Александр ЖИДКОВ: "Лобановский стоял, как Наполеон, а все вокруг стелились в подкатах"
Бывший голкипер "Динамо" конца 80-х начала 90-х Александр Жидков дал интервью для сайта "Футбол24".
О причине неудавшейся карьеры в "Динамо"
- Мабуть, поруч не було тренера воротарів, який повинен був підказати, як правильно діяти на полі. В "Нефтчі" я був одним з лідерів, керував обороною, а сама команда вирішувала інші завдання. В Баку я міг помилитися, але це прощалося. В Києві такого не було. Помилка у грі зі "Спартаком" далася взнаки – я півроку не грав не те, що за основу, а навіть за дубль. Скажу про основну причину дуже критично – я не вписався у схему і правила "Динамо". Знаєте, інколи кажуть "Не твій клуб". От саме це сталося у мене з "Динамо".
Я прийшов, коли в "Динамо" був зірковий склад: Балтача, Чанов, Баль, Дем’яненко, Безсонов, Рац, Бєланов, Заваров, Литовченко, Протасов. Лише Блохін залишав Київ. Я зі всіма добре ладив. Не сказав би, що я не вписався у колектив. В 1990-му відбулися серйозні зміни, частина гравців залишила команду. Прийшли хлопці з дублю, але я також добре спілкувався з Юраном і компанією.
О переходе в "Динамо"
- То було у Донецьку. Приїхав Михайло Михайлович Коман і запросив двох виконавців "Нефтчі" – мене і Валеру Панчика, який народився у Коростені і свого часу грав за "Таврію". Від пропозиції "Динамо" Панчик відмовився, мовляв, спина болить, не витримає у Києві. Я у свою чергу погодився. Лобановський запросив мене у розташування збірної в Новогорськ, що під Москвою. Фактично на збори, але у нас відбулася розмова щодо майбутнього в "Динамо".
О разговоре с Лобановским
– Почув від нього питання: "Хочеш грати в київському "Динамо"? Хочеш грати у збірній СРСР?" Невже я міг відповісти відмовою? Тим більше Лобановський сказав, що рівень "Нефтчі" я вже переріс. Тому особливо не вагався перед прийняттям рішення.
Авторитет справді тиснув. Свої відчуття важко пояснити. На тренуваннях Васильович просто стояв поруч, а люди настільки якісно свою роботу виконували! Ніхто ледарювати і не думав. Травм більше було на тренуваннях, ніж під час матчів. Лобановський стояв, як Наполеон, а всі навколо намагалися довести своє вміння, стелячись у підкатах. Зрештою, спілкування між нами, як такого не було – тренер був особливим і інших тем, крім футболу у нас не існувало.
