Ротань відреагував на чутки про перехід Калюжного в "Динамо" або "Шахтар"

Головний тренер ФК Олександрія – новий співрозмовник «УФ». Ми розпитали Руслана Ротаня про лідерство, трансферний вектор, Олімпіаду та жодного разу не вжили термін «Ротань-бол». Це було важко.

«Несподіваний успіх» – неправильні слова стосовно Калюжного»

– В сучасному футболі вищі дивізіони мають дещо рваний ритм через міжнародні паузи. Впізнали свою команду після тижня збірних?

– Судячи з результату спарингу, не дуже (ФК Олександрія зіграла під час паузи контрольний матч із Інгульцем – 0:4, – прим. «УФ»). Але ми з розумінням ставимося до необхідності такої перерви, тим більше, наш штаб працював на міжнародному рівні й добре розуміє потреби збірних.

У нас є «приємний головний біль» – встигнути відновити тих футболістів, які в листопаді брали участь у міжнародних матчах. Але це – честь для будь-якого клубу, якщо твоїх гравців викликають. Тож ми не думаємо навіть скаржитися, просто працюємо далі.

– В 90-ті та навіть у 2000-ні, коли ви були гравцем, все стосовно матчів збірних було простіше. Ніхто й не думав розтягувати матчі туру на цілий тиждень, аби показувати геть кожен матч у прямому ефірі. Добре чи ні, що тепер це саме тиждень збірних, коли щоденно граються матчі й у клубів високого рівня теоретично різні збірники можуть по-різному втомитися, залежно від графіку?

– Так є, це даність. Нам доводиться мати з нею справу й під неї підлаштовуватися. Звісно, можна працювати не дуже ефективно, тоді не буде збірників у клубі, не буде переживань із цього приводу. Проте набагато краще мати гравців, які прогресують, заслуговують на таке визнання, як запрошення в збірні. Вони ж звідти повертаються з новим досвідом, зростають і розвиваються швидше.

А щодо паузи… Міжнародний календар значно розширився. Можете уявити, який тиск і виснаження в гравця, який виступає в чемпіонаті та кубку своєї країни, в групових етапах єврокубків, у збірній. Ясна річ, в цьому плані така пауза виправдана й виконує свої функції.

– Так, ФК Олександрія приєдналася до успішних клубів: перший в історії футболіст із її лав, який зіграв за національну збірну України. Як оціните такий несподіваний і приголомшливий успіх і підйом популярності Калюжного, якого, здається, тепер знає кожен, навіть хто раз на місяць цікавиться футболом?

– «Несподіваний» – це неправильне слово. На мою думку, Ваня послідовно йшов до визнання й цілком його заслужив. Так, дійсно, склалися певні обставини, що збірній України знадобився центральний півзахисник оборонного плану, тобто, «опорник». Але ж багато кому випадають шанси, які залишаються не використаними.

А от Калюжний чудово скористався нагодою допомогти збірній, стати корисним національній команді. Всі бачили, що він вписався в дії збірної та витримав міжнародний рівень. Найголовніше – що Іван причетний до командного результату, який у нас – краще не придумаєш, якщо враховувати, в якому положенні збірна України була перед заключним туром групового турніру Ліги націй. Наша збірна – молодці! Вийшли гідно зі складної ситуації.

– Сам Калюжний від інтерв’ю ухиляється, кого тільки «УФ» та наші дружні сайти до нього не направляли. Скромність чи десь уже «зірочка»?

– Тільки скромність! Іван – дуже хороший, відповідальний хлопець. Повірте, ніяк він не змінився, як особистість, після того, як так чудово почав свої виступи в національній збірній. Це доброзичливий чоловік, якого люблять у команді, та хороший професіонал. Зараз у нас тільки одна турбота – як його відновити, тому що Ваня віддав усі сили в матчах за збірну України, а у нас уже в неділю матч із Вересом. Треба і фізично, і психологічно перемкнутися на УПЛ.

– Як ставитеся до тих чуток, які Калюжного відправляють уже і в Динамо, і в Шахтар, і за кордон?

– І нам, і йому не потрібно зараз звертати на всі ці чутки увагу. У нас є поточні турнірні завдання, ми всі довкола них концентруємося. Якщо ж буде конкретна пропозиція, не маю сумнівів, що все буде правильно: керівництво та сам Іван розглянуть і приймуть найкраще рішення.

Я розумію, що фахівці уважно стежили та продовжують стежити за Іваном, адже й по чемпіонату було видно, що це якісний і відповідальний футболіст. Те, що зараз є багато команд, які цікавляться Калюжним, це правда – і це не випадковість. Але всьому свій час – наразі в нас усі думки про найближчий тур.

– Але ж у долі Калюжного багато чого могло статися інакше: він же пограв у Ісландії та в Індії, а зараз інсайдери запевняють, що ЛНЗ мав нагоду викупити Івана в Олександрії всього за 200 тисяч євро. Скажіть, з чиєї ініціативи Калюжний їздив по цих орендах і хто наполіг на його поверненні?

– Хочу відразу зняти частину інсинуацій: ні, ФК Олександрія не відмовлялася від Івана й не мала періодів, коли б ми в нього не вірили. Навпаки, сам Ваня, розуміючи, що на той момент в нашому клубі були досить досвідчені та статусні центральні півзахисники, сам для себе вирішив піти в оренду. Але, маючи з ним бесіду напередодні відбуття в ЛНЗ, я йому говорив: «Ти обов’язково повернешся сильнішим».

Так, власне, і вийшло. Ні в час його виступів за Кеплавік, ні Керала Бластерс, ні в ЛНЗ, ми не відпускали його з радарів і пильно стежили за виступами та прогресом. Тож, коли завершився період оренди, забрали Калюжного назад – і про це не пожалкували напевно, ні ми, ні він. Ви ж бачите, Іван – основний футболіст команди, він не знижує вимоги до себе, продовжує прогресувати. От і вся історія.

«Спростовувати чи погоджуватися, що ми відійшли від Ротаньстайлу»? Нема сенсу. Ми спокійно ставимося до інтерпретацій»

– Ви весь час акцентуєте, що всі думки – про найближчий тур, про Верес. Давайте про рівнян. Мало хто про це говорить, але недавній аутсайдер зробив рішучий ривок у чемпіонаті й не програє сім турів. Не кращий час, щоб зустрітися з ними, еге ж?

– Згоден із тим, що Верес досягнув хороших успіхів. Його серія та, найголовніше, гра справляє позитивне враження. Видно, що тренерський штаб якісно попрацював і вивів гравців на хорошу готовність. Навіть вісім матчів без поразок, якщо рахувати з Кубком України.

Проте ми, безперечно, віддаючи належне успіхам до суперника, йдемо від туру до туру та не розподіляємо суперників на менш важливих і більш важливих, успішних і кризових. До всіх треба готуватися однаково відповідально.

– Проте, погодьтеся, ми побачимо протистояння певних антиподів, адже ваш стиль – комбінаційний футбол у пас, а Верес любить зіграти вертикально, перебороти суперників, досягнути жорсткого тиску в грі один в один. Для вас це зручніше чи гірше?

– Справді, наші команди відрізняються за стилем. Будуть ризики в протистоянні такій агресивній команді. Проте ми стараємося вивчити суперника та навчитися протидіяти різним командам. У нас є певні думки з приводу цього протистояння, побачимо, як вдасться їх реалізувати. З інтересом чекаємо матчу проти Вереса.

– Коли два роки тому ви виступали з ідеєю, що навіть не на чолі гранда можна грати в комбінаційний, домінуючий футбол, вам багато за це прилітало. Зараз у вас з’явилося багато послідовників, і деякі з досить посереднім набором гравців намагаються скопіювати вашу манеру. Чи це не криза вашого стилю, якщо багато хто його мавпує?

– Ми з повагою ставимося до різних за стилями команд, власне, футбол – це і має бути протиборство різних стилів. Це чудово, це спонукає до розвитку й протидії. Ми в жодному випадку не кажемо, що тільки наш погляд на футбол правильний. Всі стилі, якщо вони приносять результат і розвивають гравців, мають право на життя. Хтось бачить футбол так, хтось – інакше.

Ми – колектив однодумців, зібралися й погодилися грати по-новому. Зараз я радий, що є результати, які підкріплюють віру в нашу думку. Ми не стоїмо на місці й стежимо за всіма тенденціями. Ми – в тренді. Тому просто грати в той же футбол, як і п’ять років тому, недоречно. Розвиток у змінах.

– Зараз всі говорять, що успіх Олександрії спричинений тим, що ви відійшли в т.зв. «Ротаньстайлу» і спростили гру. Погодитеся чи опротестуєте такі твердження?

– Та, напевно, немає сенсу. Хай кожен оцінює побачене, як може. Ми спокійно ставимося до інтерпретацій.

– Проте, погодьтеся, в багатьох матчах ФК Олександрія зіграла не в притаманний собі футбол, на різких контрастах, іноді «дзеркалячи» суперника.

– Це винятково справа підготовки та вибору того стилю, який може нам принести успіх у конкретній ситуації проти конкретного суперника. Бути передбачуваними – банально, а от освоїти різні методи ведення гри – це дуже добре.

«Ми не всіх досвідчених гравців, яких втратили, могли залишити»

– Тим не менш, досить потішно бачити, як намагаються зв’язати два паси підряд команди зі значно скромнішим підбором гравців, ніж не те що в грандів, а й у вас із Поліссям… Ваша порада та бачення, як тренерам не зрадити свою мрію й витримати випробування?

– Коли ти працюєш над постановкою команді комбінаційного футболу, потрібна витримка. І розуміння як від керівництва клубу, так і від футболістів. На цьому шляху – багато помилок, через які треба пройти й довести хлопцям, що вони можуть ефективно грати в такий футбол.

Треба працювати над інтенсивністю тих навиків, які гравці вже освоїли, щоб вони вміли грати якісно і під тиском 1 в 1, і на просторі. Коли ж ця робота починає давати результат, стає легше. Не треба вже нікого ні в чому переконувати. І це і є найважче – протриматися, не здатися, поки нема результату. Адже багато тренерів можуть сказати собі: «Ми в цей футбол грати не можемо» і знову спроститися до «бий-біжи». А насправді у нас досить якісна футбольна школа, щоб багато команд могли навчитися грати в такий футбол.

– Чи вважаєте, що на початку дещо помилялися зі стилем, чи це впливала на той час відсутність футболістів з відповідними характеристиками?

– Ні, не вважаю. Навпаки, те, що ми маємо зараз – наслідок планомірної та послідовної роботи. Ми справді довгий час підбирали колектив до такого, який маємо сьогодні, але ще важливим був фактор часу. Ви бачите, що залишається чимало футболістів, які раніше в нас грали, коли команда була в серединці таблиці. Проте після системної роботи впродовж тривалого часу вони освоїли той футбол, який ми запропонували. Звідси – результат.

– Але, погодьтеся, в плані кадрової роботи ФК Олександрія дуже змінилася. Якщо раніше ваш клуб втрачав гравців типу Рибалки, Цурікова чи Бабогла, комплектуючись молодими, часто орендованими, то нині ви змогли підсилитися тими ж Шабановим, Кравченком, Мишньовим, Козаком. Це ви відійшли від своєї філософії чи просто раніше не мали можливості запросити таких гравців?

– Так, це, зокрема, й питання можливостей. Ми не всіх досвідчених гравців, яких втратили, могли залишити. І декого з тих, кого маємо зараз, не могли собі дозволити. Є ще питання оптимізації бюджету, пошуку ресурсів на підсилення.

Проте в основному ми ніколи не відмовлялися від своєї філософії – гравці можуть бути старшими чи молодшими, українцями чи легіонерами, вихованцями топ-шкіл чи хлопцями з глибинки без великих академій у резюме. Головне – щоб вони були готові вчитися й виконувати наші установки, щоб команда діяла гармонійно й грала в наш футбол.

– Тобто, стосовно віку в вас не було забобонів або обмежень, і ви не відмовлялися від співпраці з футболістом, зважаючи на паспорт?

– Ну, звісно. Навпаки, ФК Олександрія страждала від того, що якийсь час у нас переважали молоді гравці. Це чудово – працювати з молодими, я ще в збірній України U-21 був дуже задоволений від цієї можливості. Проте, щоб молодь розвивалася, повинен бути поруч приклад зрілих, досвідчених професіоналів.

Велике наше досягнення в комплектації станом на зараз – що ми збільшили кількість гравців у розквіті сил. Раніше ми не мали вікового балансу складу. Тепер у нас є група молодих гравців, далі – футболісти середнього віку, а також – не скажу ветерани, а футболісти старшого віку. Ми до цього йшли, ми цього прагнули. Це багато в чому допомагає в розвитку команди.

– Якщо вже ви тепер можете розглядати статусних новачків старшого віку, то ось вам дві кандидатури: захисник Пластун і нападник Бєсєдін щойно попрощалися з Ордабаси. От конкретно таких гравців, колишніх збірників, ФК Олександрія готова розглядати?

– Наразі ми готові говорити тільки про такий горизонт планування, як найближчі п’ять турів – від Вереса 24 листопада до ЛНЗ 14 грудня. Це рівно ті матчі, які нам залишилося зіграти в 2024 році. Після цього будемо сідати зі спортивним директором, штабом, скаутингом, і думати. Ні по кому я не готовий говорити ні «так», ні «ні», тому що зараз просто не час про це думати. Рано.

– Ну, що ж – врешті-решт, вам це дозволяє ситуація. Адже, якщо раніше в багатьох клубів УПЛ бувало так, що підходять останні тури – і можна тільки гадати, якою надалі буде команда, то ФК Олександрія не має жодного футболіста, з яким не було б підписано домовленостей як мінімум до кінця сезону…

– Все вірно, і це теж те, що значно виділяє наш клуб. Це якість роботи менеджменту. Ми раді, що є можливість працювати спокійно, що футболісти з нами на період усього сезону й зараз не треба ламати голову щодо перемовин під кінець року.

«Шулянському потрібна операція, проте є проблема з виїздом за кордон»

– Повертаючись до спарингів, ви системно берете в діло гравців із юнацької команди та друголігової «двієчки». Можливо, хтось із них уже близький до дебюту в УПЛ?

– Ми передчасно не будемо розкривати карти, проте справді – ми стежимо за хлопцями, задіюємо їх у контрольних матчах, вносимо їх в заявки на матчі УПЛ. У Кубку України зіграли експериментальним складом. Нікому не гарантоване як місце в основі, так і постійні виступи в резервній чи юнацькій команді. Вже є хлопці, за якими ми пильно стежимо й розглядаємо можливість як дати їм пограти в УПЛ, так і взяти на збори.

– ФК Олександрія-2 – на другому місці Другої ліги на момент зимової перерви в Групі Б. Причому, на Відкритому турнірі ПФЛ вона обіграла «зимового чемпіона» – Колос-2. Задоволені співпрацею зі штабом «двієчки», є з ним порозуміння?

– Безперечно. Ми з Віктором Бицюрою приходили разом, добре співпрацюємо з Григоровичем. Раді результатам юнацької та резервної команд. Те, що клуб розуміє необхідність появи та функціонування «двієчки» в Другій лізі, свідчить, що ми працюємо на перспективу.

– Саме цієї осені повернувся в гру Бєляєв – і якісно заграв після травми, з переможним голом Ворсклі. Слідом Кулаков почав набирати перші ігрові хвилини після лазарету. А як справи із Шулянським? Це ж усе таланти, на які ваш клуб дуже розраховував…

– Так, дійсно. Лазарет у нас, на жаль, не порожній. Хлопці, які повернулися після травм, поступово набирають форму. Ми не форсуємо цей процес, підпускаємо їх до основи, даємо все більше часу.

А от щодо Шулянського… На жаль, у нього складна ситуація. Потрібна операція, проте є проблема з виїздом за кордон. На думку фахівців, в його ситуації варто було б пройти всі процедури в іноземній клініці.

– Після повернення в США не може вийти на свій звичний рівень Костишин. Аж у кубковому матчі з першоліговою ЮКСА він зміг записати на свій актив першу результативну дію після повернення. Як тут бути?

– В нас нема розподілу на запасних і основних, кожен свій шанс отримує – і Денис також. Звісно, ми хотіли б усім давати можливість регулярно грати в стартовому складі, проте це неможливо. Він працює, все в його руках.

– Мені здається, чи, якби Козак пройшов системні збори, ви б зараз мали значно важчий вибір в групі атаки?

– Так, але все одно я б хотів відзначити, що Артем уже зараз додав нам опцій у півзахисті. Це креативний, сучасний гравець. Він зможе розвиватися й далі в нашій команді.

«Після 1-2 штрафів усі футболісти Олександрії переосмислили ситуацію»

– У нас тут готується до виходу інтерв’ю з вашим воротарем Єрмаковим, і на правах спойлера-анонсу скажу, що він каже: класно, що в нас таке тихе, спокійне місто, як Олександрія, завдяки цьому наш колектив більше часу проводить разом, що безцінно для тімбілдінгу. Розкажу в зв’язку з цим байку про вашого колегу Гі Ру, який так само очолював провінційну команду. Він просив клубних адміністраторів стежити за показниками автомобілів гравців. Знаючи, що до ближчих великих міст 50 км, він легко міг вирахувати, хто в вихідні їздив на гулянки в нічні клуби. Як у вас із цим? Якісь паралелі спостерігаються?

– Ох, ну справді, життя в Олександрії має свої незаперечні переваги. Хлопці дійсно більше часу проводять разом, як із командою, так із родинами.

Взагалі, зараз не той час, щоб витрачати його на гулянки, дискотеки, вечірки. В нас у країні війна. Не треба влаштовувати «пир під час чуми». Радий, що футболісти з розумінням до цього ставляться. А в Олександрії, хоча нема якихось гламурних нічних клубів, є та приємна атмосфера, в якій можна ростити дітей, працювати на улюбленій роботі.

Тож хлопці концентруються на футболі. Справді, більше часу проводять разом. Можна посидіти за чаєм, подивитися хороший футбол. У цьому плані ми, як тренерський штаб, задоволені нашими підопічними.

– Невже не доводилося включати за «пряником» «батога» та штрафувати за не надто спортивний спосіб життя?

– Не буду заперечувати, доводилося. Але – тільки спочатку. Після 1-2 штрафів усі переосмислили ситуацію. Зараз у нас нема жодних інцидентів, і вже давно. Хочу повторити свою думку – в нас амбітний колектив, який прогресує. Хлопцям є на чому зосередитися. А коли вони бачать, що в них виходить грати в кращий, ефективніший футбол, приходить переоцінка цінностей. Тепер у нас є дружний, монолітний колектив, який вірить у свій успіх.

– Ну ще б не розуміти, ось зараз Єрмаков зіграв за молодіжну збірну, Калюжний – за національну. Мартинюк той же за молодіжку грав і високо оцінюється…

– Мені жаль, що Саша за віковим цензом уже проминає молодіжну збірну України. Він дійсно прогресує і міжнародний стаж йому в цьому допомагав.

– А з ним же приходив і Кобзар, причому, за Волинь, де вони разом грали, він уже й забивав, і прогресував. Що завадило йому повторити цей успіх?

– Ой, мені дуже жаль стосовно Богдана. Не треба сумніватися в його перспективності, він недарма до нас потрапив. Бажаю йому успіху зараз у Лівому Березі, це здібний молодий футболіст. Але в нього є така ж проблема, яку я пережив у юності – хвороба Шляттера. Треба перерости, перебороти. Він зможе ще себе показати.

«Зі старшими друзями – Шевченком і Ребровим – зідзвонюємося, спілкуємося, обмінюємося актуальною інформацією»

– З того, що гравці ФК Олександрія викликаються в різні збірні, робимо висновок, що за вашою командою в комітеті збірних стежать. А ви, припинивши роботу в олімпійській збірній, підтримуєте контакт із президентом УАФ Андрієм Шевченком і головним тренером національної команди Сергієм Ребровим?

– Так. Однозначно. Зідзвонюємося, спілкуємося, обмінюємося актуальною інформацією. В нас гарні взаємини. Я дуже поважаю Андрія Миколайовича та Сергія Станіславовича як старших друзів.

– Ну от ви працювали в молодіжній та олімпійській збірних не один рік, із футболки, подарованої вам УАФ на згадку, дізнався, що 59 матчів провели на чолі цих команд. З яким відчуттям зараз стежите за командою Мельгоси: «ух, все не так!» чи «оп-па, а це збереглося з моїх часів»?

– Ну, ні! Мені не притаманне відчуття злості чи заздрості стосовно моїх колишніх команд. Навпаки, бажаю їм удачі. Звісно, що до молодіжної збірної України не можу ставитися погано, адже туди викликаються гравці Олександрії та там ще є хлопці, з якими я працював. Мені імпонує виступ збірної, молодці, з важкої групи вийшли на Євро-2025. Бажаю успіху Унаї Мельгосі та вірю, що хлопці продовжать нас радувати.

Зараз чекаємо з молодіжної збірної України Єрмакова, також будемо його швиденько готувати до повернення в матчі нашого внутрішнього чемпіонату.

– Тривала безпрограшна серія – це гордість, але й певний психологічний тиск. Як оберігаєте гравців від як надміру задертих носів, так і від додаткового страху за результат?

– А ми просто не говоримо в команді про ці всі статистичні серії. Ну, є така – чудово. Проте ми йдемо від матчу до матчу, в кожній грі футболісти мають свої локальні завдання, а команда – своє в цілому. Тому на нас це не тисне.

– У Кубку України вам випав Шахтар. Відразу в 1/4 фіналу. Це те, чого ви хотіли, чи, при наявності двох представників Першої ліги, воліли б наново поперемішувати кульки в жеребкуванні?

– Ми на такій стадії, що вибирати не доводилося. Випадкових команд в 1/4 фіналу не буває. Ми з повагою ставимося до Буковини та Вікторії та не сумніваємося, що й із ними було б непросто. Щодо Шахтаря, то, навпаки, нашій команді дуже корисно грати якомога більше матчів у сезоні з такими топовими суперниками.

Якщо ми прагнемо розвиватися, якщо ми думаємо про вихід у єврокубки, то зустріч із учасником основної стадії Ліги чемпіонів – це найкраще, що з нами могло статися.

– Ну а все-таки, якби ви могли вибирати між Динамо та Шахтарем, то кого на цій стадії б обрали і чому?

– Я не думав навіть на цю тему, тож не знаю. Зараз просто кожен наступний раунд кубка для нас буде – як фінал. Виграємо «фінал» у Шахтаря, заслужимо ще один матч у сезоні з Динамо.

«Дай нам зіграти знову з Іраком – виграли б 9 матчів із 10-ти»

– Ви вперше в історії вітчизняного футболу вивели нашу збірну на Олімпійські ігри. Зараз, оглядаючись назад, що б ви хотіли зробити інакше, щоб наша олімпійська футбольна команда виступила десь ближче до медального п’єдесталу?

– Нічого. Абсолютно нічого. Єдине – можливо, хотів би, щоб деякі хлопці все ж змогли нам допомогти на Іграх, а також хотів би мати можливість провести спеціальні збори для Олімпіади. Цього нам не вистачало, тому що ми працювали в такій собі ближній перспективі. Не мали змоги всією збірною, яка в підсумку поїхала, планомірно підготуватися. Десь когось не відпустили, комусь завадили травми. Тож склад, який сформували в підсумку, не мав такого значного досвіду роботи разом. Саме планомірної підготовки. Це давалося взнаки після 60-70 хвилин гри.

А в усьому іншому, вважаю, напрям нашої роботи був правильним. Просто були матчі, як із тим же Іраком, – де сталося лихо. Дай нам з ними знову зіграти в дев’яти із десяти матчів ми б виграли. Ми були сильнішими. Проте сталося те, що сталося. І так вийшло, що цей матч мав ключове значення. Ось і все. Якби ж ми вийшли із групи, хтозна, де б нас спинили. Але про це немає сенсу думати – результати Олімпіади 2024 року вже зафіксовані в історії.

– Ну, що ж. Добре, що була й така сторінка в історії вітчизняного футболу. Врешті, не кожному тренеру вдається заповнити таку значну лакуну в літописі. Гаразд, починали з Олександрії – дозвольте й закінчити бесіду Олександрією. От майже два роки тому ми спілкувалися з вами, коли ви тільки прийняли команду. Згадайте ваші тодішні уявлення про ФК Олександрія та той шлях, який вам належало пройти. В чому ви були правим, а в чому – помилялися?

– Я й тоді бачив попереду дуже тяжку дорогу, де треба працювати й вірити. Вдячний всім у нашому клубі за терпіння й розуміння, тому що ми пішли складним шляхом, ми не шукали якихось манівців, щоб його скоротити. Коли люди зіштовхуються з ідеєю, яка вимагає від них важких зусиль, слабкі ламаються, а сильні – вдосконалюються. От я радий, що поруч є однодумці, які повірили в себе та в наші пропозиції. Звідси – той результат, який є зараз.

Але я ніяк не сприймаю його як причину самозаспокоєння. Ми постійно розвиваємося. Проблеми, з якими ми зіштовхувалися, змушували нас думати креативно, підходити нестандартно. Я розумів, що на нас чекає, бо проходив це в моїх попередніх командах як тренер і гравець. Зараз нам також є до чого прагнути і над чим працювати. Перед нами важкі випробування в 2025 році, і я сподіваюся, що в підсумку слідом за Калюжним прийдуть нові гравці, про яких так само гучно будуть говорити. І прийдуть ті результати, якими можна буде гордитися. А головне – побажаю нашій державі, всім нашим людям, миру та перемоги. Щоб ми могли думати й переживати про такі буденні речі, як улюблена робота, як улюблена гра – футбол.