть показувати чудову гру, зцілюються і, справді, через деякий час виходять на поле. Один з таких спортсменів грає в складі ужгородського „Закарпаття”. В останніх матчах другого кола він постійно виходить серед 11 основних гравців і грає без замін. Отож, в цьому інтерв’ю читайте про гравця захисної ланки закарпатської команди Євгена Лозинського.

- Де розпочав займатися футболом?

- „Футбольні ази” розпочав освоювати у рідному Львові під началом тренера Володимира Беззуб’яка, який займався селекційною роботою і зібрав по львівських школах хлопчаків, які хотіли займатися футболом. Через рік він вже зробив футбольний спец клас на базі ФК „Карпат”. З ним займався упродовж двох років, потім перший тренер перейшов до Львівського спортивного інтернату. Другим моїм наставником став Юрій Суслов, який колись був воротарем львівських „Карпат”. Юрій Федорович доклав багато зусиль для того, щоб навчився всіх футбольних тонкощів. Після закінчення 11-го класу попав в „Динамо-3”.

- Тебе помітили київські селекціонери?

- Не зовсім так. Потрапити до найтитулованішої української команди мені допоміг батько Андрія Гусина, котрий жив у сусідньому будинку від мене. Правда, коли з ним познайомився, ще не знав, що він батько Андрія. Він був тренер з легкої атлетики, разом з ним займалися, показував мені над чим потрібно працювати, що удосконалювати. Й тепер з ним підтримую зв’язок, часто до нього телефоную, слухаю поради, ділюся враженнями. Після його порад в 1999 р. мене взяли до „Динамо-3”, через рік вже виступав у складі другої динамівської команди, кольори якої захищав упродовж двох років.

- Як же потрапив до „Закарпаття”?

- Коли ми проходили збори з „Динамо-2” на базу заїхав Юрій Калітвінцев, якого призначили головним тренером ужгородської команди. Наставник ужгородців склав список із п’яти футболістів, які мали поповнити лави закарпатської команди. Спочатку в списку моє прізвище не значилось. Але, дослухавшись порад Валерія Лобановського Калитвинцев вирішив взяти й мене.

- Після тієї важкої травми, яку до речі, отримав в останньому турі 11 чемпіонату України з донецьким „Шахтарем”, чи не планував своє майбутнє поза футболом?

- Спочатку, перший вердикт лікарів був досить обнадійливим – через 6-8 місяців буду вже грати. Але після перших трьох місяців зрозумів, що лікування затягнеться. Навіть, після цього не втрачав віри в те, що знову зможу вийти на поле. Хоча багато людей упродовж двох років лікування радили, щоб не мучився, а полишив футбол. Говорили – „Скільки ж ти можеш себе мучити, тими ходіннями на базу, тренажерами”. Добре, що підтримали батьки, Президент „Динамо” Ігор Суркіс і кохана дівчина, яка завжди була поруч. У перші два місяці, взагалі, навіть, поворухнутися не міг – це було справжньою мукою. Потім довелося пережити кілька важких операцій, які дали позитивний результат.

- Яким чином сталося твоє друге повернення до „Закарпаття”?

- Відновлювався у „Динамо-3”, коли все більш-менш стабілізувалися, тренер ... Онищенко порадив мені підшукати собі команду, щоб повністю розкрити свій потенціал. Знову, допоміг Ігор Суркіс, який зв’язався з головним тренером „Закарпаття” Вікторем Ряшком і порекомендував мене до ужгородської команди. Віктор Іванович, одразу ж погодився, відмітив, що мене тут пам’ятають і без перегляду знову опинився в складі головної команди Закарпаття.

- Хоча, в основному складі ти заграв лише в другому колі...

- Так, довелося ціле перше коло освоюватися в дублюючому складі. Не міг відійти від тієї злощасної травми та й 3 роки вимушеною відпустки далися взнаки. Одразу увійти в ритм гри команди у вищій лізі не просто. Та помалі вдалося перебороти після травматичний психологічний страх, стабілізувати гру і показати тренеру, що здатен виступати в основному складі.

- Знаю, багато футболістів перед грою виконують певні дії або ритуали – не голяться, ступають на поле з правої ноги і так далі. В тебе є щось подібне?

- На поле теж завжди виходжу з правої ноги. Як людина віруюча перед початком матчу завжди хрещуся, і прошу Бога вберегти мене від травм.

- Одружуватися з коханою дівчиною не збираєшся?

- Так, думаю над цим. З Світланою ми познайомилися ще коли виступав у дублі „Динамо”. Родом вона з Миколаєва, але навчалася в Києві. Скажу так, що у моєму відновленні після травми велику роль зіграла Світлана. Вона постійно вселяла надії, навіть вже тоді, коли вже сам знесилювався її підтримка спонукала до роботи, до фізичних вправ.

- З ким у команді найбільше товаришуєш?

- Найбільше з Тарасом Ільницьким, з яким знаємося ще по „Динамо-2”. Тарас постійно мене підтримував, коли лежав в лікарні. Раніше в „Закарпатті” нас була трійця друзів – Чеберячко, Ільницький і я. Тепер лишилося двоє – Євген поїхав грати до харківського „Арсеналу”.

- Яка твоя спортивна мрія?

- Показувати стабільну якісну гру, щоб травми обходили стороною і бути здоровим. Здоров’я для спортсмени і взагалі для людини – це головне.

- В сім’ї ще хтось займається футболом?

- Так, молодший брат. Він теж вже виступає на професійному рівні, грає за першолігову стрийську„Газовик-Скалу”. Хлопець старається і показує гарну гру. Батько теж колись грав в футбол, виступав за одну з команд Львівщини на першості області. Тепер, постійно їздить в Ужгород на домашні поєдинки „Закарпаття”.

- Крім футболу, яке твоє хобі?

- Гарні машини. Надаю переваги німецьким автомобілям. Були в мене й „Мерседеси”, тепер їзджу на „БМВ-528”. Правда, планую вже сісти за кермо іншого автомобіля, не люблю довго їздити на одній машині.

- Що б хотів побажати шанувальникам нашої команди?

- Уболівальникам бажаю ще більше нас підтримувати, адже коли відчуваєш підтримку 12-го гравця гра хочеться з повною віддачею і вірити в нашу команду. А я Вас, шановні запевню, що в нашого клубу все буде гаразд!