Виктор ЛЕОНЕНКО:

Після матчу ветеранів «Карпат» та «Динамо» журналісту Sport.ua вдалось поспілкуватися з екс-динамівцем, а тепер футбольним експертом Віктором Леоненком, який в ексклюзивному інтерв’ю розповів про прочини конфлікту з президентом киян – Ігорем Суркісом.

– Сьогодні у Львові ви будете в якому статусі – гравця чи, можливо, тренера?
– Насамперед я тренер, навіть ліцензію маю (усміхається). Я сьогодні у Хлуса спитав, у якій формі будемо грати, а він сказав, що граємо в синій, там є буква «Д». Я сказав, що форми «Динамо» я більше не одягну ніколи в житті, допоки президентом буде Ігор Суркіс. А другу резервну форму, білу-синю, я з радістю одягнув би. Там є шостий і восьмий номер, де немає емблеми «Динамо». Хоча дуже шкода, що на такому стадіоні («Арена Львів»), я не зіграю, але насправді мені вже якось пощастило – і я тут грав два роки тому.

- Це ваша принципова позиція і остаточна?
– Звичайно, якщо мене людина так образила, як тут по-іншому я маю поводитися? Щось таки мені здається, що я футболіст. Якщо мене несли по Києву на руках, то це щось означає, погодьтесь. Знаєш, навіть Олега Володимировича так не носили, його тільки по стадіону. А те, що я забив у сто двадцяти матчах сто дев’ять голів, це не аби про що говорить. Думаю, висновки кожен може зробити сам.

- Скажіть, чому у вас постійно конфлікти то з Ярмоленком, то з І. Суркісом? Можливо, хтось вас на це провокує? Чи в чому причина?
- Та ні… З Ярмолою я вже розібрався. Ми з ним нормально поговорили і все вирішили. А з Ігорем Михайловичем… Тут причина інша. Виявляється, його дружина товаришує з жінкою Шабельникова, от чому він такий злий і біситься на мене. Я з Суркісом завжди нормально спілкувався, він мене просив: «Вітю, не критикуй футболістів, яких я сам купляю». Це єдиний президент, який сам купує гравців. Якось дивно, якщо бути відвертим, погодьтесь. Я от навіть не можу уявити, що Рінат Ахметов буде їхати і сам особисто когось купляти в «Шахтар».

- Гра ветеранів мала основний меседж – за єдність України. Яка ваша позиція стосовно того, що зараз відбувається в нашій країні?
- Знаєш, головне, щоби люди не гинули. Це для мене найважливіше. А те, що нас зараз окупували, то в мене таке відчуття, що Путін випередив американців. Але про це, мабуть, усі знають і про це всі говорять. Головне, щоб у країні ніхто не помирав. Це найважливіше, що зараз потрібно.

- Вікторе Євгеновичу, все ж таки в «Динамо» ви провели свої найкращі роки і цей клуб вам не чужий, а зараз ви не хочете навіть динамівської футболки одягнути…
- Ну це допоки там Ігор Михайлович. Я вам скажу так, що у футбол я почав грати завдяки Бессонову, я його дуже за це поважаю. Коли прийшов у «Динамо», я познайомився з багатьма зірками – і з Михайличенком, Балем, Трошкіним. Ви собі уявіть інше: я хлопець із Тюмені, у тринадцять років у мене був зріст метр тридцять три, а важив сорок кілограмів. Але в мене при моїх даних була одна мрія – грати в «Динамо» Київ. Хоча я ще і великий фанат Фетисова. Якби з футболом не вдалося, то грав би у хокей, мабуть. Але бажання Бессонова тут перемогло – і я за це йому дуже вдячний.

- Завжди вас асоціювали з «Динамо», а зараз багато хто каже, що ви навіть продались і зрадили київський клуб?
- «Продався» – то, мені здається, вислів для таких собі «чайників». Зараз просто наші журналісти що хочуть, те й пишуть. Просто я так задумався: от дав я зараз тобі інтерв’ю – і написати його маєш тільки ти, а не п’ятдесят сайтів передрукують і перекрутять, що я сказав. А щодо «Динамо», то я ж там працював, я був динамівцем. Якщо хтось думає, що я вже «донецький», то це зовсім не так. Знаєш, я захищав і буду захищати, якщо хтось нападатиме, на Ріната Ахметова, хоча мені в таке мало віриться (усміхається). Але ми друзі, я ж цього не приховую, він серйозна людина. Ви зрозумійте, до нього навіть неможливо якось причепитися, він настільки серйозний і амбіційний, що йому навіть нема як відповісти. От кажу йому: «Рінате Леонідовичу, ти скільки грошей витрачаєш на футболістів?». Він мені каже: «Зачекай, Вітю, я ж продав Фернандіньо, Вілліана, Мхітаряна, на цьому ж мій клуб заробив».

- Вікторе Євгеновичу, ні для кого не секрет, що в «Карпатах» найбільша зарплата футболіста – 10 тисяч доларів. Ви, як колишній футболіст, вважаєте такий крок керівництва «Карпат» виправданим?
- Я тут повністю згідний із Петром Димінським – стосовно того, що футболісти мають отримувати десять тисяч доларів. Хлопці повинні розуміти: ви отримуєте таку зарплатню – і крапка. А хочете більшу, тоді доводьте це на полі – і президенти вам даватимуть шалені гроші, хоч по 100 тисяч доларів за гру. Тут я з ним повністю погоджуюсь тому, що й так уже не зрозуміло, що в нас з футболом твориться.

- Зараз багато команд, зокрема «Карпати», основний акцент ставлять на вихованців своєї школи. Наскільки український чемпіонат від цього зміниться?
- Це тільки позитивно позначиться на нашому футболі, молоді гравці мають більше грати в українських командах. Для чого нам незрозумілі іноземці, коли свої перспективні хлопці сидять на лавці?! Нехай навіть буде футбол слабший, але головне, щоб наших хлопців більше грало на полі.

- Можна сказати, що курс «Карпат» ви підтримуєте?
- Я за «Карпати» вболівав завжди, і не тому, що я приїхав до Львова. Пригадую, навіть як ми грали з «Карпатами», раніше тут було перемогти дуже важко тому, що і судді допомагали, і футболісти бились тут до останнього. А зараз мені дуже шкода Севидова, вони нібито добре грають, є моменти, але якось їм не щастить. Я не думаю, що зараз там є якась проблема, в жодному разі не хотів би, щоб його звільнили. Але погодьтесь, «Карпати» показують хорошу гру. Ну так, м’ячі не залітають, але це прийде з часом.

- На вашу думку, у чому проблема О. Гладкого? Моменти створює, а реалізація кульгає…
- Та він повинен забивати голи, куди йому діватись від цього! Він, до речі, був навіть найкращим бомбардиром, а я ніколи. Я завжди був другим, однак три роки був найкращим гравцем чемпіонату (усміхається).

Назар МIЛIНЕВИЧ