Франьо Прце - о президенте Хорватии, влиянии Симоне Индзаги, а также про игру головой

Напередодні «леви» уклали контракт з хорватським захисником Франьом Прце, який у 18-річному віці потрапив у римський «Лаціо», після чого виступав у кількох командах Італії, а також в Хорватії та на Кіпрі. Новачок «зелено-білих» в коментарі Інформаційному центру клубу розповів про свої емоції від підписання угоди з «Карпатами», пригадав своє дитинство та поділився спогадами про минуле.

– Я щасливий, оскільки приєднався до престижного українського клубу, – каже Франьо. – Вдячний за цей шанс і намагатимуся його використати. Не можу дочекатися моменту, коли приєднаюся до партнерів на тренуванні і вийду на поле у футболці нової команди.

– Чому ти обрав саме «Карпати»?
– Сподіваюся, що зможу стати сильнішим у потужній українській лізі. Також хочу допомогти фінішувати своїй команді на кращій позиції і боротися за вищі завдання. Я поспілкувався зі своїм агентом, оскільки він жив тут кілька років, і зробив висновок про те, що в Україні хороший чемпіонат, а «Карпати» – серйозний клуб.

– Ти є не першим хорватським легіонером у складі «Карпат». Чи знаєш про інших земляків, які одягали зелено-білу футболку?
– Я чув, що у Львові грав Ігор Йовічевіч, а потім Младен Бартуловіч. Сподіваюся, що зможу гідно представляти свою країну у «Карпатах» та вашому чемпіонаті.

– Тебе можна назвати класичним центральним захисником?
– Так, це моя улюблена і рідна позиція. Крім того, я можу зіграти зліва в обороні – як флангового захисника, так і лівого центрального. Хоча, безперечно, у центрі оборони почуваюся найкраще.

– Твої колеги за позицією – традиційні учасники розіграшу кутових біля чужих воріт. Ти, до речі, також не раз забивав головою після стандартів.
– У мене доволі непоганий зріст – 185 сантиметрів, тому я повинен використовувати його. Мені подобається долучатися до кутових, це правда.

– Перша асоціація з твоїм іменем є певною мірою політичною. На згадку приходить легендарний Франьо Туджман, президент Хорватії. Батьки випадково назвали тебе так не на честь цього державного діяча?
– О так, це велика постать в історії Хорватії. Туджман – наш перший президент. Франьо це та людина, яка допомогла здобути Хорватії незалежність. Моє ім’я? Так, мій батько вирішив назвати мене на честь нашого президента.

– Твоє рідне місто – Чапліна, територія Боснії та Герцеговини. Де саме ти познайомився з футболом?
– Якщо бути точним, то воно розташоване на території саме Герцеговини і там живе дуже багато хорватів. Коли мені виповнилося 9 років, то моя сім’я вирушила у Спліт, де я і робив перші футбольні кроки. Дотепер всі мої родичі живуть у Спліті.

– Незважаючи на те, що тобі лише 23 роки, ти встиг попрацювати з кількома висококласними тренерами. Зокрема, в Італії ти тренувався і грав під керівництвом Стефано Піолі, Сімоне Індзагі та Крістіана Броккі. Хто з них вразив тебе найбільше?
– Це чудові фахівці і відомі у минулому футболісти. З першими двома я працював у «Лаціо». Якщо вести мову про вплив, то найбільше запам’яталася спільна робота з Сімоне Індзагі. Тоді він очолював молодіжну команду римського клубу, а тепер тренує основу. У нас були чудові стосунки. Щодо Броккі, то він колись грав за «Мілан», а я зустрівся з ним у «Брешії», куди вирушив в оренду з «Лаціо». Це великі імена, у кожного з них я навчився чогось особливого.

– Ти підписав контракт з «Лаціо» у 18-річному віці і практично відразу потрапив у заявку команди на матч Серії А проти «Ювентуса». Що відчував у той момент, коли бачив на полі Буффона, К’єліні, Погба та Пірло?
– Це було незабутньо... Я тільки-но приїхав у Рим – лише за два місяці до цього я підписав контракт з клубом. Відчував, що навіть перебуваючи у запасі, отримав чудовий досвід як для 18-річного хлопця. Приємно згадувати ці прекрасні емоції.

– Приїзд до Львова – не перша твоя поїздка в Україну.
– Так, у 2012-му разом з юнацькою командою «Хайдука» я приїжджав у Донецьк на «Донбас-Арену». Ми виступали на турнірі – це був чудовий досвід, адже нашими суперниками були мадридський «Реал» та «Манчестер Сіті». Мені дуже сподобалося в Україні.

– Тобі доводилося неодноразово вирушати в оренду, кілька разів змінюючи команди. Тепер ти підписав повноцінний контракт з «Карпатами». Це початок нового етапу для тебе?
– Як правило, в оренді складніше проявити себе. Тим більше, що моя перша оренда в «Салернітану» була невдалою – я отримав травму і пропустив чотири місяці. Потім була «Брешія» – не найгірший досвід, проте знову оренда. Природно, що перевага завжди надаватиметься футболісту, контракт якого належить клубу. Він завжди буде у виграшній позиції в порівнянні з орендованим гравцем. Хоча буває й таке, що оренда виявиться корисною для гравця. У всякому разі я став футболістом «Карпат» і у мене дуже багато бажання. Хочу закріпитися у новій команді і бути корисним для неї.