Григорий СУРКИС: "Протягиваю членам Исполкома не мстительный кулак, а открытую ладонь" (Обновлено)

У середу, 30 березня, в Будинку футболу відбулося засідання Виконавчого комітету Федерації футболу України. До присутніх із вступним словом звернувся президент ФФУ Григорій Суркіс.

«У нас − футбольних людей − набагато більше спільного, ніж того, що нас може роз’єднувати. А славна історія нашої федерації не заслуговує на те, щоб, наближаючись до рубежу свого другого десятиліття, ненароком бути опоганеною якими б то не було конфліктами, що докорінно руйнують її оригінальний фундамент. Ми зобов’язані зупинитися, озирнутися і зробити правильні висновки», − такий лейтмотив звернення.

«Хочу звернутися до присутніх у залі зі словами подяки за привітання, надіслані на мою адресу з нагоди переобрання на новий термін до складу Виконкому УЄФА, − сказав Григорій Суркіс. − Зобов’язуюсь гідно й сумлінно представляти інтереси національної асоціації в загальноєвропейській футбольної сім’ї, повсюдно піклуючись про зміцнення її фундаментальних засад і принципів.

До речі, одним із таких є беззастережне дотримання всіма членами футбольного співтовариства корпоративної етики та дисципліни. Останнє особливо актуальне для нас у контексті виконання вимог керівництва ФІФА і УЄФА, що містяться в листах генеральних секретарів Жерома Вальке і Джанні Інфантіно. Якщо я правильно зрозумів виконавчого директора пана Бандурка, Адміністрація ФФУ вже отримала і встигає надати у встановлений місячний термін міжнародним футбольним інстанціям усі необхідні документи, зміст яких свідчить про остаточне врегулювання проблеми, що виникла в грудні минулого року.

Таким чином, уже сьогодні ми можемо залишити позаду всі хвилювання щодо можливих санкцій проти ФФУ з боку ФІФА і УЄФА, що неодмінно спричинило б украй негативні наслідки для всього українського футболу.

Кажуть, що час не тільки вчить уму-розуму, але й виліковує від хворобливих амбіцій та образ. У нашому випадку хотілося б вірити, що попередні непрості три місяці − цілком достатній термін для загального протверезіння і морально-психологічного одужання. Тому в ім’я інтересів справи, якій ми служимо, пропоную відправити на найдальшу архівну полицю цю зовсім нехарактерну сторінку історії Федерації футболу України, славний 20-річний ювілей якої ми широко святкуватимемо в грудні поточного року.

Ви не помилилися, а я не обмовився. Ще раз повторюю − на моє глибоке переконання, вражаюча історія нашої організації не заслуговує на те, щоб, наближаючись до рубежу свого другого десятиліття, ненароком бути опоганеною якими б то не було конфліктами, що докорінно руйнують її оригінальний фундамент. Ми зобов’язані зупинитися, озирнутися і зробити правильні висновки. Адже кожен із нас окремо і всі разом − ми поділяємо всю повноту відповідальності перед нащадками за дбайливе поводження з минулим і сьогоденням багатьох поколінь людей, безмежно відданих футболу.

Вже тільки заради цього є сенс назавжди викреслити з футбольного лексикону чужі йому визначення − опозиція, майдан, переворот, інформаційні війни та інші політологічні терміни. Давайте повернемося до нашої споконвічної мови завзятих уболівальників за свою команду, за свою федерацію, за свою країну.

Напередодні четвертої річниці перемоги українсько-польської заявки в Кардіффі, я згадую атмосферу, що панувала тоді − напередодні 18 квітня 2007 року. Всього було з надлишком − сумнівів і скептицизму, заздрощів і остраху, єхидства й злісної недоброзичливості, відвертих співпереживань і наївної самовпевненості, зворушливої сентиментальності та жорстокої реальності. Однак команда моїх однодумців із честю подолала всі ці та багато інших випробувань, які випали на долю приймаючої Турнір асоціації вже після здобуття права на його проведення. Це теж, за великим рахунком, можна без перебільшення назвати − літописом славетної історії Федерації футболу України, яка написана у співавторстві з багатьма з вас, які сидять у цьому залі.

Тому я впевнений, що звертаюся до ясної пам’яті й тверезого розуму навчених життєвим і багаторічним професійним досвідом людей, які спілкуються однією мовою. Я знову кажу про КОМАНДУ, залишаючи відкритим цей нелімітований список добровольців. Прийміть рішення самостійно, усвідомлено й відповідально. І нехай мотив цього кроку буде відомий лише вам. Давайте спробуємо знову культивувати в нашому середовищі справжні чоловічі вчинки.

Шановні колеги! Ми дуже добре знаємо один одного, щоб намагатися обдурити оточуючих своїм несправжнім, прикрашеним образом. Я не ангел, але і не диявол. Суркіс − така ж жива людина, як і кожен із вас. Зі своїми слабкостями, принципами і життєвою позицією. Волею долі ось уже понад 10 років я сумлінно працюю на благо всього українського футболу. Це − справа мого життя. Я вкладаю в неї своє здоров’я, інтелект, особисті кошти й багато іншого, що лежить глибоко в душі справжнього вболівальника. Я вмію цінувати дружбу і партнерські відносини. Вмію любити, прощати й ненавидіти. Так само, як і ви. У нас − футбольних людей − дуже багато спільного. Повірте, набагато більше, ніж того, що нас може роз’єднувати.

Тому − ось вам моя рука. Не мстивий кулак, а відкрита долонь. Для всіх і кожного, хто знову вирішив зайняти своє місце в команді, або ж зробить це вперше. У нас − сила-силенна нереалізованих планів. І, як завжди, нестача часу і матеріальних ресурсів. Тож будь-яка здорова ініціатива − не карається. Давайте не гаяти час на тупцювання на місті, а тим більше − на інтриги, які тягнуть жили з усіх нас! Ніякого подвійного змісту в моїх словах немає. Все гранично відверто і прозоро. Будинок футболу ніколи не буде банкою з павуками. В усякому разі, поки федерацію очолює Суркіс.

Я кажу про це саме зараз, після того, як вже відбулися багато знакових для мене, як голови ФФУ, подій. Кажу впевнено і відповідально, відчуваючи власні сили й авторитетну підтримку своїх позицій. Тому ні у кого не повинно виникати ілюзій щодо того, що мої відкритість і відвертість пов’язані з кон’юнктурою або є проявом слабкості. Зізнаюся чесно − найслабше і найбільш вразливе моє місце − це зворушливе ставлення до футболу.

Шановні колеги! Я поділився з вами деякими міркуваннями про те, як нам жити далі. Не тягнучи за собою вантаж учорашніх проблем, а намагаючись знайти серед них правильний і найбільш раціональний шлях у день завтрашній. Кажучи про все це, я, природно, хвилююся, хоча й читаю з листа власні думки. А хвилююся тому, що для мене вкрай важливо бути почутим і зрозумілим у цьому залі. Спасибі за увагу й розуміння».