Леонид МИРОНОВ: "За здоровьем Цыганкова слежу лично"

Лікар Леонід Миронов працює в спортивній медицині понад сорок років, останні шість – у першій команді «Динамо». Саме про цю роботу й була наша розмова.

- Про себе ми кажемо, що працюємо по 25 годин на добу, і при цьому інколи не встигаємо виконати все заплановане. На роботу маю приїхати за дві-три години до заїзду на базу команди. Треба підготувати вітаміни, скласти план роботи, визначитися, кого слід оглянути першочергово, узгодити з нашими реабілітологами та фізіотерапевтами лікування гравців. Обов’язково маю знайти хоча б півгодини часу, аби переглянути новини зі спортивної медицини, подивитися, чи є щось нове в спеціалізованих журналах та розсилках.

- Раніше в першій команді був один лікар, згодом стало два, нині – три. Так само збільшилася кількість масажистів та реабілітологів. Стало більше роботи?

- На жаль, тут немає чого приховувати: у футболістів зростає кількість травм, а нам додається роботи. Найбільше проблем із хронічними захворюваннями опорно-рухомого апарату. Нещодавно провели власні дослідження й визначили, що є серйозні проблеми з хребтом навіть у дітей 14-15 років. Причину цього бачу комплексну й розповідати про неї можу довго. Нещодавно взяли під нагляд одну з груп динамівської Академії, зробивши кожному з гравців аналіз генетичного коду. Не вдаючись у подробиці, скажу, що підстав, аби вже найближчим часом ситуація змінилася на краще, дуже й дуже мало.

- Футболісти вживають фразу «зіграти через біль». Чи варто в таких випадках тренеру випускати людину на поле?

- Біль буває різним. Варто знати больовий поріг гравця, з якою проблемою він здатен грати, чи не заважає вона йому. Тут лікар визначає, до яких наслідків це може призвести, які знеболювальні засоби краще використати. Але якщо лікар розуміє, що участь футболіста в грі чи тренуванні може посилити проблему, це питання вже вирішується разом із тренером. Власне, ми проти, щоб у таких випадках випускати футболістів на поле.

- Відчуваєте, коли футболіст приховує проблеми зі здоров’ям, аби зіграти, наприклад, у важливому матчі?

- Так, і це трапляється дуже часто. У «Динамо» є гравці основного складу, які готові грати завжди!

- За ким останнє слово, якщо гравець не повністю готовий, але тренер хоче його використати в поєдинку?

- За лікарем, бо він відповідає за здоров’я гравця. Але бувають випадки (кажу це з власного багаторічного досвіду роботи у спорті), коли тренер та футболіст проводять бесіду та домовляються один з одним: «Давай, вийди, ти нам потрібен…» Гравця випускають, і дуже часто це призводить до ще більших проблем. Такий випадок був із Артемом Кравцем, коли тренер наполіг на його участі в матчі з незалікованою травмою. Тоді він розірвав м’яз, після чого був змушений рік лікуватися. У цьому випадку втратили всі: і гравець, і команда.

- Проблеми зі здоров’ям кожного динамівця ви знаєте не гірше за свої. Бачите, коли футболіст в окремих епізодах свідомо чи на підсвідомому рівні уникає зіткнення, грає обережно?

- Звісно, лікарі та тренери все це бачать. Тут можна розповісти й про прямо протилежні випадки. Євген Селін кілька років тому під час матчу зазнав ушкодження, ми вибігли до нього. Зрозумів, що потрібно замінювати, кажу це Жені, кричу на лаву запасних Олегу Блохіну. Як у воду дивився: через кілька хвилин Селін порвав хрестоподібні зв’язки. Цікавий випадок трапився з Гармашем. Були проблеми з коліном, зробили дві операції, а Денис наполягав ще на одній. Особисто переконував його в зворотному, розмовляв іноді жорстко, збирали консиліуми лікарів, їздили на обстеження за кордон. Усе ж таки відмовився від неї. І ось, коли Денис почав займатися в загальній групі, потроху виходити в офіційних матчах, тоді дуже хвилювався, бо знав усі його проблеми, у тому числі й хронічні, непоступливий характер. Він боєць від природи, дуже впертий. На жаль, лише емоції свої ще не встиг навчитися контролювати, вони дуже йому заважають. До таких гравців, як кажуть, потрібен особливий підхід.

- Помітив: перед тренуваннями та іграми ви довго працюєте з Віктором Циганковим, гравцем теж дуже специфічним.

- Коли Віктора перевели до першої команди, Ігор Суркіс у присутності його батьків довірив мені особисто ним займатись. Узяв хлопця під своє крило, зробив дуже ретельні обстеження. У багатьох футболістів усі проблеми йдуть із самого дитинства. Виключно з етичних міркувань не буду розповідати всі тонкощі побудови організму Циганкова. Зазвичай усе розпочинається в період формування скелету, ендокринної та гормональної систем. У той період, певно, були збої. Я вважаю, Віктор – дуже талановитий футболіст та людина з великим інтелектом. Таких називають футбольними «розумниками», це можна побачити з його поведінки в різних епізодах. У нього були проблеми з хребтом, але це проблеми функціонального характеру, які можна виправити. І ми це зробили. Користувалися багатьма методами й поступово вивели на нинішній рівень, коли він почав стабільно грати. Не можу не назвати ще однієї проблеми – постійні виклики до збірних. Там ми не могли його контролювати, і саме в ці періоди виникали проблеми. Перенавантажували, давали грати на синтетиці, що йому протипоказано. Накопичувалася втома, яка переходила в травми. Зараз ми з ним багато спілкуємося, коли бачимо проблеми, намагаємося їх локалізувати. З усіх позицій це дуже специфічний гравець, і підхід до нього має бути особливим.

- Зрозуміло. Перейдемо до Олександра Шовковського. Його тривала кар’єра на найвищому рівні, певно, теж феномен?

- Саша – унікальна людина. Він має чудові фізичні дані, які помножуються на колосальну волю та характер справжнього бійця-спортсмена. Врахуйте ту кількість травм, яка в нього була за два десятиліття кар’єри на найвищому рівні, ту кількість операцій. Як він гідно проходив через усі складнощі, яке терпіння та бажання показував, аби знову бути першим. Я й зараз захоплююся його фізичним станом. Він просто втомився, про що сам сказав в одному з інтерв’ю, і слова Саші я чудово розумію. Це питання суто психології, бо грати на нинішньому рівні він може, певно, ще не один рік.

- Приблизно коли Шовковський народився, ви почали працювати лікарем. Де берете мотивацію щодня з року в рік виконувати приблизно одну й ту саму роботу – лікувати гравців і готувати їх до матчів?

- Бувають моменти стресового характеру – величезні навантаження, постійне спілкування з гравцями та керівництвом… Тоді, дійсно, виникає відчуття, що треба закінчувати. У мене в такий період є перевірений часом рецепт: піти до тренажерної зали та навантаженням зняти стрес і психологічну втому. В інших випадках мотивує улюблена робота та постійне бажання вдосконалюватися й дізнаватися щось нове. Методи діагностики та лікування, відновлення... Відвідую різноманітні курси та конгреси, маю зо два десятки дипломів із курсів підвищення кваліфікації в абсолютно різних галузях медицини. А найбільше задоволення приносить відчуття, коли бачу, як моя робота прямо впливає на досягнення результату командою. Це і є найбільшою мотивацією.