Мій потяг до щастя
Навіть неочікувано для самого себе, майже рік назад я зателефонував другу щоб запропонувати вперше в житті поїхати на виїзд....
Це було дещо авантюрне (на перший погляд) рішення: гра була в Донецьку. Сповнені ентузіазму і прагнучи знайти декілька проблем на свої не зовсім розумні голови ми пішли в касси по квитки на потяг. Хоч до матчу залишалось ще більше тижня але можливості обрати собі місця вже небуло, а квиток додому довелось брати в купе.
Рахуючи дні до подорожі я шукав потрібну інформацію про виїзд, натомість дізнався тільки що такої інформації неіснує. Найважливішим для мене були лише квитки в обидва боки та на саму арену. Матч був в суботу значить виїхати потрібно було в П'ятницю вечором. Взявши свій рюкзак , досить великий і цупкий, закинув в нього розу, на якій була зображеня стара клубна емблема в формі шайби, пішов на вокзал (вже тоді емоції зашкалювали від очікувань). Прийшовши до головного входу в найголовніші залізничні ворота столиці я побачив сотні знайомих фізіономій , очі яких горіли по різноманітним причинам,Фанат фаната впізнає як брата, подумав я розглядаючи людей з якими не знайомився , але знав що в нас є дещо спільне, знав що бачив їх на секторі і був впевнений що їхати нам в один бік. Знайшовши Санька з яким домовлявся відразу про подорож, пішов затарюватись. Ми довго знаєм один одного тому не вирішували що брати, обговорили стільки і через 5 хвилин мій рюкзак був забитий пивом та закусками яких повинно було вистачити на дорогу.
Почувши що наш потяг прибуває ринулись з всією юрбою в потрібному напрямку, підходячи до потягу розуміли (чи так тільки здавалось) що нас чекає дещо неймовірне , підійшовши до вагона важко було знайти людей які їдуть по іншим справам,здавалось, що цей потяг тільки для фанатів, тому серце билось все швидше... людей ставало все-більше, нарешті ми зайшли, вмостились... обмінялись поглядами хлопцями що їхали на бокових місцях поруч з нами, зрозумівши їх без слів. А через хвилину були шоковані побачивши хто буде їхать поручь з нами.......
