Думи мої, думи...
Було колись: у Києві ревів стадіон, Було колись: овацій Європи мільйон... Перемагали. Здобували і Славу, і Честь. Минулося... Осталися Могили на полі. (За мотивами великого Кобзаря) P.S. Не сприймайте буквально останній рядок.
Мій батько відчував несамовите щастя у 1975-му і 1986-му, я - маленький хлопчик, не знаючи славетної історії, ледь розбираючись у прізвищах Героїв команди з Дніпра, несамовито стрибав на трибунах київського стадіону 1999 року, споглядаючи за тим, як Шева забив останній гвіздок у труну титулованого "Реалу"... Ці відчуття та емоції я ніколи не забуду, але не хочеться мені, як і всім Вам, жити цими спогадами, підсолоджувати ними серце після шерифів і бате.
На жаль, сьогодні команда дуже-дуже рідко дає привід для радощів, а частіше розчаровує навіть після переможного результату на табло. Про проблеми сьогодення нашого улюбленого футбольного клубу було написано вже сотні повідомлень на Динамоманії, тому дуже коротко:
- Відсутність стабільності, постійні зміни тренерів.
- Недалекоглядність пана Ігоря Михайловича.
- Слабка підготовка в дитячих школах і молодіжних командах.
- Селекція й трансфери.
- Медична служба.
- Робота клубу з уболівальниками.
- Психологія гравців, зіркова хвороба, занадто низька планка вимог до себе.
Часи, які переживає Динамо, можна порівняти із 1660-1686 роками в історії України (Війська Запорозького) - з Руїною. Помер Хмельницький - настали для наших предків часи смути й розбрату, помер Лобановський - почалися часи смутку й розчарувань для вболівальників із берегів Дніпра та й всіх людей, хто підтримує та вболіває за нашу команду. Були особи, які на тлі інших "видатних" державотворців, виділялися своїми вчинками на благо України - Іван Виговський та "Сонце Руїни" Петро Дорошенко, і з ними можна порівняти Юрія Павловича Сьоміна. Він, як і вони, вигравав битви, але програв свою війну. Останнього нашого головного тренера - Валерія Газзаєва - я б порівняв... із гетьманом Юрієм Хмельницьким, який також наробив помилок і від безпорадності зрікся булави, як і Газзаєв тренерської лави, постригся в ченці. (Щоправда, Газзаєва у ролі ченця монастиря я не уявляю =)
Сьогодні в нас, кажучи мовою історії - наказний гетьман - Олег Лужний. З ним ми пережили гідну поразку від Шахтаря, вистраждану перемогу над АЗ і Волинню, блискучий бліцкриг проти того ж таки АЗ, чортзна що з Оболонню, складну перемогу в Алчевську. Думки вболівальників (деяких) не викликають поваги: "Лужний - наш тренер! Гіп-гіп ура!" і через тиждень "Фтопку этого биндеру" (с) Football.ua
Хочеться закликати не робити передчасних висновків: щонайменше, до зими, потрібно почекати. Хочеться вірити, що Лужний як людина, якій небайдужа доля Динамо, почистить наші ряди, впровадить якісь нові схеми чи концепції в грі, налагодить дисципліну, повибиває ту пафосну чортівню, що засіла в головах деяких наших "зірок".
Я вважаю, що Лужного слід лишити до літа. Дати йому можливість провести збори, зробити вивірені придбання, а не закупку нової латино-американської бригади. Олег Романович - людина жорстка, на полі він був справжнім Акелою, боровся до останньої порваної жили, тому можна очікувати такого радикалізму від нього й у сенсі кадрової політики. Як бачимо, окрім Коваля, поки що жодне з придбань Газзаєва себе не виправдало. Шевченка не рахуємо, це не заслуга Валерія Георгійовича та селекційної служби. Кістяк команди складають перевірені часом бійці (Михалик, Каддурі, Мілевський, Шовковський) і придбання Сьоміна - Вукоєвич, Єременко, Бетао. Тому потрібно від слів перейти до справи. Якщо гравець уже впродовж довгого часу не відповідає рівню команди - то нічого йому тут робити. Це стосується Гіоане, який вже не паличка-виручалочка, а навпаки, Нінковича, поява якого означає -1 гравець у нашій команді. Каддурі та Юссуфу також пора підшукувати нову команду. Андрій "Свідок" Несмачний може залишитися в структурі клубу в іншій ролі. Якщо бути більш радикальним, то хотілося бачити б більш майстерних гравців, ніж Маграо, Сілва, Алмейда, Андре. Може, поміняємо їх на Джонатана і ще когось більш вартісного?..
Отже, терпіли ми заробітчанина Газзаєва, давайте і стерпимо свою людину. А йому куди складніше, ніж ВГГ! Якщо росіянин просто все зламав і почав ліпити скульптуру, якій не судилося бути завершеною, то Лужний тепер повинен працювати із командою, яка поки ще не є не те що механізмом, а й навіть його ескізом. Але в Олега Романовича непогано виходить, тому віримо, браття, віримо!
Одне життя - одна любов!