Спроба попередніх підсумків

Я б не писав цей блог, якби не домінуючий мотив експертних оцінок і висловлювань на форумі сайту щодо української збірної. Найтиповіші репліки – спочатку уболівальників (експерти потім).

Булава: «Як прилетить ця збірна - зустріти яйцями. Особливо тренера і тих, хто його призначив... Ганьба!»

Вадим (скромно): «… думаю, что разбор игры от фанатов будет для вас намного полезнее, чем от нашего великого тренерского дуэта Фоменко- Шевченко». Неумолимый – ще більш радикальний у своїх пропозиціях: «расстрелять».

Колись мій пост потішив мене неабиякою кількістю мінусів – 53. :) З інтригою чекаю, скільки буде зараз, адже знову йду проти вітру?

Результат гри на Євро-2016

Звісно, негативний. Два матчі, два програші, різниця м’ячів 0 – 4, завдання виходу з групи не виконано.

Чи дає це підстави для наведених вище висловлювань уболівальників? Я навмисно зробив паузу, і брав цитати вже не першого дня, коли пристрасті вляглися. Ми потрапили в сильну групу, перший матч грали з чемпіонами світу. З огляду на кінець першого тайму, наша збірна мала три чудові нагоди взяття воріт. Уявімо собі, що ці можливості (які чомусь прийнято називати моментами) було реалізовано, – з великою імовірністю виграли б матч. Чи в такому випадку славослів’я на адресу збірної і тренера були б такими ж безоглядними, як прокльони? Схоже, так – а, значить, прокльони – дурість.

Фактично маємо підстави говорити лише про ОДИН невдалий матч – зі збірною Північної Ірландії. Але такі разові невдачі зустрічаються у практиці будь-якої команди. Як бразильці зіграли з німцями на ЧС – чи хтось вимагав їхнього розстрілу?

Гаразд, уявімо, що наша збірна виграла у північних ірландців. І що, тоді щастя настало б? Чи далеко пішли б? Треба чесно визнати, що наша збірна має цікавий, але – на відміну від провідних команд – абсолютно незбалансований склад. І це не провина тренерського штабу – це даність. У нас непоганий воротар (після невдачі в грі з румунами П’ятов зібрався і зіграв непогано), непоганий центр захисту, висококласні вінгери. Але дуже посередній центр півзахисту (Степаненко чітко висловився: тільки заважали німцям грати) і повний нуль – серед нападників. І нехай поїхали б … (замість кого – обирайте самі) Кравець чи Девіч, нічогісінько не змінилося б. Команда, у складі якої немає Гамшика, Кейна чи… Шевченка, приречена розраховувати тільки на щасливий випадок.

Я до того, що локальна невдача з ірландцями принципово нічого не змінювала, а тому навіщо ці істерики і цькування?

Коноплянка і Ярмоленко

Гру наших вінгерів жорстко розкритикували британські ЗМІ. На цьому форумі оцінки були ще жорсткіші. Перепрошую, але такий приклад від Правдолюбчика: «Любите дальше таких бревен как Ярмола бездарны и упоротый Коноплягка». Я все ж дотримуюсь іншої думки. Вважаю цих двох футболістів нашої збірної, а на додаток до них Хачеріді, трьома гравцями абсолютно світового класу. Чи зіграли вони на найвищому рівні? Ні. Чому? На чемпіонаті Європи дуже високий рівень опозиції. І Євген, і Андрій готові до такого рівня, але їхні партнери по півзахисту – на жаль, ні. А вінгери – гравці дуже залежні від центральної зони півзахисту. Фактично вони за визначенням не можуть бути лідерами команди. Їм під силу видати блискучий матч, але вони не можуть бути системоутворюючими гравцями. Я вже не кажу, яка пильна увага була саме до Коноплянки і Ярмоленка. Чи хтось звернув увагу, як змінив характер своїх дій Євген за умов відсутності конструктиву в центральній ланці? Він і відходив назад, і почасти брав на себе функції плеймекера, зміщуючись із флангу в центр. Фактично змушений був це робити.

Може виникнути запитання: чому у півзахисті не було Ротаня чи Рибалки, які б мали допомогти вінгерам? Не знаю. Може, тому що Рибалка невдало грав останні матчі в клубі, а Ротань після травми, та й вік позначається на швидкості. Це той випадок, коли вся інформація у тренера, і він приймає рішення. Зрештою і Руслан, і Сергій не плеймекери в чистому вигляді на кшталт Пайє. Мені здається, Фоменко робив ставку на швидкість і зіграність із Ярмоленком Сидорчука.

Помилки

Епопея з російськими легіонерами була принаймні некрасивою. Усе відбувалося підкилимно і з чималою дозою брехні, за яку так ніхто і не вибачився. Спочатку вирішили не брати нікого з російських клубів, але заперечували факт такого рішення. Потім нібито викликали Зінченка, і одразу ж відправили назад нібито через його застуду (факт якої спростували і керівники «Уфи», і сам футболіст). Що особливо прикро, у цю брехню втягнули й Олександра Головка, якого я дуже шаную.

Щодо Селезньова Фоменко дав чітку відповідь на прес-конференції: він збірній не потрібен. А через деякий час діаметрально змінив позицію. Можна здогадуватися, що тренер дозволив чиновникам із федерації маніпулювати собою, тоді як він мав послати їх до бісової матері. Так само як мав послати до бісової матері всіх експертів і уболівальників, які нав’язували йому свій склад. А в разі тиску поставити ультиматум: або він сам приймає рішення, або йде у відставку. Колективне керівництво збірною – це шлях у прірву.

Моя особиста позиція щодо російських легіонерів: якщо футболіст підписав контракт із російським клубом під час війни з Росією, з ним мати справу аморально. Якщо ж війна застала футболістів діючими гравцями російських клубів, то за умов дипломатичних й економічних відносин України з Росією вимагати від них розірвання контракту – це дволичність. Переконаний: і Зінченко, і Бутко мали бути у збірній. А Фоменко одразу повинен був виявити твердість у цьому питанні.

Так само в сумнівний спосіб відбувалася загалом розумна заміна в тренерській команді Заварова на Шевченка.

Фоменко як тренер збірної

Оцінка роботи тренера має збігатися з оцінкою гри команди. Типові репліки уболівальників я вже наводив. Тепер слова фахівців.

Гецко: «Всех надо гнать, а дальше всех – руководство сборной. Все редкие бездари».

Дуже конструктивно. Цікаво, а кому бути погоничем, Гецку? Хто оцінює обдарованість Фоменка, Шевченка й Онищенка – Гецко? На тлі яких особистих перемог як гравця і тренера?

Франков: «Унизительно, мерзко, беспрецедентно». Емоційні оцінки цього фахівця не варті коментаря. Раціональна з них – одна, і з нею не можна не погодитися. Фоменко як тренер збірної домігся безпрецедентного результату: уперше за всі роки незалежності українська національна збірна пройшла відбір до чемпіонату Європи (хай навіть у дещо розширеному форматі). За підсумками роботи цього тренера наша команда піднялася на 19-ту сходинку світового рейтингу ФІФА.

На моє переконання, Михайлові Івановичу слід ВИСЛОВИТИ ПОДЯКУ за таку продуктивну роботу на чолі збірної. Звісно, вік дається взнаки, тренер повинен мати потужну енергію для роботи, та й завдання на Євро-2016 не виконано. Тому оновлення на чолі національної збірної неминуче. Важливо, щоб новий вибір був так само обґрунтований, як і попередній. Мені першими на думку спадають Яковенко і Головко.

Що далі?

Підстав для райдужних пророцтв немає. Футбол – фінансово ємкий вид спорту. А ми бачимо, що кількість команд Прем’єр-ліги скорочується, показова доля «Дніпра» і «Металіста». Усе це вже позначилося на футболістах, а відтак і на грі збірної, і навіть першокласна робота тренерів лише відтермінувала прикрі поразки команди, та не запобігла їм. Економічна ситуація в країні, війна, що триває, не сприяють розвитку футболу. Зрештою, поки що не видно серед молоді перспективного форварда світового класу. Але бодай серед атакувальних півзахисників є зірочки.

Тут є ще й моральний аспект. А чи ми самі гідні збірної-переможниці, якщо у нас такі народні обранці й така країна?