Главред "УФ": "Мыкола, дружба дружбой, но истина дороже!"
…Мене давно навчили ставитися до колег порядно, а до слів, висловлених на їхню адресу, – обережно. Цьому, власне, зараз вчу своїх підлеглих. Впевнений: досвід головного редактора вони переймають вправно. Тому уявіть моє здивування, коли одного морозного вечора (детальніше – у середу ввечері) мене, м’яко кажучи, збентежила реакція ТБ-колеги і давнього доброго товариша Миколи Василькова на власне минулотижневе інтерв’ю, яке вийшло у рамках спецсерії від «УФ» про футбольні телепрограми країни! Поясню в чому річ.
За своєю суттю Микола – досить таки одіозна особистість у футбольному медіапросторі, тому, власне, й не стало сюрпризом, коли ведучий програми «Третій тайм» та «ідеолог» «Іншого футболу» у розмові з журналісткою «УФ» називав вітчизняних гравців, цитую, «дятлами, тупими і милими, хитрими і милими». Й ось настав той день – 26 січня – інтерв’ю публікується на шпальтах газети, а згодом потрапляє в інтернет-мережу. Відзначу, публіка сприйняла такі «зізнання» Василькова «на ура». Скільки ж тих коментарів було під статтею на сайтах! Різні за змістом: «юзери» хвалили Миколу, на їхній погляд, за правду, інші навпаки – засумнівалися в інтелектуальних можливостях самого інтерв’юера так само, як він сумнівається в розумових здібностях футболістів.
Припускаю, щось пішло не так. Микола, ймовірно, й не очікував такого широкого резонансу (хоча, упевнений, – «награвав» на піар під час запису розмови!), який, погодьтеся, таки може реально зіпсувати стосунки із гравцями. А це вже зачіпає коло його особистих інтересів, бо футбол і навколофутбольне – хліб Василькова. Врешті, у середу прес-служба каналу ICTV, на якому працює Микола Васильков, без жодних сентиментів поширила протилежну позицію свого журналіста на спілкування із «УФ». Коротше кажучи, Микола дав заднього… Мовляв, не казав, перекрутили, домислили, матеріал на вичитку не надали. Отакої!
У колезі, яка брала інтерв’ю й готувала його до друку, не сумнівався ні на мить, але диктофонний запис (ми усі розмови з героями наступних публікацій записуємо, бо не пальцем… вибачте, не в кам’яному віці живемо) прослухав. І не лише я – півредакції «моніторило» «плівку», на якій слово в слово було сказано те, що потім вийшло на газетній шпальті. Отой запис, який, зрозуміло, видаляти не збираємося, і є головним доказом, що ми не згрішили.
Тепер щодо вичитки матеріалу перед публікацією, який ми начебто не надали. По-перше, коли перед людиною лежить увімкнений диктофон, то це вже повинно її налаштовувати на серйозний діалог, за який потім, можливо, доведеться відповідати. Миколі Василькову ми вдячні за розмову (і це без іронії та перебільшення), шкода лише, що він сприйняв її за якусь гру. Гру за його (як йому вочевидь здавалося) правилами. А по-друге… Зрештою, можна запитати у колег-медійників, які також давали нашому виданню інтерв’ю – Олександра Денисова, Ігоря Циганика, Петра Магу – чи, часом, не сховав «УФ» від їхніх очей матеріал? Ні, не сховав. Усі вичитували, вносили правки… А ведучий «Третього тайму» навіть не натякнув на це. Тому…
Миколо! Ми знайомі і товаришуємо дуже давно. Я тебе завжди поважав і поважатиму. Однак дружба дружбою, а істина… дорожча.
Сергій БОНДАРЕНКО, головний редактор «УФ»