12 февраля 2019 14:58
"Мы разбили "Динамо" 5:0". Первый футболист, который перебрался из СССР в Европу - им бредили "Арсенал" и "Рома"

Максим Розенко зателефонував у Грецію легендарному нападнику Васілісу Хадзипанагісу, який народився в СРСР, визнаний найкращим футболістом Еллади за 50 років і виступав у збірній світу.


У Вищій лізі чемпіонату СРСР він провів 77 матчів і забив 18 голів. Справжнє визнання форвард здобув на своїй історичній батьківщині, куди вирушив із Ташкенту у 1975 році. У 2003-му Васіліс Хадзипанагіс був визнаний найкращим футболістом Греції за останні... 50 років! Унікальне досягнення, якщо враховувати, що Васіліс жодного разу так і не став чемпіоном Греції і лише двічі виходив у футболці національної збірної цієї країни. Причому вперше – у 1976 році, вдруге – у… 1999-му!


У відвертій чоловічій розмові Васіліс Хадзипанагіс згадав, як його Пахтакор громив київське Динамо 5:0, відтворив свій матч за збірну світу і божевільну з фінансової точки зору пропозицію від американського Космосу у 70-х.


"Це була сенсація сезону"

– Васіліс, як ви опинилися в СРСР?

– Мої батьки – політичні іммігранти. Переїхали з Салонік у Ташкент в 1949 році. Там через п'ять років і народився. У столиці Узбекистану на той час жила велика грецька діаспора.

– У 17 років ви потрапили в головну команду республіки. Як вас називали вболівальники Пахтакора?

– Представники грецької діаспори називали мене Лакіс – зменшувальне від Васіліс. Узбеки – Ходжа, тобто, шанована людина. Пригадую футбольні роки, які провів у Ташкенті, з ностальгією. Пахтакор був міцним середняком – могли попсувати нерви будь-якому гранду.

– Пам'ятаєте свій дебют у Вищій лізі чемпіонату СРСР?

– Звичайно. Грали проти донецького Шахтаря – тоді свій перший гол забив. Пам'ятаю, як у 1974 році у Зорі, чемпіона країни-1972, виграли 4:2, а забитий мною м'яч визнали найкращим голом місяця. На п'ятачку накрутив чотирьох і забив. Потім ще в журналі "Фізкультура і Спорт" поруч з моїм профілем поставили фото лижника. Написали, що мій дриблінг нагадує рух лижника. Мовляв, лижники, вчіться маневрувати у Васіліса Хадзипанагіса.

– Напевно, окремим рядком у цьому списку проходить перемога у 1975 році над київським Динамо – 5:0.

– Це був найбільш сенсаційний результат всього сезону. 17 жовтня Динамо приїхало до нас у ранзі володаря Суперкубка Європи. Незадовго до цього українці ефектно обіграли в двох матчах мюнхенську Баварію. Але ми завжди були незручною командою для Динамо.

Перші 20 хвилин кияни взагалі не могли зачепитися за м'яч. Я забив перший гол, потім настала черга Ісакова і Ана. Ісаков зробив дубль за 6 хвилин, Ан – за 11. Пахтакор тоді став єдиною командою чемпіонату, яка змогла двічі обіграти киян – і вдома, і в гостях. У Києві ми обіграли підопічних Лобановського і Базилевича – 1:0.


Потім ще над Буряком і Трошкіним, з якими ми разом за олімпійську збірну СРСР грали, посміювався з цього приводу. Мовляв, добре, що в Суперкубку УЄФА Динамо протистояла Баварія, а не Пахтакор. Втім, це був сміх крізь сльози, адже у тому сезоні ми вилетіли з Вищої ліги. Хоча роком раніше фінішували восьмими.

– Хто до моменту вашого приходу в Пахтакор був головним авторитетом команди?

– Берадор Абдураїмов – він був старший від нас, забив 95 голів у Вищій лізі чемпіонату СРСР. Потім вже ми взяли команду під свій контроль – Міша Ан, я, Володя Федоров. Дуже перспективна у нас була лінія нападу. Якщо не помиляюсь, у 1974 році я дев'ять м'ячів у чемпіонаті забив, стільки ж – Володя Федоров. А Міша Ан не тільки голи забивав, але й прекрасні передачі організовував.

– Найбільш принциповими були поєдинки з Кайратом?

– Так, це справжні битви. Для наших партійних лідерів було принципово втерти ніс сусідам. Квитки на такі матчі були справжнім раритетом. Завжди був аншлаг – 40 тисяч глядачів на стадіоні. Та й на інші домашні поєдинки, коли Пахтакор грав у Вищій лізі, менше 35 тисяч не приходило.

– Коли дізналися, що Пахтакор у повному складі розбився над Дніпропетровщиною в авіакатастрофі 1979-го, розгубилися?

– Для мене це був шок. Дуже важко все це сприйняв. До цього приїжджав раз на рік у Ташкент, зустрічався з хлопцями, розповідав про своє життя в Греції. А потім вже й зустрічатися було практично ні з ким – майже всі друзі загинули.


Босман грецького розливу

– Не шкодували, що через від'їзд до Греції вам довелося пропустити Олімпіаду в Монреалі?

– У футбольному плані багато втратив. Однак минулого не повернеш. Коли їхав, не знав, який рівень грецького футболу. В СРСР грав за олімпійську збірну. Пам'ятаю, у відбірковому турнірі до Ігор в Монреалі-1976 провів чотири матчі. Забив гол Югославії. Збірна тоді 3:0 перемогла. Двічі обіграли Ісландію – 2:0 в Рейк'явіку і 1:0 вдома, розгромили Норвегію 4:0. Достроково завоювали право зіграти в Монреалі. Приїхав до Греції – дивлюся, там рівень інший.

– А чому поїхали у провінційний Іракліс, а не в столичні Олімпіакос, Панатінаїкос або АЕК?

– Олімпіакос дуже хотів укласти зі мною контракт. Але вони пішли неправильним шляхом. Клуб зробив офіційний запит до Москви – щоб я переїхав в Афіни. Мовляв, Васіліс Хадзипанагіс – грек за національністю, хочемо, щоб він виступав за наш клуб. Тоді такі варіанти не проходили.


У Грецію я переїжджав не як футболіст, а як представник сім'ї іммігрантів, які поверталися на батьківщину. Мої рідні – бабуся, брати і сестри мами – жили в Салоніках. Тому й переїжджав у Салоніки. Іракліс відразу мені запропонував контракт. Я підписав.

– Відразу дали квартиру і машину?

– Так, це тоді вже вважалося своєрідним джентльменським набором. Але в 70-х у Греції в футбольному плані панували жорсткі порядки. Гравці отримували невеликі зарплати. Заробити можна було тільки на підйомних за підпис контракту. Однак і тут був свій нюанс.


Уклавши контракт із клубом, футболіст відразу ж пов'язував себе по руках і ногах. Тому що клуб володів правами на гравця протягом... 10 років! Це більша частина кар'єри! Я також потрапив у цей капкан. Підписав дворічний контракт. Не звернув уваги на пункт, що у клубу є право в односторонньому порядку пролонгувати угоду зі мною упродовж 10 років.


– Через два роки ви навіть судилися з Іраклісом.

– І виграв суд. Став Босманом грецького розливу. Домігся того, що цивільний суд обмежив максимальну дію контрактів п'ятирічним терміном. У 80-х вже навіть в Греції ніхто не підписував 10-річних контрактів. Але розірвати контракт з Іраклісом не вдалося. Клуб подав апеляцію, яку потім виграв.

Прощальний матч за збірну – у 45 років

– Чому Іракліс не продав вас в один із клубів Західної Європи? Не було пропозицій?

– Пропозиції якраз були – від Штутгарта, Роми і навіть лондонського Арсенала. Американський Космос у 1976 році взагалі пропонував мені мільйон доларів за підпис під контрактом. Але я тоді вже собі не належав. Арсенал не хотів відпускати з Лондона. В Англії два місяці пробув. Спочатку відновлювався після травми меніска. Потім провів у складі "канонірів" кілька тренувань. Підійшов. Але керівництво Іракліса навіть чути не хотіло про мій продаж – фактично на мені одному трималося фінансове благополуччя клубу.

– Маєте на увазі продаж квитків на матчі?

– Так. Відвідуваність Іракліса до і після моєї появи в Салоніках – це різні речі. До моєї появи на домашні матчі приходили 2-3 тисячі уболівальників. Після мого приходу стали продавати по 15 тисяч квитків. Я був улюбленцем публіки. Ходили головним чином на мене.

– Навіщо продавати курку, яка несе золоті яйця – так міркували в Іраклісі?

– Саме так. Та й фанати клубу цього кроку не зрозуміли б. Вони, тільки-но підіймалася розмова про мій від'їзд до Західної Європи, казали: якщо Васіліс Хадзипанагіс поїде, рознесуть на шматки весь клуб. Іракліс із моїм приходом зробив якісний стрибок у результатах. Вже в моєму дебютному сезоні ми виграли Кубок Греції. У фіналі здолали Олімпіакос – цей матч потім в Америці та Австралії у кінотеатрах для грецької діаспори демонстрували. У нас же, як у вірменів, – 11 мільйонів греків живуть у Греції, 15 мільйонів розсіялися по всьому світу.


– Але чемпіоном Греції вам так і не судилося стати.

– Для Іракліса це було нереально. Ми двічі поспіль – у 1983 і 1984 роках – брали бронзові медалі. Хоча потіснити з п'єдесталу трьох китів грецького футболу – Олімпіакос, Панатінаїкос і АЕК – було вкрай непростим завданням. Я і в нападі грав, і в півзахисті – потрібно було, щоб паси вперед проходили. Хлопці в команді підтягнулися – при мені трьох гравців Іракліса в збірну Греції запросили.

– Причину, через яку ваш роман зі збірною Греції не склався, знаю. Але не можу зрозуміти, чому грецька федерація футболу вас не намагалася відстояти.

– Для мене це також питання. Втім, там невдалий збіг обставин вийшов. Я виступав у неофіційних матчах за національну збірну СРСР. Бєсков мені казав, що маю всі можливості закріпитися в національній команді. Їздив на два турніри.


Один із них проводився у Польщі. Грали тільки представники соцтабору – господарі, Румунія, Болгарія, СРСР. Минуло кілька місяців і 6 травня 1976 року мене в складі збірної Греції випускають на товариську гру проти... Польщі. Суперники мене відразу впізнали. Був скандал. У результаті ФІФА заборонила грати за збірну Греції.

– Але ви все-таки зіграли за еллінів ще один матч – причому в 45 років. Хто був ініціатором вашого запрошення на товариський поєдинок проти збірної Гани 14 грудня 1999 року?

– Федерація футболу Греції вирішила провести гру на мою честь. Це була свого роду сатисфакція за те, що не міг виступати за національну команду у свої найкращі роки. Хотіли, щоб ще раз одягнув футболку збірної Греції. Грали проти збірної Гани. Мене випустили на 25 хвилин. Я сумлінно готувався до цього поєдинку. І каші не зіпсував – віддав гольовий пас. Гра закінчилася нічиєю – 1:1.

15 тисяч греків

– У вашій біографії була гра за збірну світу в червні 1984 року. Здивувалися, коли вас запросили на цей матч?

– Був радий запрошенню. В Америці живе велика грецька діаспора. І коли мова зайшла, кого з футболістів запрошувати з Греції, представники діаспори сказали, що хочуть лише Васіліса Хадзипанагіса. Мовляв, якщо Вася приїде, обіцяємо, що квитки на матч куплять 15 тисяч греків. Так і сталося.


Пам'ятаю, коментатор оголошував, що Хадзипанагіс – грек, який народився в СРСР і виступав за ташкентський Пахтакор. Матч відбувся у США. Збірній світу протистояв нью-йоркський Космос. Зі мною в команді грали Франц Беккенбауер, Маріо Кемпес, Кевін Кіган, Пітер Шилтон, Уго Санчес, Фелікс Магат. Я із Паоло Футре вийшов на останні 35 хвилин гри.


– Залишилися задоволені гонораром за гру в складі збірної світу?

– Заплатили 3 тисячі доларів. Нормально. Адже це був виставковий матч, виручка від нього йшла на якусь благодійну програму. А ось коли 15 тисяч етнічних греків встають і скандують твоє ім'я – це неймовірно. Всього на стадіоні було 40 тисяч уболівальників.

– Під час ігрової кар’єри ви забили шість м'ячів прямим ударом з кутового. Відпрацьовували "сухий лист" на тренуваннях?

– Так, причому дуже багато часу на це пожертвував. Але, якщо не помиляюсь, в офіційних іграх забив більше, ніж Валерій Лобановський. У сучасному футболі взагалі дуже рідко можна побачити результативний "сухий лист".


– Свою кар'єру ви закінчили 26 жовтня 1990 року матчем в рамках Кубка УЄФА з Валенсією. Вам у той день виповнилося 36 років. Після цього Іракліс організував вам урочисті проводи. Образа на клуб, який так і не відпустив вас у топ-команду, залишилася?

– Який сенс ображатися? Мене люблять по всій Греції. Більше 10 років тому заснували клубну академію, яка працює під егідою Іракліса. Це наш спільний проект. В академії тренуються хлопці з 6 до 14 років. Всього п'ять команд з різницею в два роки.

А ось проводи дійсно пишними були. Іракліс грав проти команди, у яку увійшли гравці збірної Греції і найкращі легіонери грецького чемпіонату. Проти мене повинні були зіграти Олег Протасов і Геннадій Литовченко, які тоді виступали за Олімпіакос. Вони приїхали на першу гру в Салоніки. Але через проливну зливу прощальний матч перенесли на два тижні. Наступного разу вони чомусь не змогли приїхати.

– До речі, чому в Олега Протасова не склалося в Іраклісі?

– Йому просто не пощастило. Іракліс якраз потрапив у чорну смугу, команда програвала матч за матчем. Ось Олег і подав у відставку. Ми з ним розмовляли. Думаю, якби Протасову дали б ще трохи часу, він би стабілізував гру команди. Мені, до речі, сто разів пропонували тренувати Іракліс, але до тренерського ремесла не тягнуло.


– Зі ще одним "радянським греком" – екс-нападником Кайрата Євстафієм Пехлеваніді не спілкувалися?

Знаю тільки, що він живе в Афінах, працював тренером в аматорській юнацькій команді.


– Чим займалися після завершення ігрової кар'єри?

– Від футболу не відійшов. До академії три роки пропрацював у Федерації футболу Греції. Курував пошук молодих талантів у Північній Греції – для юнацьких і молодіжної збірних країни. Закінчився контракт, почав займатися будівництвом власної академії. Домовилися з Іраклісом реалізовувати цей проект разом.

ДОСЬЄ

Васіліс Хадзипанагіс


Народився 26 жовтня 1954 року в Ташкенті (Узбекистан). Радянський і грецький футболіст, півзахисник і нападник.


Виступав за команди: Пахтакор Ташкент (1972-75), Іракліс Салоніки, Греція (1975-1991).


За олімпійську збірну СРСР провів 4 матчі, забив 1 гол. У Вищій лізі чемпіонату СРСР провів 77 матчів, забив 18 голів. У чемпіонаті Греції провів 281 матч, забив 62 голи.

Володар Кубка Греції (1976). Фіналіст Кубка Греції (1980, 1986). Володар Кубка Балкан (1985). У 1983 році був визнаний найкращим футболістом Греції. У 2003 році визнаний найкращим футболістом Греції за останні 50 років (час існування УЄФА).

Максим Розенко, спеціально для Футбол 24