Лівий фланг українського острогу

Матеріал про одного з найбільш швидкісних футболістів в історії українського футболу.

Волинь-Поділля-Київ
Думаю, багато хто погодиться з тим, що найцікавіший футбол збірна нашої держави показувала наприкінці 90-х років минулого століття. Команда майже повністю складена з гравців потужного тоді київського Динамо незрозумілим чином примудрилася пролетіти повз світовий та європейський форум. Ту українську збірну не можна уявити без прекрасної пари форвардів Шевченко-Ребров, міцних стовпів оборони Головка та Ващука, майстра виконання підкатів Андрія Гусіна, надвольового капітана Олега Лужного і, звичайно ж, швидконогого лівого крайнього Віталія Косовського.
На півдні Рівненської області є невеличке місто Острог. Більшості українців воно відоме завдяки історичній Острозькій Академії. Місто живе своїм тихим, розміреним життям. Лише інколи, невідомий поціновувач української старовини зазирне сюди, щоб побачити місцевий замок, який розташувався на високому пагорбі над річкою Вілія, руїни древньої острозької синагоги, класицистичний костел, зовнішній вигляд якого наче переносить подорожуючого на терени Західної Європи, та подихати легким волинським повітрям. Саме серед цієї краси 11 серпня 1973 року народився майбутній футболіст збірної України Віталій Косовський.
Але збірниками не народжуються – ними стають. Футбольний шлях маленького Віталіка розпочався у сусідньому Нетішині, де невисокий хлопчина вступив до місцевого ДЮСШ. У шістнадцятирічному віці Косовського помітили представники хмельницького Поділля і запросили юного футболіста до обласного центру. Місцева команда грала у другій нищій лізі та щойно отримала нового тренера. Ним став уже досягавший з хмельничанами певного успіху Іштван Йожефович Секеч. Звісна річ, що у настільки юному віці Віталій навряд міг розраховувати на місце в основі. І правда, на перших порах головний тренер рідко підпусках уродженця Острога до стартового складу. В першому своєму професійному сезоні наш герой не відіграв і десяти матчів за подолян. А от у наступному році Косовський значно частіше почав з’являтися на полі, поступово стаючи одним із лідерів колективу. В середині сезону командну вже важко було уявити без невисокого крайка, який раз за разом полишав у дурнях своїх більш досвідчених опонентів на бровці та виконував націлені передачі у карний майданчик суперників. Незабаром прийшов і перший забитий гол.
Попит на гравця з’явився швидко. Влітку 1991 року Віталій перебрався до вінницької Ниви В’ячеслава Грозного. В останньому радянському чемпіонаті за нову команду Косовський встиг провести вісім матчів та забити один м’яч. А вінничани посіли п’яте місце у турнірній таблиці другої ліги та гарантували собі місце у вищій лізі дебютного українського чемпіонату.
Треба сказати, склад у Ниви підібрався солідний. Кольори вінницького клубу захищали молоді Шуховцев, Солов’єнко, Надуда, Горшков. Поруч з ними грали досвідчені Роздобудько та Загоруйко. Не загубився серед цього розмаїття талантів і Косовський. Щоправда, Нива виступила невдало і на наступний сезон відправилася грати у першу лігу. До команди повернувся корифей місцевого тренерського цеху Юхим Школьников. От тут нашого героя і прорвало. Нива на одному диханні пройшла турнірну дистанцію та з легкістю гарантувала собі першу сходинку. Одним з головних творців цього успіху став Віталій. Окрім величезною кількості швидких проривів, гострих подач та прострілів, Косовський записав на свій рахунок чотирнадцять влучних пострілів. А далі більше – Нива стрімко увірвалася до еліти українського футболу та посіла високе, як для новачка, десяте місце у турнірній таблиці. Після такого успіху втримати лідерів команди було просто нереально. Влітку 1994 року Олександр Горшков перейшов до одеського Чорноморця, Олег Надуда став гравцем московського Спартака, а Віталій Косовський відправився у київське Динамо.

Party
Столична команда, якраз збиралася брати старт у кваліфікаційному раунді Ліги Чемпіонів. Суперником динамівців став датський Селькеборг. Матч у Данії пройшов у важкій боротьбі та закінчився сухою нічиєю. В Києві динамівці забили два голи ще до середини першого тайму і спокійно вели матч до перемоги. Як раптом, за 15 хвилин до фінального свистка датчани зуміли відродити інтригу в двобої. Той час, що залишався до фінального свистка вболівальники біло-синіх провели на нервах. Заспокоїв усіх Віталій Косовський. На 90-й хвилині поєдинку він вийшов сам на сам із воротарем і відправив м’яч за призначенням.
Цілком припускаю, що і цей гол допоміг молодому півзахиснику отримати повну довіру головного тренера команди Йожефа Сабо. Відтоді, на найближчі п’ять сезонів Косовський став основним гравцем київського Динамо. Влітку 95-го Віталій отримав свою першу золоту медаль чемпіона України.
Того ж таки року кияни, знову пройшовши датський бар’єр, потрапили до групового раунду головного єврокубкового турніру. На відміну від минулого року, група з Порто, Нантом та Панатінайкосом не здавалася такою непрохідною. Матчем з греками біло-сині і розпочали змагання. На переповненому Республіканському стадіоні точилася рівна боротьба з однаковими шансами на успіх. Усе вирішив удар Косовського в ближній кут на початку другого тайму. Щастю динамівських вболівальників не було меж. Рівно два дні. Далі була шубна справа та відлучення від єврокубків на три роки. Пізніше покарання замінили одним.
Отож, динамівці, які зробили золотий дубль, влітку 96-го року знову кинулися на штурм лігочемпіонівських висот. Дві поразки у кваліфікаційному раунді від віденського Рапіду відправили киян у Кубок УЄФА. А там на киян чекав ганебний виліт від швейцарського Ксамакса. Ці невдачі змусили керівництво Динамо почати більш активні перемовини щодо повернення Лобановського. І у грудні того року Валерій Васильович таки очолив Динамо. Повернення метра зіграло важливу роль не лише в історії клубу, а й вирішальну для кожного футболіста тієї команди, бо допомогло навічно вписати своє ім’я в золоті динамівські літописи.
Крім того, починаючи з 1996 року Віталій Косовський почав забивати за собою ліву бровку і у національній збірній України. А весною 97-го він забив свій перший гол за жовто-синю команду. Вже на третій хвилині домашнього матчу проти Північної Ірландії в рамках відбору до Чемпіонату Світу динамівський півзахисник сильно пробив з-за меж штрафного майданчика. М’яч опинився у дальньому куті воріт суперника. Невдовзі гості зрівняли рахунок, але наприкінці матчу удар Андрія Шевченка приніс перемогу нашим хлопцям. Україна продовжувала утримувати лідерство у своїй відбірній групі. Нажаль, домашні нічиї з вірменами та німцями опустили нашу команду на друге місце, що дало українцям змогу вийти в плей-офф. А там були овіяні легендами поєдинки з Хорватією: гостьова поразка із рахунком 2-0, швидкий гол Шевченка у матчі-відповіді, арбітр Педерсен і несправедливо зарахований гол Косовського, невдалий рикошет у наші ворота…
А от на клубному фронті справи йшли значно веселіше. В груповому турнірі Ліги Чемпіонів Динамо не помітило ПСВ, Ньюкасл та Барселону і достроково вийшло у чвертьфінал. І вже там колектив Лобановського спіткнувся на Ювентусі. Наступна єврокубкова компанія вийшла ще більш вдалою. Динамо довго запрягало, з боями пройшло до основної сітки змагань, продерлося через горнило групи, а у чвертьфіналі вийшло на мадридський Реал. Матчі з королівським клубом ще довго будуть пам’ятати в Києві. Злагоджений командний механізм української команди та прекрасні індивідуальні дії кожного гравця дозволили динамівцям підкорити найвищу висоту у новітній історії. Ах, як шкода, що Динамо не вийшло до фіналу. Після того, як Косовський зробив рахунок 3-1 вирішальний поєдинок здавався таким близьким. Той же Віталій мав найкращий шанс повністю деморалізувати Баварію. Але його удар після забігу з центру поля прийшовся вище воріт. Ніколи не забуду сльози на очах дев’ятого номера після того промаху.
Влітку команду залишили Шевченко та Лужний. Але Динамо провело ще один сильний сезон у Європі. Найбільш феєричний матч восени 99-го кияни зіграли на домашньому НСК Олімпійський проти Байєра. Перший м’яч у тій грі забив наш герой. А сам поєдинок закінчився перемогою біло-синіх із рахунком 4-2.
Як виявилося то були останні матчі Косовського на високому рівні. Він ще встигне зіграти в поєдинках плей-офф до Євро 2000 зі Словенією і по повній відчути гіркоту тієї болючої поразки. Але разом із перегортанням найтрагічнішої сторінки в історії збірної України підійшла до завершення і кар’єра чудового півзахисника. На зимових зборах Віталій отримає травму, від якої так і не зможе оговтатися. Він ще декілька разів з’явиться перед очима динамівських вболівальників, а наприкінці 2002 року остаточно повісить бутси на цвях.

After party
Невдовзі після завершенні кар’єри гравця Косовський отримав запрошення від Ігоря Суркіса попрацювати у селекційному відділі київського клубу. Для пошуку молодих талантів Віталію дістався африканський напрямок. Та у 2009 році екс-півзахисник збірної України звільнився з Динамо. Ходять чутки, що він просто не захотів працювати на відкатах. А коли пропонував чиюсь кандидатуру керівництву динамівської селекції, то у відповідь чув: «А що ми матимемо із цього новачка?» З тих пір Косовського з синьо-білими пов’язують лише історія та виступи за команду ветеранів.
Кар’єру селекціонера Віталій продовжив у київській Оболоні. Виходячи з того, що пивовари підбирають виключно українських футболістів, можна зробити висновок, що парафією Косовського стали перегляди матчів першої та другої українських ліг.
Восени 2011 року, з’явилася інформація, що Косовському запропонували крісло головного тренера вінницької Ниви. Проте, повернення до цукрової столиці поки не відбулося. На сайті вінничан тренером досі значиться Олег Федорчук. Яке ж футбольне майбутнє очікує на нашого героя залишається невідомим.