Ошемков, "глаза и уши" штаба Лобановского

Футбольный клуб»

Приєднуючись до поздоровлень на адресу людини, в 1970-80-х роках безпосередньо причетної до становлення київського «Динамо» як колективу міжнародного рівня, пропонуємо увазі читача розділ із книги «Золота команда», створеної силами журналістів «Футбольного клубу». У виданні, що побачило світ до 90-річчя столичного клубу, не забули згадати й про нинішнього ювіляра.

Син знаменитого тренера, під чиїм керівництвом динамівці здобули свій перший трофей – Кубок СРСР-1954, звичайно ж, намагався стати футболістом. У 1959-му році, граючи за команду молодших юнаків «Динамо» разом з Анатолієм Бишовцем, навіть обійшов майбутнього кумира київської публіки в снайперській суперечці.

Однак із кар’єрою гравця так і не склалося – завадили проблеми зору. Зате Михайло Олегович, наче губка, вбирав у себе знання – і футбольні, що отримував від батька, і університетські, на факультеті іноземних мов.

Співпраця з «Динамо» зав’язалася в нього ще за Олександра Севідова. На його прохання Ошемков, який працював у відділі інформації столичного інфізу, підготував на початку 1973 року розлогу презентацію мадридського «Реала», з яким «Динамо» мало зіграти в 1/4 фіналу Кубку чемпіонів. «Півтори години я розповідав динамівським зіркам про Королівський клуб. Коли закінчив – в аудиторії панувала мертва тиша», – посміхався Михайло Олегович, згадуючи, як шокував футболістів.

Повноправним працівником «Динамо» він став уже в команді Валерія Лобановського й Олега Базилевича. Однією з ідей тандему тренерів було створення в клубі служби інформаційної підтримки. Цю сферу й опановував Ошемков. Спочатку на прохання Лобановського підготував досьє на «Штутгарт», а потім отримав уже й пропозицію працювати разом.

Отримавши в розпорядження перший в історії «Динамо» відеомагнітофон, Михайло Олегович зібрав для команди солідну колекцію матчів найсильніших європейських клубів. Спеціально мотався з апаратурою до Ужгорода, де можна було зловити закордонні канали. Тренери та гравці «Динамо» отримували найактуальнішу інформацію для роздумів і спостережень, щоб згодом перетворювати аналіз найкращих зразків сучасного футболу на дзвінкі перемоги.

Крім того, Ошемков займався пошуком і обробкою методичних статей у західних ЗМІ, збирав досьє на суперників, підтримував зв’язки із зарубіжними клубами. Саме він 1975-го вів перемовини з «Баварією» щодо матчів за Суперкубок УЄФА.

Одним словом, став син видатного тренера додатковими очима і вухами в штабі Лобановського. Валерій Васильович, вирушаючи працювати на Близький Схід, запросив туди й Ошемкова – вже як асистента. Це був корисний досвід. Це була нова роль.

До речі, про роль. Михайло Олегович зіграв у картині «Така вона гра», що її було знято на кіностудії ім. Довженка в 1976 році. Для когось, може, й наївний, але таки цікавий фільм про футбол. Із сюжетом, що багатьом здасться дуже знайомим. Із піснею Візбора. Із справжніми зірками радянського кіно. Та з одним не вельми тоді відомим, але дуже переконливим майстром епізоду...