Мирон Маркевич открывает свою футбольную академию

Ярослав ПАСТЕРНАК

- Ви як виконроб, - пожартував я, побачивши, як заслужений тренер України Мирон Маркевич стежить за монтажем бетонної огорожі на винниківському стадіоні, що, до речі, носить ім’я його батька – Богдана Маркевича. Поряд “будівельником” був і колега пана Мирона – Юрій Дячук-Ставицький. - Я вас зараз введу в курс справ, - звернувся до мене депутат Винниківської міської ради Григорій Козловський. - Мирон Маркевич не відійшов від футболу, й нещодавно йому, корінному винниківцю, ми передали в оренду місцевий стадіон терміном на 50 років. Передали під добротну футбольну школу, яку він має намір тут відкрити. З часом поряд зі стадіоном з’являться ще два футбольні поля, будуть інші необхідні приміщення, служби. А для початку Мирон Богданович вирішив за власні гроші зробити огорожу навколо цього великого спортивного об’єкта. Нині йому допомагає тютюнова фабрика, однак, гадаю, десь через півроку усі витрати з утримання школи ляжуть на плечі Мирона Богдановича. Ми сприяємо у створенні в місцевій СШ-29, де є два спортзали, басейн, двох спецкласів з футболу.

- Мироне Богдановичу, торік вашого батька ховали з цього стадіону й, мабуть, одним з його останніх бажань було те, аби ви допомогли винниківському футболу?

- Так, батько дуже хотів, щоб я продовжив футбольні традиції Винник, які дали Львову двох володарів Кубка колишнього СРСР – Ростислава Поточняка й Романа Покору. Пригадуєте, довший час у “Карпатах” грав і Степан Крупей… Виховано в цьому містечку й суддівську плеяду – Ярослава Грися, Михайла Сидора… та інших відомих у футболі людей. Тобто батько просив, у міру можливостей, відродити славне минуле. Хоча, якщо відверто, мене хвилює не лише футбольний бік справи, але й доля тих підлітків, які без діла вештаються по місту, нічим не займаються, піддаючись на різні спокуси тощо. Й треба їх не просто виховувати, а виховувати фізично здоровими людьми. Можливо, ми задіємо тут 60-80 дітей, не надто багато, але, погодьтеся, це все-таки буде щось…

- Однак для того, щоб відкривати школу, треба створити необхідні умови для її роботи…

- Звісно, тож спочатку й взялися за стадіон. А точніше, за ремонт газону й, як бачите, встановлюємо бетонну огорожу завдовжки 450 метрів. Будуватимемо поряд ще два поля. Піднімемо на ще один поверх і службовий корпус, де будуть методичний кабінет, кабінет лікаря… В роздягальнях буде тепла вода. Й паралельно, поряд з будівництвом, добиратимемо дітей, щоб 1 вересня відкрити спецкласи.

- А хто працюватиме з дітьми?

- Постараємося, щоб це були висококваліфіковані тренери. І не тільки свої – такі як Юрій Гданський з сином, Роман Весна, але й інші, які б мали досвід роботи з дітьми і навіть з командами майстрів. За кількістю дітей гнатися не будемо, наберемо лише таких, які будуть собою щось являти. Дурити батьків, що, мовляв, ваша дитина дуже здібна, не в наших інтересах… Акцент робитимемо на винниківських і хлопцях з найближчих сіл, але й від львів’ян не відмовлятимемося.

- Тобто у вас буде не набір, а відбір.

- Так. Адже є діти, про яких одразу скажеш: не годяться, а є й такі, які ще не бачили м’яча, але мають фізичні задатки, характер, все схоплюють буквально на льоту, тож за шість-сім років їх можна багато чого навчити. Дитина повинна чимось сподобатися тренерам.

- Зрозуміло, що, намагаючись “закрутити” таку школу, ви влітаєте у велику копійку. Витрати поки що з власної кишені?

- Так, це – мої власні гроші, але, зрозуміло, без вкладення коштів не обійтися. Можливо, з часом підключаться спонсори, чиїсь батьки допомагатимуть, хоча, ясна річ, основний тягар ляже на мої плечі.

- Ви вкладаєте гроші, але ж невідомо чи, скажімо, років через двадцять вони повернуться?

- Так, невідомо, - сміється, - хоча я не приховую, що школа для мене і Юрія Михайловича Дячука-Ставицького буде своєрідною віддушиною. Можливо також і те, що, закінчивши працювати з командами майстрів, ми тут займатимемося з дітьми. А головне – хочеться бачити з часом якийсь результат.

- І в той же час ви не збираєтеся ще повністю переключатися на роботу у цій школі?

- Зараз, поки у мене є час, я хочу закрутити роботу. А будуть варті уваги пропозиції, я їх прийму, бо, щоб утримувати таку школу, треба десь працювати, мати гроші.

- Який статус матиме школа - приватна, платна..?

- Однозначно, поки що з батьків ніяких грошей не братимемо. Але постараємося дітей забезпечити м’ячами, спортивною та ігровою формою тощо. Зараз же головне – набір дітей.

- Як у вашій сім’ї ставляться до цієї затії, адже це – витрати?

- Дружина з розумінням поставилася, адже вона все життя зі мною у футболі. А цей футбол в країні загниває, його рівень падає. Ми багато говоримо, що не потрібно легіонерів, але ж звідки візьмуться свої таланти, коли школи не працюють, а існують, й у команди майстрів приходять “сирі” футболісти.