"Легионеры" советской эпохи
Количество легионеров, игравших в „Динамо” после 1991 года, исчисляется десятками и через несколько лет, очевидно, перевалит за сотню. Ничего не поделаешь. В спорте глобализация набрала сумасшедшие обороты.
Но ведь и ранее (в советский период) цвета киевской команды защищали не только воспитанники киевского или украинского футбола. Заметный след в истории клуба оставили и футболисты, родившиеся и сформировавшиеся как игроки вне УССР.
Примечательно, что таких вот «легионеров» в летописи «Динамо» было немало. Некоторые, как метеор промелькнул на киевском небосводе, оставив о себе память в виде сухих строк статистических справочников (например, Альберт Саркисян), другие пребывали в команде не один год, так и не став при этом заметной фигурой (например, бывший московский динамовец Андрей Алексанненков), но были и те, кто внес серьёзный вклад в победы «Динамо» или в его становление.
Этот материал – попытка составить символическую сборную из 11 лучших «легионеров» «Динамо» времен чемпионата СССР.
Небольшое отступление. Раз уж этот материал исторический, то и тактическая схема будет исторической (точнее даже – доисторической:) ) – W-М.
Вратарь
Юрий Роменский
Выступал за «Динамо» в 1979-81 г.г.
Воспитанник азербайджанского футбола за три проведенных в «Динамо» сезона успел стать двукратным чемпионом СССР и автором второй по длительности «сухой» серии (1098 минут).
Правый защитник
Сергей Доценко
Выступал за «Динамо» в 1971-74 г.г.
Воспитанник узбекского футбола верой и правдой служил "Динамо" четыре сезона
Анатолий Бышовец о Сергее Доценко: «На правом краю нашей обороны 24-летний Сергей ДОЦЕНКО. Он первый год выступает за «Динамо». Мы с интересом приглядывались к парню. И первое что бросилось в глаза, - его удивительное спокойствие. Чувствовалось, что поначалу, в новом для себя коллективе, Доценко несколько скован. Знает, что крайнему защитнику следует при благоприятной ситуации подключиться к атаке, но не спешит с этим, а рванется вперед - и на полдистанции старается отдать мяч. Постепенно Сергей разыгрался, стал агрессивен. В ряде матчей действовал в прорыве по меньшей мере как опытный полузащитник. Он молод, полон, сил, быстр, решителен и при этом, повторяю, поразительно спокоен, никогда не теряет головы» (еженедельник "Футбол-Хоккей" №47 за 1971 год, стр. 8-9).
«Сезон (1971 года - прим. авт.) складывался трудно для «Пахтакора». На экваторе чемпионата он оказался не только в зоне вылета из высшей лиги – 15-ое место при 16-ти командах, но и рекордсменом по пропущенным голам. Сказалось отсутствие цепкого защитника Сергея Доценко, перешедшего в киевское «Динамо» и ставшего чемпионом страны. Доценко – единственный футболист Узбекистана, имеющий в своей коллекции золотую медаль чемпионата бывшего СССР» (http://www.pakhtakor.uz/ru/klub/history/detail-history/?tx_ttnews[tt_news]=1294&cHash=0dc357c215)
Центральный защитник
Ахрик Цвейба
Выступал за «Динамо» в 1990-1993 г.г.
Ахрик Цвейба – автор уникального достижения. Он сумел сыграть сразу за 4 сборные: СССР, СНГ, Украины и России.
Ну, а что касается его динамовской карьеры - во многом говорит за себя то, что в 1991 году он был признан лучшим футболистом Украины.
«Стопер Ахрик Цвейба вважався захисником надійним, холоднокровним і розсудливим: діяв дуже строго, до нападу практично не підключався, внісши у наш футбол, ослаблений масовим від'їздом гравців за кордон, яскравості кавказького майстра» („Український футбол”, 21 грудня 2010 року)
Левый защитник
Леонид Островский
Выступал за «Динамо» в 1963-68 г.г.
Этот воспитанник латвийского футбола является лучшим левым защитником «Динамо» периода 1960-ых годов, и, наверное, одним из лучших в истории клуба.
«Коли комсорг команди московського «Торпедо», лівий захисник Леонід Островський написав заяву про перехід до київського «Динамо», газета «Московский комсомолец» звинуватила його у нехтуванні честю автозаводців, повідомивши, що й значок «Торпедо» Островський викинув на смітник. Ішов 1962 рік, і Леоніда «проробляли» то на одних зборах, то на інших, викривали подвійну мораль «стиляги-футболіста».
Він теж огризався. Секретар парткому «ЗіЛа» дорікав: «Ти народився в буржуазній Латвії, у тебе ще пережитки капіталізму не вивітрилися! Переїдеш до Києва, ми тебе на все життя дискваліфікуємо, будеш там на ковбасній фабриці працювати!». Леонід тихо промовив: «Ну й добре. Приїдете до Києва, я вас хоч ковбасою українською пригощу». Того року, до речі, з «Торпедо» пішло багато гравців, заговорили про розлад у команді, звинуватили Островського — і як комсорга, і як такого, що зрадив Росію. Його навіть дискваліфікували на рік, як це траплялось з усіма, хто з Росії переїжджав до України: спочатку Войновим, пізніше Колотовим. Добре, Володимир Щербицький домовився з Леонідом Брежнєвим, і друге коло Леонід провів на полі у динамівській футболці…
…Леонід Островський був чи не першим захисником у радянському футболі, хто почав регулярно організовувати атаки, грати по всій лівій бровці. Навіть Віктор Олександрович Маслов спочатку хвилювався, просив, щоб Островський не експериментував, грав, як усі» (В. Кулеба «60 новел київського футболу»)
Центральные полузащитники
Краса и гордость этой сборной. Сколько бы символических сборных „Динамо” всех времен не составляли болельщики и журналисты, но, как минимум, одного из двух этих полузащитников не забудут.
Юрий Войнов
Выступал за „Динамо” в 1956-64 г.г.
Легенда советского футбола. Что еще добавлять?
„Юрій Войнов став би й олімпійським чемпіоном у Мельбурні (1956), та наприкінці 1955-го тяжко захворів. Тоді він грав у «Зеніті». Лікарі наполягли змінити ленінградський клімат на м’якший. З-поміж міст, які йому запропонували, уподобав Київ. Московські чиновники від футболу, проте, дискваліфікували його на рік нібито за порушення правил про переходи.
Не було б щастя, та нещастя допомогло. За рік «простою» Войнов опанував свої знамениті удари здалеку. Тренувався він просто: на м’яча надівав дві або й три покришки і без утоми бив по воротах із 30—40 метрів. Якщо м’яч летів за межі поля, Юрій дріботів по нього сам. Так виникла знаменита київська комбінація: Войнов поволі йшов із центру поля з м’ячем, крайні нападаючі й інсайди відтягали на себе опікунів, а він вривався у цей коридор і потужно бив. Удар у Войнова був такої сили, що коли м’яч летів у створ воріт, голкіпер не встигав його відбити...
...1958 року Войнов відбув у складі збірної до Швеції на чемпіонат світу. Наша команда, дебютувавши на турнірі такого рангу, гідно протистояла найсильнішим — Бразилії, Англії, Швеції. Войнова (хоч він і не забив жодного гола) за підсумками чемпіонату ввели до складу символічної збірної світу” (В. Кулеба «60 новел київського футболу»)
Виктор Колотов
Выступал за „Динамо” в 1971-81 г.г.
Мой любимейший игрок в истории „Динамо”. Жаль, но похоже, таких уже не будет...
„Його прихід до «Динамо» співпав з ерою «тотального» футболу, який започаткували голландці. Колектив «Динамо» став ідеальним втіленням цієї моделі гри. Ще у рідній Казані Віктор спробував себе чи не в усіх амплуа — грав і центральним захисником, і центрфорвардом, і опорним півзахисником, і під нападаючими, як зараз модно говорити, «плеймейкером». За підсумками свого київського сезону він одразу потрапив у число 33 найкращих футболістів, очоливши список центральних півзахисників…
Окремо слід зупинитися на грі Віктора Колотова за збірну СРСР. Уже те, що він, півзахисник за ігровим амплуа, забивав у середньому раз у два-три матчі, свідчить про неабиякий його потенціал. Перший гол за збірну, до речі, він забив як гравець «Рубіну», котрий виступав у першій лізі. Нерідко саме голи Колотова ставали вирішальними. За свою футбольну кар’єру Колотов забив більше 100 голів, для півзахисника — це суперпоказник. У манері гри, її діапазоні, що охоплював усе поле, від власного воротарського майданчика до воротарського суперників, він не мав собі рівних, як універсал.
Чудова дистанційна швидкість, уміння грати головою, тонка інтуїція і швидкісна техніка робили його нестримним для захисників суперників. Завдяки цим якостям він легко міг би вписатися у будь-яку зарубіжну команду — чи то Англії, чи то ФРН, чи Голландії. Свідченням цьому — висока оцінка, яку давали Колотову фахівці зі світовим ім’ям — від Р.Міхоелса до В.Бошкова” (В. Кулеба «60 новел київського футболу»)
Правый инсайд
Петр „Пека” Дементьев
Выступал за „Динамо” в 1947-48 г.г.
На протяжении двух послевоенных сезонов киевскому зрителю посчастливилось лицезреть игру одного из лучших технарей того периода – самого Пеки Дементьева! О масштабе его личности говорит хотя бы тот факт, что в составе «Динамо» 1947-48 г.г. кроме Дементьева, только один игрок - Николай Махиня, имел звание «змс».
Эта легенда советского футбола заслуживает отдельного внимания, поэтому отошлю к интересному материалу о Дементьеве, а также к воспоминаниям Никиты Симоняна
Левый инсайд
Георгий (Юрий) Грамматикопуло
Выступал за «Динамо» в 1954-59 г.г.
Этнический грек, рожденный в Грузии и там же ставший футболистов, стал одним из творцов победы «Динамо» в Кубке СССР 1954 года.
Кстати, Грамматикопуло и его земляка Цвейбу можно назвать динамовцами до мозга костей – оба за свою карьеру играли сразу за четыре «Динамо»! :)
«Ну а самым, пожалуй, выдающимся эллином в Украине всех времен был Георгий (в некоторых справочниках - Юрий, ну прямо как герой фильма «Москва слезам не верит») Граматикопуло, родившийся в 1930 году. Свой футбольный путь он начинал в абхазском городке Ломинадзе, где была создана спортшкола «Динамо»…Из Абхазии путь для молодого футболиста в основном лежал в сторону Тбилиси. В составе «Динамо» Георгий и дебютировал в высшей лиге в 1949 году. Но там у него не заладилось. После годичной стажировки в тбилисском «Спартаке» (за три сезона в Грузии Граматикопуло не забил ни одного гола в 24 матчах) грек решил перебраться в Ленинград. И снова первый сезон в «Динамо» был безголевым (12 игр). Даже с 11-метровой отметки не сумел поразить ворота…киевского «Динамо». Но зато во втором - прорвало целых 5 голов в 17 играх, после чего и поступило приглашение из столицы Украины, где Граматикопуло провел целых шесть лет подряд. В первом же своем киевском сезоне понтиец помог динамовцам завоевать свой первый трофей – Кубок страны. В финальном матче с ереванцами он не участвовал, зато в полуфинале и четвертьфинале Граматикопуло выходил на замены и динамовцы в дополнительное время дожимали московских армейцев и ленинградский «Зенит». Вплоть до 1959 года на счету Граматикопуло значилось за киевлян в чемпионате 97 матчей и 21 гол. В 1957 году он забил Льву Яшину, и этот гол стал юбилейным - 600-м для динамовцев в высшей лиге...
...А вот, что вспоминал о футболисте защитник «Динамо» той пор Владимир Ануфриенко.
- Юра Граматикопуло — душа команды...Он и на поле играл весело, оригинально, технично...У них с Андреем Зазроевым была очень симпатичная по футбольным меркам связка: их игра придавала атлетичной игре «Динамо» какую-то кавказскую грациозность...» (Д. Москаленко «Ехал грека через Днепр…»)
Правый крайний
Виктор Жилин
Выступал за «Динамо» в 1947-50, 1952 г.г.
«У вечір на Покрову, 14 жовтня, на 87 році життя після тяжкої хвороби помер майстер спорту, заслужений тренер України Віктор Степанович Жилін. Правий крайній нападник «Динамо» 40-50-х років, він став найкращим бомбардиром команди 1949 року. Потім довго лікувався після тяжкої травми, і 1951 року відіграв чудовий сезон у ленінградському «Зеніті». Попри прекрасну гру в «Зеніті», Віктор Степанович відразу ж відгукнувся на запрошення повернутися до «Динамо» і допоміг команді завоювати срібні медалі чемпіонату СРСР 1952 року. У молодому «тренерському» віці разом з іншими видатними динамівцями Щегоцьким та Ідзковським був у числі засновників вінницького «Локомотиву», пізніше двічі привів цю команду до перемоги в чемпіонаті УРСР. Також тренував харківський «Авангард», кіровоградську «Зірку», житомирський «Автомобіліст», одеський «Чорноморець», запорізький «Металург», іванофранківський «Спартак», криворізький «Кривбас», черкаський «Дніпро». Останні майже 30 років свого життя віддав бородянському футболу, привівши «Машинобудівник» до перемоги у Кубку УРСР, а «Систему-Борекс» - у першу національну лігу. Останнє звершення зробив у 79-річному віці!» (из некролога на сайте ФК «Динамо»)
Об игровой карьере этого замечательного человека советую почитать в не менее замечательном очерке Артура Валерко
Центрфорвард
Андрей Зазроев (Зазрошвили)
Выступал за «Динамо» в 1952-55 г.г.
Осетин (да! были в «Динамо» осетины и до Романа Еременко:) ), начавший свою карьеру в тбилисском «Динамо», целых четыре года был лидером киевской команды на поле и в раздевалке.
«Андрій Зазроєв був уже відомим гравцем, одним із лідерів тбіліського «Динамо», у складі якого отримав срібну й бронзову медалі, коли доля звела його з київськими одноклубниками… Сталося так, що у Тбілісі він не витримав, вчинив скандал і грюкнув дверима…
Тренери киян, звичайно, не могли пройти повз такого футболіста, і вже за кілька тижнів він став душею київського «Динамо». Дотепник і жартівник, енергійний, оптиміст, разом із тим ввічливий і рівний з усіма у спілкуванні, він не міг не сподобатися. Крім цього, звичайно, Андрій виокремлювався чудовою технікою, вів за собою команду й невдовзі став її капітаном. А пізніше, як виявилося, — її найкращим повоєнним центрфорвардом.
У сезоні-52, коли «Динамо» вперше за історію вибороло «срібло», Андрій Зазроєв у 12 проведених матчах забив 11 м’ячів — чудовий показник!
І у 1954-му, коли кияни завоювали Кубок Союзу, Андрій, як і личить лідерові, вів за собою товаришів. Його гарматні удари з обох ніг, упевнена гра головою, рухливість і наполегливість стали одним із визначальних чинників київської перемоги й завоювання кришталевого приза. За чотири роки, що він виступав у складі «Динамо», Зазроєв зазнав слави одного з найкращих бомбардирів українського футболу, став лідером другої збірної країни» (В. Кулеба «60 новел київського футболу»)
Левый крайний
Александр Хапсалис
Выступал за «Динамо» в 1976-82 г.г.
Воспитанник казахского футбола, мужественно отыгравший всю карьеру с пороком сердца, в составе «Динамо» дважды побеждал в чемпионате СССР. Капитан молодежной сборной Союза, победившей на ЧЕ-1980 года.
Александр Хапсалис о себе, о Лобановском и о своей карьере в «Динамо»
Вот такой вот получился интернационал – из воспитанников российского, латвийского, грузинского, узбекского и казахского футбола.
Конечно, далеко не все кандидатуры безальтернативны и бесспорны. Кто-то предпочел бы Зазроеву Олега Саленко, кто-то включил бы в сборную Адамаса Голодца или Николая Кольцова. Но это уже дело вкуса…
