Экс-арбитр ФИФА: "Нынешний сезон Премьер-лиги - худший в плане судейства за всю историю"

Екс-арбітр ФІФА Мирослав Ступар  ділиться враженнями про вітчизняне суддівство за підсумком першого кола сезону-2012/2013.

Теперь не уходят из жизни,//Теперь из жизни уводят//И если кто-нибудь даже,//Захочет, чтоб было иначе//Бессильный и неумелый,//Опустит слабые руки.//Не зная, где сердце спрута,//И есть ли у спрута сердце…», — так свого часу написали брати — відомі фантасти Стругацькі.

Й десь майже так мислять нині окремі люди, стурбовані проблемами вітчизняного футболу: їх у нас, як дехто вважає, дві — коментатори та судді, точніше, рівень і тих, і тих. Першу проблемну ланку наразі оминаємо, концентруючись на другій…

- Уже утверджується думка, що в плані якості роботи рефері 22-й чемпіонат України - найгірший за всю історію. Погоджуєтеся?

- Однозначно — так. Розумієте, в кожній справі, яку робить людина, є свої «плюси» та «мінуси», а поточного сезону перших оцінок у всьому, пов’язаному з вітчизняним арбітражем, було помітно менше. Ну, про що можна говорити, якщо ЖОДЕН тур ПЛ-2012/2013 не минув без того, що називаю «яскравими суддівськими помилками»!

Тут узагалі треба трохи озирнутися, згадавши завершення минулого чемпіонату: тоді, як пам’ятаєте, й у прем’єр-лізі, й в першій наприкінці сезону видалися два грандіозні скандали з приводу праці арбітрів — у Донецьку та Севастополі (не нагадуватиму — таке не скоро забудемо!).

Для всіх наших суддів, запевняю вас, зазначені моменти стали шоком, струсом. Ми вправі були очікувати від них, що це призведе до чогось позитивного, до якогось переосмислення. Однак на носі — грудень, але бачимо, що ситуація змінилася лише в гірший бік.

- У чому ж причина настільки невтішного рівня роботи «людей у чорному», а також їхнього сприйняття в соціумі?

- Головні проблеми, на мою думку, — в невмілому керівництві нашого суддівського корпусу. Усі прорахунки загалом уособлюються в, скажімо так, некоректному підході під час відбору арбітрів на матчі ПЛ та першого ешелону. У синьйора Колліни який принцип? Рефері має бути високим та молодим, при цьому здавши екзамен на знання правил — і все. Якщо відповідаєш цим «критеріям», ти — арбітр прем’єр-ліги.

При тому, що серед тих, хто нині обслуговує матчі нашого найвищого футбольного дивізіону, чимало тих, хто ще не доріс до цього, й тих, хто ніколи не доросте. Друга причина проблем — цілковита безкарність представників оцього відділу нашого футбольного господарства: його італійський куратор, як відомо, майже ніколи не визнає помилок своїх підопічних, а без цього не може бути й відповідного аналізу. Третій корінь — штучне омолодження суддівських лав…

- …Ось якраз це - наступне запитання. Матчі першого кола обслуговували рівно два десятки арбітрів, із яких 40-річного віку досягли лише четверо. Чи пішло нам на користь омолодження суддівського цеху?

- Не пішло, без жодних сумнівів! Раніше існувала доволі чітка й прозора схема: рефері мав пройти кілька поступових етапів — аматори, друга ліга, перша ліга, після чого отримував змогу обслуговувати поєдинки найвищого рівня. Нині ж, повторюю, судді проходять «атестації від Колліни» — не згадуватиму їх повторно. Сьогодні в нас цілком відсутній спортивний принцип у доборі відповідного плану фахівців — плоди цього пожинаємо щотуру в ПЛ.

А що коїться в першій лізі… Окрім усього іншого, великі проблеми виникають через те, що ігнорується аспект психології: переконаний, що кожного арбітра, якого допускають до футболу серйозного рівня, треба перевіряти на наявність психологічних, педагогічних навичок і здібностей, бо якщо цього немає, пиши пропало — хорошого фахівця тут не буде.

- Про що свідчить схильність окремих рефері (Кутаков, Абдула, Жабченко, Жуков…) «роздавати» жовті та червоні картки?

- Хочете запитати, чи є тут система? Складно сказати однозначно… Мабуть, є прообраз системи: розумієте, куратор нашого арбітражу вимагає від своїх підлеглих бути максимально жорсткими з футболістами, що в його розумінні означає — показувати їм якомога більше карток. А якщо є така вимога-рекомендація, то що вдієш?

Торік особисто був свідком, як помічник Колліни — синьйор Лучі похвалив одного українського арбітра лише за те, що той до п’ятої хвилини матчу показав дві жовті картки: мовляв, правильною дорогою крокуєте, пане! Так це ж просто абсурд: картка, як уже казав, то — крайній захід у футболі, а тут — така вражаюча інверсія… Хоча, мушу зауважити, переважно йдеться не про тенденцію, а про особисту готовність кожного судді — можеш контролювати два десятки осіб або ж — ні…

Ще варто зауважити, що іноді особи зі свистком не зовсім правильно інтерпретують дії футболістів: часто елементарну налаштованість на гру вони вважають агресією, а зарядженість на результат — бажанням провокувати. Мені здається, що це походить від того, що суддя не грав на професійному рівні, тому не здатен улізти у шкіру спортсмена.

- Часто складається враження, що футболісти вітчизняних клубів не дуже поважають арбітрів, постійно підвищуючи на тих тон і вживаючи ненормативну лексику.

- То — вже ціла система. Розумієте, наші гравці також дивляться футбол, слухають коментаторів, читають пресу, дивляться телепрограми, відтак «запозичують» суспільне сприйняття рефері. Є старе прислів’я: «Як себе продаєш, так тебе й куплять». Якщо представники цілої футбольної професії мають настільки негативну репутацію, котра формувалася тривалий час, то складно відкоригувати.

Упевнений: це можливо змінити, однак за умов так само системного підходу: якщо всі арбітри колегіально ухвалять рішення карати за кожен матюк, за кожен «наїзд» — зміни проявляться буквально за кілька турів.

Однак важливо не перебрати: головне, щоби кожен «чоловік у чорному» вмів уже зі старту гри ставити футболістів на місце, не використовуючи при цьому картки, а лише усні попередження й указівки, тоді не говоритимемо, що завжди в усьому винен рефері. Мусимо усвідомлювати, що суддя — то не господар матчу, як вважає дехто, а людина, яка працює на футбол, будучи посередником між двома колективами — не більше й не менше.

- Які шляхи до покращення ситуації бачите?

- Мабуть, повторюся, але що поробиш: нам необхідні радикальні зміни на рівні керівництва. Адже сьогодні в нас є, за великим рахунком, усе. Саме те, чого не було іще в 1990-х, насамперед — грошей. Отож треба елементарно підібрати відповідного рівня кадри, перед цим здійснивши аналіз прорахунків і здобутків.