Мирослав СТУПАР: "Украинцы в матче с Исландией вернулись к стилю Фоменко"

Спершу підопічні Андрія Шевченка обіграли у Харкові турків і заслужили чимало позитивних відгуків. А потім у гостях програли ісландцям і усе хороше враження про свою гру просто перекреслили.

- Два матчі, два протилежні результати і дві різні гри. Як ви оцінюєте ці протистояння «синьо-жовтих»?

- Усе правильно, два протилежні матчі. Після турків у нас була ейфорія. Ісландці ж опустили нас «із небес на землю». Хоча перші 10 хвилин ми ще грали, як проти турків. Але потім ісландці вирівняли гру. Так, українці більше володіли м'ячем. Втім, це не означає, що ми були кращими. Як на мене, українці в матчі із Ісландією повернулися до стилю Фоменка. Ми утримували м'яч і сподівалися, що якщо суперник не дозволить забити гол, то, принаймні, зіграємо внічию. У футболістів не було спраги до перемоги. Адже усі розуміли, що нас і нічия може влаштувати. Але цього не сталося. Так, є ще інші причини. Футболісти не змогли відновитися після матчу із турками. Скажімо, тому не вийшов в основі Руслан Ротань, якому важко відновити сили за два дні. Плюс, українці перенесли п'ятигодинний переліт, який також не сприяв відновленню.

- В обох матчах є питання до суддів. Як ви гадаєте, цей фактор мав вплив на підсумок протистоянь?

- У матчі із турками не бачу вини арбітра, швидше асистента. Він не побачив положення поза грою, того, що у Коноплянки м'яч вийшов за межі. Тут арбітра важко звинувачувати. Хоча він не призначив пенальті у наші ворота чи у ворота турків.

У матчі в Ісландії шотландська бригада судила так, як вона це робить у себе на батьківщині. Вони допускали жорстку гру, але не грубу. Тут не можна говорити про якусь упередженість. Щодо двох моментів, коли нам забивали голи, думки розділилися. Дехто каже, був напад на воротаря. Це на наш погляд. Якщо судити через призму британського футболу, то там допускається контактна гра. П'ятов же не зафіксував м'яч, він просто не врахував настирливість ісландців, які борються до кінця. Якби наш голкіпер зафіксував м'яч, то питань би не було – порушення правил. Щодо другого голу, то Коноплянка «доводився», його «відтерли» і забрали м'яч. Це чисто силова гра, порушення не було. Із цього почалася атака господарів і взяття наших воріт. До речі, обидва голи були забиті із центральної зони і тут питання: де наші центральні захисники.

Загалом, мені здається, що звинувачувати у невдачі суддів не варто.

- Прокоментуйте слова наставника збірної Туреччини Мірчі Луческу про те, що судді матчу із українцями були із Іспанії, помічники Андрія Шевченка теж з цієї країни і помилки арбітрів були неспроста…

- Я уважно стежу за перебігом чемпіонатів. Найбільше суддівських скандалів в Іспанії та Україні. В цих чемпіонатах є проблеми із якісним арбітражем. Іспанці, здається, вміють судити, але припускаються результативних помилок. Перший гол у ворота турків не був складним в плані суддівства. Ярмоленко був поза грою, він зробив крок назад, отримав м'яч і забив гол. У другому моменті перший асистент арбітра просто не встиг за атакою. А коли м'яч пересікав лінію воріт, то асистенту могли завадити штанга, сітка. Він міг чітко не бачити епізод. Якби асистент стояв біля прапорця, він би усе побачив, а так він не встиг зайняти правильну позицію. Коли Коноплянка біжить в атаку, то за ним важко встигнути. А якщо асистент не впевнений, то він не повинен піднімати прапорець. Ось він і не підняв. Взагалі, чотири помилки упродовж гри є свідченням некваліфікованого суддівства.

- У нас залишаються теоретичні шанси на перше місце в групі. Вірите в те, що «синьо-жовті» врятують цей відбірний цикл і обійдуть конкурентів?

- Я не вірю, а просто надіюся. Але шанси на загальний успіх видаються сумнівними. Упродовж усього відбірного циклу ми видали лише одну хорошу гру. У цьому матчі уся команда рівно відіграла. Немає стабільності, а без цього немає результатів. Ось подивіться на ісландців. У цій країні – 330 тисяч жителів. Це менше, ніж в Івано-Франківській області. Зібрати сильну національну команду їм дуже важко. Тим не менш, вони нас обіграли. Вони зуміли зібратися і витиснути максимум, а ми ні. І це мені не подобається.

Олег Петренко