Тарас МИХАЛИК: "У "Динамо" есть свой Месси"

Хоча футболіста, який зараз грає в «Динамо» під 17-м номером, важко назвати старожилом команди, але без нього флагмана українського футболу вже якось і не уявити. Динамівську футболку Тарас Михалик надягнув у 2006 році, через рік після того, як «біло–синіх» залишив Андрій Гусин. Саме на його позицію придбали в «Закарпаття» вихованця волинського футболу. Відтак центральна вісь «Динамо» отримала справжнього бійця — працьовитого, жорсткого, непоступливого. А от у спілкуванні Тарас зовсім не нагадує непробивну стіну — простий, привітний, усміхнений хлопчина. Не дарма його так шанують київські фани. Попри насичений графік тренувань та скандали, пов’язані з останніми матчами «Динамо» (зокрема, Михалик у попередніх розмовах із журналістами визнав, що вилучений гравець «Металіста» Девич не бив його по обличчю, а «відмахнувся»), Тарас люб’язно погодився на інтерв’ю з кореспондентом «УМ». Оборонець розповів про життя у клубі, свої погляди на футбол та плани на майбутнє.

«Українську мову в «Динамо» знають лише Олег Лужний, один лікар, один масажист та я»

— Тарасе, перші матчі нового року ви починали на лаві запасних. Із чим це було пов’язано? Мали проблеми зі здоров’ям?

— Через застуду я не грав лише із «Закарпаттям». Чому в інших матчах залишався в запасі? Це запитання до тренера, бо саме він обирає тактику, визначає стиль гри на кожен конкретний матч, формує склад із найкраще підготовлених футболістів.

— Дедалі частіше ви виходите на позицію останнього захисника. Як спілкуєтеся із бразильцями, котрі в «Динамо» становлять кістяк оборони? Яка інтернаціональна мова в команді?

— Зазвичай із ними спілкуюся «мовою футболу». Інколи буває, що й російською, а буває, що й англійською. Всі вони розмовляють португальською, лише Бетао добре володіє російською мовою. А українську в «Динамо» знають лише Олег Лужний, один лікар, один масажист та я.

— Ви однаково добре граєте в захисті й у півзахисті. А де відчуваєте себе у своїй тарілці?

— Чесно кажучи, великої різниці, на якій позиції діяти, я не бачу. Для мене головне — грати у футбол, а не сидіти на лаві запасних. Найбільше розчарування — це тоді, коли залишаєшся поза грою.

— Свого часу вам довіряли капітанську пов’язку в «Динамо». Що значить для вас слово «капітан»?

— Ну, виходив я на поле в ролі капітана нечасто. Але коли мені це довіряли, намагався виправдати довіру і сподівання, покладені на мене тренером та колективом. Пов’язка зобов’язує боротися на полі з подвійною силою, вести команду вперед, підбадьорювати її у складний момент.

«У дитинстві в мене була футболка Сергія Реброва»

— У цьому розіграші Ліги чемпіонів «Динамо», як виявилося, грало в групі з майбутніми півфіналістами — «Барселоною» та «Інтером». Як готувалися до тих баталій?

— Звісно, поєдинки з такими суперниками — матчі не буденні. Мені здається, що на них навіть не потрібно додатково налаштовуватись. Перед грою завжди відбуваються теоретичні заняття, на яких проглядаємо відеоматеріали з грою суперників. Але поєдинки з їхньою участю ми й так часто дивимося по телевізору, тому особливої потреби вивчати гру грандів немає. Там що не прізвище, то зірка, тож додаткової презентації вони не потребують.

— Останні два роки динамівці мали непогані шанси вийти із групи ЛЧ. Що завадило? Можливо, не вистачило стимулів?

— Так, ми були дуже близькі до потрапляння у «плей–оф», проте, можна сказати, що команда сама випустила з рук птаха під назвою «1/8 фіналу». А щодо мотивації... Насправді Ліга чемпіонів — це те змагання, де додаткові стимули не потрібні.

— За кого вболіваєте в цій Суперлізі? І за якими національними чемпіонатами більше стежите?

— Особливих уподобань не маю. Але мені більше за інших імпонує гра «Арсеналу» та «Манчестер юнайтед». І взагалі подобається англійський чемпіонат із його безкомпромісним футболом. Якщо знаходжу вільну годину, можу ще переглянути матчі чемпіонатів Росії, Іспанії, Італії. Але постійно стежити за всіма поєдинками не вистачає часу.

— Тарасе, розкажіть, як воно — протидіяти найкращому футболістові світу Ліонелю Мессі?

— Що тут сказати... Ви ж бачите, людина виходить на поле і забиває по три–чотири м’ячі. Проти нього дуже складно грати. Можна сказати, що Мессі — футболіст від Бога.

— Як захисник, ви маєте рецепт успішної гри проти нього?

— Із цим питанням потрібно визначатися безпосередньо на полі, пристосовуючись до гри Мессі. Така людина знаходить масу нестандартних ходів, і заздалегідь до них не підготуєшся.

— А як працюється в одній команді пліч–о–пліч з іншим володарем «Золотого м’яча» — Андрієм Шевченком?

— Андрій — справжній професіонал. У нього можна багато чому повчитися. Він вигравав Лігу чемпіонів, ставав найкращим футболістом Європи. Поруч із ним професійно зростають не тільки молоді футболісти, а й більш досвідчені наші гравці. Він і підказати, й показати може, що як краще зробити. Та й людина він хороша. Тож можна сказати, що в «Динамо» є свій Мессі.

— А хто був для вас взірцем, коли починали грати в футбол?

— Подобалася гра Сергія Реброва. Від його дій у матчах Ліги чемпіонів кінця 1990–х років я був у захваті. На мою думку, зв’язка Шевченко—Ребров часів Лобановського була найкращою на той час. У мене навіть тоді майка Реброва була.

— У клубі зараз щось нагадує про Валерія Лобановського?

— На базі є номер (кімната) Валерія Васильовича… Шкода, що мені не випала честь попрацювати під керівництвом цього великого тренера.

— В останні роки «Динамо» тренують росіяни. Чи можете порівняти роботу Сьоміна та Газзаєва?

— З мого боку було б не коректним порівнювати цих спеціалістів. У кожного з них власне бачення футболу, свої підходи до тренувань. Завдання футболістів — втілювати їхні задуми в життя. Можу лише сказати, що Газзаєв і Сьомін дуже сильно відрізняються один від одного.

«Дуже хочу зіграти на домашньому Євро»

— Як на вашу думку, чому збірна України не потрапила на чемпіонат світу–2010?

— Узагалі не хочу про це згадувати. Той матч (із греками) хочеться забути, як страшний сон. Для нас то була трагедія. Після гри всі футболісти були пригнічені, розбиті. Страшенно переживали. Уявляю, як уболівальники в той момент почувалися.

— Україні й Польщі випала честь прийняти наступну континентальну першість. Ви не хвилюєтеся, що в нас можуть відібрати Євро через погану підготовку?

— Якщо випав такий шанс, потрібно його використати. Це неодмінно підніме авторитет держави в Європі. Проблеми, що накопичилися, слід вирішити, щоб не вдарити в бруд обличчям перед світовою спільнотою. Що й казати, мені дуже хочеться зіграти на домашньому Євро.

— Уже мали розмову з Маркевичем — новим тренером збірної?

— На даний час із керманичем національної команди ніяких розмов не було. Але з нетерпінням чекаю виклику до збірної. Звісно, що це Маркевич вирішуватиме, кого кликати до лав, а кого — ні. Але про можливість пропустити єврофорум навіть і думати не хочеться!

«Футбол тим і цікавий, що тут існує суддівський фактор»

— Президент «Динамо» Ігор Суркіс визнав, що останнім часом команда переживає психологічну кризу. У чому її причина?

— Важко сказати, що стало причиною весняного провалу. Багато факторів могли вплинути на нашу гру. Що конкретно — не знаю.

— Невже взимку ви завчасно повірили в чемпіонство? Адже сім очок переваги розтанули, як весняний сніг.

— Втратити концентрацію можна тоді, коли фініш близько. А коли попереду все друге коло... Винні самі. Але будемо робити все можливе, щоб повернути лідерство. Налаштовуємося на перемогу в кожному матчі.

— Чи є конфлікти всередині колективу? Доводилося чути навіть про бійки в роздягальні...

— Говорити про інших не можу. Про себе скажу, що стосунки в мене з іншими гравцями хороші.

— Із ким товаришуєте в команді?

— Коли вирушаємо на збори, живу в одному номері зі Станіславом Богушем.

— Як налаштовуєтесь на матчі з аутсайдерами? Зрозуміло, що грати на максимумі щоразу важко.

— Коли готуєшся до поєдинку проти «Шахтаря» або «Металіста», то тренерові навіть не потрібно шукати додаткових слів. А от на аутсайдерів уже футболісту потрібно самого себе «накручувати», шукати внутрішні психологічні резерви для гри зі слабшим суперником.

— В останніх турах «Динамо» раз–по–раз потрапляє в епіцентр скандалів, пов’язаних із помилками суддів на користь чемпіона. З огляду на це, як ви вважаєте, чи повинні бути відеоповтори у футболі?

— Футбол тим і цікавий, що тут існує так званий суддівський фактор. Інколи забивають із положення «поза грою», інколи гол не зараховують. Усе це вносить додаткову інтригу у футбольне життя.

— На вашу думку, суддя не завжди має дотримуватись «букви закону»?

— Вважаю, що першочергове завдання головного арбітра — тримати гру під контролем. Якщо суддя роздасть купу жовтих і червоних карток — кому від того легше? Найбільше страждають від такого глядачі, які хочуть дивитися футбол, а не виступ судді. Тож думаю, що інколи арбітр повинен і промовчати, інколи — зробити усне попередження, а за необхідності — і вилучити гравця.

Що ж до інциденту з вилученим Марко Девичем, то мене вже дістали цим питанням. Хай воно залишиться в минулому.

СВІТ ЗАХОПЛЕНЬ

«Навіщо мені бізнес? Потрібно грати у футбол»

— Тарасе, як ви проводите вільний час?

— На дозвіллі люблю порибалити, часом вирушаю на полювання.

— То яку ж найбільшу рибу спіймали?

— Були щуки кілограмів по два, п’ятикілограмовий короп попався колись на гачок. Але сподіваюся, що свою найбільшу рибу я ще не спіймав.

Колись їздили порибалити із Флоріном Чернатом та Олександром Рибкою. Так спіймали зовсім мало. Після того Сашкові сказали, що зі своєю «рибкою» більше на риболовлю їздити не будемо (усміхається).

— Динамівці завжди полюбляли промчатися з вітерцем по трасі в Кончу–Заспу. А як ви ставитеся до «формулічних» швидкостей?

— На цій трасі не ганяю, але по дорозі на батьківщину можу й піддати газу.

— Скажіть, свій бізнес ще не відкрили в Києві? Серед динамівців це майже звична справа.

— Ні, і таких планів не маю. Поки є сили й здоров’я, потрібно грати у футбол.

ДОСЬЄ «УМ»

Михалик Тарас Володимирович

Майстер спорту міжнародного класу з футболу. Півзахисник, захисник київського «Динамо» та збірної України.

Народився 28 жовтня 1983 р. у м. Любешів Волинської області.

Чемпіон України 2007, 2009 рр., володар Кубка України 2006, 2007 рр., володар Суперкубка України 2006 р.

Срібний призер молодіжного чемпіону Європи 2006 р.

Перший клуб — «Прип’ять» (Любешів). Виступав також за ЦСКА (Київ), «Закарпаття».

Перші тренери — Іван Токарчук, Михайло Редько.

Навчається в Луцькому політехнічному університеті на факультеті «менеджмент організацій».

Зріст — 185 см, вага — 77 кг.

Захоплення — настільний теніс, більярд, риболовля.

Неодружений.