Виктор ЛЕОНЕНКО: "Мне не нравится, что у Шевы такие скидки"

Віктор Леоненко — з тієї когорти екс-футболістів-експертів, які радо йдуть на контакт із пресою. Однак для «УФ» поспілкуватися з оцим одіозним паном у розгорнутому форматі було справою майже неможливою. Річ у тім, що влітку на шпальтах газети з’явився компрометуючий вислів «Леона-кілера» (як йменуємо його у журналістських колах): мовляв, усі спортивні журналісти — ідіоти. Врешті, з плином часу, ми таки знайшли спільні «точки дотику» (а простими словами — помирилися), й навіть дуже-дуже душевно поспілкувалися.


— Я не міг сказати, що чи не всі журналісти ідіоти хоча б тому, що п’ятеро твоїх колег (щонайменше!), для мене — не ідіоти. Втім, частина вашої братії — якщо й не ідіоти, то люди, які вирішують, хто у нас зірка, а хто ні, при чому дуже швидко це роблять, так само, як і деякі коментатори, — розпочав діалог Віктор Леоненко. — Щоб стати зіркою, потрібно хоча би 2-3 роки триматися на рівні. Натомість у нас отих зірок просто штампують! Саме через це деякі журналісти мені й не до вподоби. Для мене ж головне — бути чесним перед собою і перед тими, кого критикую. У той же час не сумніваюся: жоден футболіст, якого я критикував або хвалив, не прийде зі мною подискутувати. Я будь-кого запрошую, наприклад, Ярмоленка, Алієва, Мілевського. Можу сміло розібрати всіх трьох і порівняти з собою… Зараз просто інше покоління, інший час, і річ не в тому, що «підкати-відкати», а в тому, що немає совісті та сорому в деяких футболістів. Зрозуміло, через що: зарплати — великі, й зараз у них одне в голові: на чому їздиш, а не як граєш або ким був хтось інший. Це — найстрашніше… А тренери!? Не треба бути ой яким розумним, аби зрозуміти, що багато з них стали бізнесменами. І їх уже не особливо хвилює результат. Вийде — добре, не вийде — ну то й що? Таке ставлення не у всіх, але воно проглядається.

— І в кого ж це, якщо не секрет?

— Не називатиму прізвищ, бо ж можуть образитися: мовляв, я неправий. Однак ти сама пометикуй, поглянь на результати, трохи розберися в ігрових особливостях, трансферній політиці, й усе стане зрозуміло.

«Матиму свою, унікальну телепрограму»

— Ну, не називати прізвищ — ваше право. Вікторе, мені здається, що нове покоління вболівальників знає вас не як видатного у минулому гравця «Динамо», а радше — як футбольного експерта. Вас це не зачіпляє?

— Знаєш, я не особливо хвилююся з цього приводу, бо перед усіма відкритий. І хіба погано бути експертом? У футболі я бачив багато, чимало вмію як гравець, тому для мене це все просто. Природно, що ніяк не можу збагнути, як людина не може пас віддати на два метри, ось не розумію, як нападаючий не б'є з обох ніг!? Безперечно, тренер тобі щось дає, але коли ти сам чогось хочеш… Лівшам Блохіну, Калитвинцеву, вистачало дотепер і однієї «ведучої» ноги, а ось нинішньому поколінню, за таких умов, коли на базі не одне, а й десять полів, слід просто прагнути прогресу. Тому, власне, й критикую.

— Тобто на телекухні акліматизувалися без проблем?

— Не виникало проблем, бо дивлюся футбол і в ньому розбираюся — правда, по-своєму. Головне, щоб народ розумів мене. Здається, із цим усе гаразд, по суті, тому й погодився заглибитися у цю сферу. Після завершення кар’єри я п'ять років не давав інтерв'ю, просто не мав бажання, тому що був Лобановський, а коли він помер, то не хотілося нічого поганого про футбол говорити, хоча й були різного роду проблеми. Зокрема, й з тим, що свого часу мене не продали на Захід, також і Белькевича, Калитвинцева, Хацкевича. Всі могли виїхати в статусі зірок, але ні в кого це не вийшло. Зараз за це я вже пробачив президентів.

— Я чому це все запитую: якщо таке сталося, то у своїй нинішній професії робите все правильно. Погоджуєтесь?

— Не знаю. Ось хочу ще й свою авторську програму запустити, але поки ці плани на стадії розробки, потрібно ще вести перемовини з продюсерами. Але вона буде — своя, унікальна, таких ще ніде не бачив. Перший випуск вийде в ефір десь восени, бо попереду Євро, потім Олімпіада, слово — раніше нема сенсу. Незрозуміло ще, який її хронометраж, може 30, може 40 хвилин. А взагалі, поки про це більше не говоритиму.

— Пане Вікторе, ну хоч натякніть на щось!

— Твоїм читачам буде цікаво, бо програма стосуватиметься футболу. Хочу почати її із гостем у студії Белановим, навіть уже отримав попередню згоду від нього.

— Тоді наступне питання саме до теми. Ось деякі мої колеги вважають, що Віктор Леоненко зробив собі ім’я на постійній критиці динамівського тандему Мілевський — Алієв, та й загалом усього столичного ФК. Ваш авторський задум — це про все й те ж?

— Це хто так думає?

— Ну я ж говорю: колеги-журналісти…

— По-моєму, я собі спочатку ім'я на футболі зробив, а потім уже на телебаченні почав працювати. Якщо відверто, то й не замислююся, популярний я чи ні… А якщо Мілевський падав, то про це говорив, бо коли людина не б'є по воротах, то відповідно, не буде голів. Ось і вся критика. …Та я їх ще й захищав! Хтось десь встряє в «історії», але завжди по собі суджу: якщо ти футболіст серйозний, робитимеш усе, що завгодно, за межами поля, але рівень не знижуватиметься. То він курить, то когось возить, то в когось в'їжджає, то він з дівчатами, то з хлопцями… Нехай. Але якщо вже виходиш на поле, то мусиш робити результат, а коли того немає, отже — в тебе ані друзів, ані дівчаток, ані горілки, ані сигарет різних. От і все. Щодо Алієва, то він у нас із Васильковим і Фоззі був на «Третьому таймі», й ми нормально розмовляли. Просто в нього проблеми з підготовкою: чотири місяці набирав форму, це при тому, що незрозуміло, хто там більше винен — він чи Пінколліні (тренер з фізпідготовки «Динамо». — А.Б.). Зазвичай, я йому робив зауваження з приводу того, що він, граючи по суті на місці «фантазіста» (майже під нападаючим), повинен розпасовувати, натомість, переважно основному лупив зі своєї позиції. Ось і вся критика. А проблем у нас ані з Алієвим, ані з Мілевським, взагалі, немає. Можу покликати на публічну розмову будь-кого: приходь і доводь мені чи поясни людям, що я в чомусь неправий. Я — завжди відкритий. Так само, як з критикою на адресу Сьоміна та й будь-кого, хто робив якісь значні помилки. А наставник «Динамо», вважаю, зробив серйозні похибки з «Бешикташем» і «Сток Сіті». Вважаю, ми самі себе викинули з Ліги Європи. Як про це не сказати!? Зрозуміло, що грають футболісти, але проводити наставнику зустріч другим номером, коли ти — сильніший, не можна.

«Чому так тихо повівся Суркіс?»

— О-кей. Не так давно спалахнув скандал, начебто пан Алієв розповідав якомусь іншому пану, що пана Сьоміна в команді ніхто не слухає. Як гадаєте, у тому вже славетному монолозі — начебто! — гравця була бодай дещиця правди? І чи багато вирішує нині Сьомін у «Динамо»?

— А ось це мені, чесно кажучи, незрозуміло. Я не знаю, вірити чи ні… Дивно: по суті, Сьомін зробив із Алієва мільйонера, бо взяв до основи «Динамо», потім за собою повів у «Локомотив», а з Москви — знову до Києва. Тому якщо Алієв справді наговорив на Сьоміна, то мені незрозуміло, чому так тихо повівся Ігор Михайлович (Суркіс. — А.Б.). З одного боку, він — професіонал, його це не цікавить, але ж потрібно робити якісь висновки! Все може бути, всі лають тренера…

— У монолозі було сказано, що Сьоміна ніхто не слухає…

— Мені складно судити про це. Всі динамівці в інтерв’ю говорять про хороший мікроклімат. Мені, наприклад, не подобається, що у Шеви такі знижки. Коли «Динамо» грає в Полтаві, а він — у гольф, це дивує. Не приховуватиму, в нас нормальні стосунки з Шевою, але йому треба замислитися з приводу своєї кар'єри. Я б на його місці не став грати в чемпіонаті Європи, тому що він, по суті, вже не грає. Не знаю, скільки Андрій провів матчів в прем’єр-лізі, але дуже мало. А чемпіонат Європи — це не українська прем’єр-ліга. Тим більше, він уже не молодий. Мені складно судити, який там мікроклімат у «Динамо», але скандали ні з чого не беруться.

— Ви вірите, що міг бути наклеп на Алієва? Ось я недавно спілкувалася з Олексієм Мочановим, який припустив, що, цілком ймовірно, то був монтаж, організований журналісткою програми «Інший футбол» Миколи Василькова, начебто помста за те, що гравець її послав на три букви кількома місяцями раніше?

— Я, чесно кажучи, не вірю в це, бо хоч як би Микола поводився, такого б він не зробив, а Аххаві таке і на думку не спало. Я чув (особисто!!), як у «Динамо» лаються щодо Сьоміна. Це все через те, що надто великі зарплати. Зараз диктують умови футболісти, а не президенти і тренери. У наставника один варіант: якщо тебе ображають і ти не можеш дати комусь по голові, то можна навантаженнями так людину знищити, що вона проклинатиме футбол. Іншого виходу немає, оскільки багато виконавців поводяться справді негарно. А штрафи не допомагають: ми всю осінь говорили про червоні й жовті картки динамівців, хоча це просто дитячий садок, коли молоді пацани роблять, що хочуть, і з ними ніхто не може впоратися! Певна «дідівщина» повинна бути. Не так, як в армії, а щоб справді старші могли «напихати». Свого часу ми самі з усім розбиралися, плюс ще й навчали футболу.

…Я не знаю, як поводитиметься зараз Сьомін, от якщо Хачериді або Гармаш знову зароблять вилучення, вкотре «дурне», то тут треба буде критикувати тільки Сьоміна, бо навіщо потрібен тренер, який не може впоратися з футболістами?

— Готуючись до інтерв’ю, натрапила на слова Сергія Реброва, який без зайвих сентиментів сказав, що готовий заплатити Леоненку за перевиховання Хачериді. Ви би погодилися на таку акцію?

— Я б його перевиховав аж бігом! Мені незрозуміло взагалі, що та людина робить у команді. Сім тренерів не було навіть у Лобановського, і якщо стільки наставників не можуть упоратися з одним гравцем, тут питання ребром: навіщо вони «Динамо»? Я б його просто викинув з команди, і все.

— До речі, про Миколу Василькова. Знову-таки, спілкувалася я з ним, і записала на диктофон його слова, що всі футболісти — дятли. Ну вам як така теорія?

— …Просто йому не можна таке говорити! Мені ось можна, бо я — професіональний футболіст, непогано грав і, відповідно, маю право сказати, що хтось дурний, хтось взагалі тупий, хтось слабкий виконавець. Мені це можна говорити, а журналісту — зась з однієї простої причини: він не грав професійно у футбол. Але Микола...

— Отож, раніше освітньо-культурний рівень футболістів був на щабель вищий?

— Та справа ж не в освіті! Футболісти по блату здавали іспити, бо не було можливості сидіти і зубрити, коли в тебе тест Купера або такі навантаження, що іноді навіть по сходах не можеш піднятися. Раніше просто серйозніше ставилися до своєї справи, ми соромилися невдач! Якщо писали біля під'їзду: «Цей ось — алкоголік і дебошир», було соромно. А зараз узагалі нікого нічим не здивуєш. На чомусь попався — і нічого тобі за це…

«Лідерів судять по-особливому»

— Вікторе, гадаю, такого у вас майже ніхто не запитував: а за що вам найбільше подобається український футбол?

— А з чого ти взяла, що він мені так уже й подобається? Приходячи на матч, ти розумієш, що бігають люди, які отримують дуже багато грошей. Відповідно, ми повинні бачити, що ці люди дуже багато вміють у футболі. А тут виходить, що ти ось — ніякий гравець, але з купою грошей. Сама знаєш: коли тобі кладуть у гаманець за просто так, то… Думаю, не всі, але 70-80 відсотків згорають на цьому, а коли хочеш перевірити людину, як у приказці, то дай йому грошей або наділи владою. Тим більше, мова про нашу країну, коли афганці — страйкують, чорнобильці — страйкують, а футболіст, який нічого не робить, чомусь — зірка, отримує купу грошей, а потім ще й у всіх газетах дізнаємося, що він щось там накоїв. Гроші треба заробляти, а фінанси псують футболістів, вони автоматично починають думати, що вже зірки. Тому й у вітчизняного чемпіонату — навіть не знаю, який рівень. 2011 року не міг назвати трійку найкращих футболістів! Не міг! Тренерів назвав: Леонов, Маркевич, Павлов, Максимов. Вони себе проявили: Леонов, наприклад, вивів з підвалу Маріуполь, а Маркевич дійшов — уже сама знаєш, куди.

— Протилежне — що не до вподоби в українському футболі?

— Питання не з простих. Просто потрібно, щоб люди, які виходять на поле, бодай щось розуміли… Зараз маємо порожні трибуни. Ну на «Олімпійський» цими вихідними прийдуть люди тільки подивитися на стадіон, а не на «Динамо» чи «Арсенал». Якщо народ не ходить на футбол, це ж про щось свідчить! Я взагалі вважаю, що журналісти і вболівальники повинні виховувати команду, проте в Україні це не завжди виходить.

— Від себе додам, що мені він подобається з-за такої собі «естетичної краси», а ось не подобається через суцільні суддівські скандали, через тему договірняків, яка постійно мусується в Інтернеті. Невже в Україні все й справді так страшно?

— Це завжди було і завжди буде. Просто воно те ж саме, що й слабкі футболісти. Я так розумію, що призвичаївся вже наш італієць Колліна, може, щось він і зробить, але наразі… Я не думаю, що можна кардинально поміняти наш суддівський корпус. Та й помилки завжди будуть, не забувайте про людський фактор, його ніхто не скасовував.

— А що вас особливо чіпляє за живе?

— Наприклад, те, що у нас лідерів судять «по-особливому». Із грубими помилками, які на долоні, і всі незадоволені — як гранди, так і «середняки» з «підвалом». Мені не подобається те, що є страх в арбітрів перед «Шахтарем» і «Динамо»: фаворитам роблять знижки. Тому ця проблема довічна, бо ніхто не може нічого придумати, ні УЄФА, ні ФІФА, хай там на матчі працюють п’ятеро суддів.

— А ось якби вам випала можливість, то який би використали метод, аби все змінити раз і назавжди?

— Я би просто «розбирав» і прибирав, вдавався до жорстких санкцій, наприклад, відправляв би у другу, першу ліги, або взагалі виганяв би з футболу. Взагалі не розумію, чому в нас суддів-екс-професійних футболістів мало. Я відразу, наприклад, бачу, де грає чоловік спеціально в корпус або в ноги, та й будь-якій нормальній футбольній людині також це зрозуміло. А якщо ти не граєш у футбол, а лише визубрив правила і бігаєш, свистиш бозна куди, я цього не розумію. Відразу думки: «Або він узяв грошей, або в нього страх, що викинуть, якщо комусь не сподобається». Інших варіантів немає.

Анна БАРАХТЯНСЬКА, газета «Український футбол».