Об аморальности "Динамо"
Нинішній єврокубковий сезон для «Динамо» закінчився якось незвично рано. Остання ганебна крапка у виступах команди в Лізі Європи була жирно вписана в історію клубу тиждень тому, коли підопічні Юрія Сьоміна не змогли обіграти «Маккабі». Згадується наболіла фраза з власного звіту того поєдинку про те, як київський клуб власними ногами поховав себе під «товстий шар чогось смердючого й рідкого». Чи толерантно було публікувати подібне на газетній шпальті обговорювалося тоді колективно й подібна характеристика ЖАХЛИВОГО ПРОВАЛУ «Динамо», не від хорошого життя, знайшла схвалення серед колег. Насмілюсь припустити, що під подібним кутом дивиться на ситуацію в українсько-народному клубові більшість прихильників «синьо-білих». Так само мислять і колишні славетні динамівці, котрі в один голос з усіх куточків країни взяли чималий шмат ганьби на себе, зізнавшись, що їм соромно за нинішнє «Динамо»…
Загалом, злам історичного єднання народу й команди прогресує нині з новим розмахом — це факт. Сучасне покоління футболістів клубу за тиждень після того, як розпрощалося з єврокубковою весною, якось тихо й мирно занурилося в свої справи: хтось одружується, хтось попиває мохіто на Мальдівах, хтось збирає всілякі премії та нагороди… Але жоден із гравців, тренерів чи президент не зробили навіть спроби попросити вибачення в уболівальників за ганьбу в матчі проти «Маккабі» та весь єврокубковий сезон загалом. Мабуть, цього від них чекали всі: хоч натяку на вибачення, хоч найбанальнішого слівця… Та де там…
Проблема виховання (вона яскраво простежується в окремих футболістів під час спілкування з журналістами) у комплексі з відсутністю чіткого усвідомлення, в якому славетному клубі вони грають, стали червоною ганчіркою (йдеться не про футболку московського «Спартака») для сприйняття оцього провалу з моральної точки зору. Програли — нам не звикати. Вилетіли завчасно з єврокубків — бувало й гірше. Ось тільки «локшина» про «дятла» (цитую Олександра Алієва) Євгена Хачериді, про те, що «Динамо» наразі лідирує в чемпіонаті, «глибинні аналізи» невдачі з уст наставника та його підопічних про «не реалізували свої моменти» — речі, насправді, абсолютно недоречні та не визначальні в такий момент. Усім усе зрозуміло. Усі бачать і знають, чому валиться цей клуб. Й ота зіркова пиха київських панів у ігрових футболках дратує подеколи більше, ніж відсутність гри чи результатів улюбленої команди. Особисто я не розумію, чому, скажімо, Євген Хачериді й досі не попросив вибачення у вболівальників. Мені цікаво, як можна не розуміти, що ти зобов’язаний це зробити після ТАКОГО?! Зрештою, чому його не може «попросити» про це Ігор Суркіс?..
Відповідь на ці питання знайти доволі складно, а оте гробове мовчання динамівців, сподіваюся, не означає, що на їхнє переконання просити вибачення немає нині за що. Бо це ж лише доводитиме, що планку рівня оцього «Динамо» опущено вже ледь не до щиколоток…
«Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає…»
(рядки з «Гайдамаків» Тараса Шевченка).
Анатолій ВОЛКОВ