27 грудня 2018 17:05
1

Звезда "Манчестер Юнайтед" и еще несколько культовых игроков, для которых "Динамо" стало трамплином

Для більшості футболістів київське Динамо стало зенітом кар'єри. Але для деяких гравців виступ у Києві був просто трампліном для майбутніх звершень.


Андрій Шевченко блискуче грав у Мілані, Олексій Михайличенко вигравав чемпіонат Італії у складі Сампдорії, а Олег Лужний небезуспішно цементував оборонні порядки лондонського Арсенала. Цей матеріал – про гравців, які починали свою кар'єру в Динамо, але з певних причин більш серйозних успіхів досягли в інших командах.


Від Нікіфорова до Канчельскіса

Юрій Нікіфоров був переведений до Києва з одеського СКА і провів у Динамо два "армійських" роки (1988-89). За першу команду зіграв одну єврокубкову зустріч.


"Валерій Васильович говорив: "Юра, залишайся", – згадував Нікіфоров свій київський етап кар'єри у розмові з автором цих рядків. – Але я не бачив для себе перспективи в Динамо. Тоді на позиції нападника виступав. За "дубль" регулярно забивав – у чемпіонаті СРСР-1989 за дублюючий склад провів 22 матчі, відзначився 13 разів. Але згадайте, хто тоді в нападі Динамо бігав – Бєланов, Протасов, підходили Саленко і Юран. Я не вірив, що зможу пробитися крізь настільки щільні ряди. А грати в 19 років у "дублі" не бачив сенсу.


Сказати Лобановському про це мені було важко. Ми з хлопцями із "дубля" домовилися піти до тренера і просити "вільну". Утрьох – я, Сергій Беженар і Олег Матвєєв. Заходили по черзі. Але коли ти навпроти такої людини сидиш, дуже важко говорити. Скеля! Такого тренера більше не буде. А якщо буде, то через роки чи десятиріччя.


нікіфоров

Юрій Нікіфоров


Валерій Васильович тільки-но мене побачив, відразу все зрозумів. У підсумку діалогу не вийшло. Був тільки монолог Лобановського. Я вийшов, так нічого і не сказавши. У Беженара з Матвєєвим все закінчилося так само. А незабаром тренер випустив мене на заміну в єврокубках – у матчі з Фіорентиною. Цей поєдинок і став для мене єдиним офіційним у складі Динамо".


У 1990 році Нікіфоров повернувся до рідної Одеси. У складі Чорноморця виграв Кубок України-1992, зробив покер у єврокубковому матчі проти Вадуца з Ліхтенштейну. Потім перейшов у московський Спартак, з яким виграв три чемпіонати Росії. Далі була Іспанія, Голландія, де з ПСВ Юрій двічі став чемпіоном Нідерландів і виграв три Суперкубки країни. Закінчував у Японії, де у складі Урава Ред Даймондс став володарем Кубка японської ліги-2003. Виступав за збірні СНД, України та Росії. Зіграв у фінальних стадіях двох чемпіонатів світу (1994, 2002) та Євро-1996. Про таке "портфоліо" мріють дуже багато футболістів.


1989 рік провів у Динамо і Віктор Онопко. Далі "дубля" майбутній багаторічний капітан збірної Росії в Києві не пройшов, а рік потому прийняв запрошення донецького Шахтаря. Потім був московський Спартак, виграш трьох чемпіонатів і двох Кубків країни. Двічі поспіль Віктора визнали найкращим футболістом Росії (1992, 1993). Далі було сім сезонів в іспанській Прімері за Ов'єдо і Райо Вальєкано, повернення в Росію, за збірну якої Онопко відіграв 109 матчів, виступав на Євро-1992 (ще у складі збірної СНД) і Євро-1996, двох чемпіонатах світу (1994 і 2002).


онопко

Віктор Онопко


Два "армійських" роки провів у Динамо і Андрій Канчельскіс (1988-89). У Києві Андрій завоював і першу нагороду – бронзову медаль чемпіонату СРСР-1989. Валерій Лобановський викликав вихованця кіровоградського футболу в національну команду (дебютував 23 серпня 1989 року в матчі з Польщею, вийшовши на заміну на останній хвилині).


Після закінчення військової служби Канчельскіс разом з Онопком вирішив перейти в донецький Шахтар. Під час товариського матчу збірної СРСР із Шотландією в Глазго Андрія помітив Алекс Фергюсон. У підсумку в 1991 році Канчельскіс підписав контракт з Манчестер Юнайтед, із яким виграв Суперкубок Європи (1991), Кубок Англії (1994), Кубок англійської ліги (1992), двічі Суперкубок Англії і чемпіонат країни (1993, 1994).


Всього за Манчестер Юнайтед Андрій відіграв чотири сезони. І отримав своє місце в історії славетного клубу. У середині 1990-х британська група Status Quo спільно з МЮ записала культовий гімн манкуніанців Come on you, Reds (Вперед, Червоні). У кліпі знялися великі гравці в історії клубу: Боббі Чарльтон, Джордж Бест, Петер Шмейхель, Ерік Кантона, Пол Інс. Прізвище Канчельскіса було згадане в тексті гімну між Браяном Робсоном і Раяном Гіггзом.


Після МЮ в кар'єрі Андрія були Евертон (у дебютному сезоні за "ірисок" Канчельскіс забив 16 голів у Прем'єр-лізі), Фіорентина, Глазго Рейнджерс (двічі виграв чемпіонат Шотландії і тричі Кубок країни), Манчестер Сіті і Саутгемптон. У 1999 році півзахисник оформив собі підданство Великобританії. Догравав у Саудівській Аравії і Росії. За збірну СНД зіграв на Євро-1992, за збірну Росії – на Євро-1996.


канчельскіс фергюсон

Пол Паркер, Петер Шмейхель, Алекс Фергюсон та Андрій Канчельскіс


У Владислава Тернавського спортивних регалій на порядок менше. Киянин три роки провів у "дублі" Динамо (1989-92). Потім опинився в тернопільській Ниві, звідки отримав запрошення в московський Спартак. Став чемпіоном та володарем Кубка Росії-1994 і навіть зіграв на збірну цієї країни на чемпіонаті світу-1994. Цей рік став зоряним часом Тернавського. Уже в наступному сезоні захисник виступав за одеський Чорноморець, а далі у скромних російських командах.


Сергій Герасимець провів у "дублі" Динамо два роки (1983-84). Потім нападника перевели в дочірню команду – в Ірпінь. Повернутися у Динамо корінному киянину не судилося – його запросив Шахтар. Далі був переїзд в мінське Динамо, виступ за збірну Білорусі, переможний гол Едвіну ван дер Сару в матчі Білорусь – Нідерланди (1995 рік) і виступи за пітерський Зеніт, з яким Сергій виграв Кубок Росії-1999.


Дніпровський вектор

Олег Таран за три роки в Динамо (1978-80) відіграв 6 матчів, хоча виступав за юніорські збірні СРСР і вважався одним з найкращих форвардів світу у своєму віці. Але перехід у дорослий футбол виявився для Олега справою непростою. Визнання Таран отримав лише в Дніпропетровську, ставши одним з героїв дебютного чемпіонського сезону Дніпра-1983. Всього Таран відіграв за Дніпро шість сезонів, після чого встиг стати чемпіоном Марокко-1990 у складі команди ВАК.


Сергій Краковський три роки (1977-80) намагався пробитися в першу команду Динамо. Але зіграв за основний склад лише один матч. А в Дніпрі 11 сезонів (1980-1991) захищав останній рубіж, зіграв у 210 матчах. Став чемпіоном СРСР-1983 (відіграв всі 34 поєдинки без замін), виграв Кубок СРСР-1989. Повернення до Динамо у Краковського відбулося в 2007 році, коли Сергій Вікторович був запрошений у штаб команди тренером воротарів.


краковський

Сергій Краковський


Олімпійський чемпіон Сеула-1988 Вадим Тищенко теж не зумів пройти далі "дубля" Динамо, у складі якого виступав у 1984 році. Титули Вадим чесно заробив у Дніпрі, ставши чемпіоном СРСР-1988 і вигравши Кубок країни-1989. Паралельно Тищенко став одним з героїв олімпійського відбору в Сеул-1988. І нехай у Кореї Вадим через наслідки травми не зіграв, вольовим рішенням Анатолія Бишовця півзахисник був включений до складу команди за блискучу гру у відбірковому турнірі.


Разом із Тищенком у "дублі" Динамо грав Володимир Татарчук. Рік потому півзахисник опинився в московському ЦСКА, з яким виграв чемпіонат СРСР і Кубок країни в 1991 році. А в 1988 році став олімпійським чемпіоном у складі збірної СРСР.


Варто визнати, що не всі футболісти хотіли грати в Динамо. Андрій Сидельников разом із керівництвом Дніпра придумав цікаву схему повернення до Дніпропетровська.


"У Динамо в 1986 році я перейшов не за власним бажанням – проходив військову службу, – згадував Андрій у розмові з автором цих рядків. – Селекційна служба киян працювала відмінно – відразу ж після успішного виступу за юнацьку збірну на турнірі Гранаткіна прийшов наказ про моє переведення до Києва.


Андрій Сидельников


На той момент я ще виступав на позиції нападника, і прекрасно усвідомлював, що пробитися в основний склад Динамо мені в найближчі кілька років не вдасться – Блохін, Бєланов, Євтушенко навряд чи були готові поступитися своїм місцем. Тому, коли покидав Дніпропетровськ, отримав чітку установку головного тренера Володимира Ємця та начальника команди Геннадія Жиздика: збільшити склад сім'ї.


У мене тоді вже народився старший син Роман, а при наявності двох дітей солдата строкової служби звільняли від військового обов'язку. Тому менш ніж через рік ми відсвяткували народження Андрія, я відразу ж звільнився і повернувся в Дніпро. Про це звільнення всі у Динамо, включаючи Валерія Лобановського, дізналися постскриптум. А в Дніпрі мене після повернення партнери по команді стали називати Папа – більшість моїх однолітків тоді були холостяками, а в мене вже було двоє дітей".


Після повернення у Дніпропетровськ Сидельников виграв з Дніпром Кубок СРСР-1989, а з молодіжною збірною СРСР – чемпіонат Європи-1990.


Схід Зорі

У 1972 році Зоря першою серед провінційних команд виграла чемпіонат СРСР. Союзне золото кували відразу кілька гравців, які пройшли школу київського Динамо. В'ячеслав Семенов за три роки в київському Динамо (1966-69) відіграв три матчі, після чого прийняв пропозицію Зорі. У 1972 році став чемпіоном СРСР і бронзовим призером Олімпійських ігор у Мюнхені. У тому ж році зіграв 11 матчів за збірну СРСР, забив 4 голи. Далі було запрошення в Динамо, але за два сезони В'ячеслав провів за першу команду 22 поєдинки, після чого перейшов до Дніпра.


Сергій Морозов виступав за молодіжну команду Динамо у 1967-68 роках. Перелом ноги завадив переходу в основну команду. У 1971 році Сергій прийняв пропозицію Зорі і рік потому став чемпіоном СРСР. Далі був московський ЦСКА, потім довга тренерська кар'єра, а з 2008 року Морозов працює експертом телеканалу "Футбол".


А ось для Володимира Онищенка "відрядження" у Зорю виявилося вкрай корисним. У 1970-71 роках нападник зіграв 10 матчів за Динамо, після чого був покликаний під прапори Зорі. У чемпіонському сезоні Онищенко забив 10 голів, і через рік повернувся до Києва. Наступні п'ять сезонів у Динамо були врожайними на нагороди – три переможні чемпіонати та два Кубки країни, Кубок Кубків, Суперкубок УЄФА.


Донецький маршрут

Олександр Сопко провів у Динамо чотири роки (1976-80). Зіграв одну зустріч за основний склад. Потім чемпіон світу-1977 серед молоді 11 сезонів цементував оборонні порядки Шахтаря, вигравши з "гірниками" у 1983 році Кубок СРСР і Кубок сезону.


Сопко пішов шляхом Володимира Сорокіна, який виступав за Динамо в 1957-61 роках (50 ігор, 3 голи). Транзитом через ужгородський Спартак і московське Динамо Сорокін опинився у Шахтарі. Відіграв за "гірників" 6 сезонів (149 матчів), виграв Кубок СРСР-1963.


Останній рубіж

Впевнена гра Олександра Шовковського за Динамо протягом практично двох десятків років стала шлагбаумом для багатьох київських воротарів. Рустам Худжамов (провів у Динамо з 1999 по 2006 рік) у 2008 році перейшов у Шахтар. Виходив на поле рідко, але виграв Кубок УЄФА, два чемпіонати України, Кубок і Суперкубок країни.


худжамов

Рустам Худжамов


Корінний киянин Антон Каніболоцький до Динамо не дійшов, прийнявши запрошення спочатку Дніпра, а потім і Шахтаря. Не зміг успішно конкурувати із Шовковським Денис Бойко, який з Дніпром дійшов до фіналу Ліги Європи і був включений в символічну збірну цього турніру. Щоправда, після не дуже вдалих виступів у чемпіонатах Туреччини та Іспанії Денис повернувся в Київ. СаШо вже завершив свою ігрову кар’єру, тому у Бойка справи в Динамо пішли веселіше.


Серед легіонерів Динамо в наш рейтинг включимо бразильця Гільєрме, який прилетів до Києва у 2009 році. За Динамо нападник провів 11 матчів, забив 5 голів. Перебував в оренді у московському ЦСКА, а потім повернувся до Бразилії в Атлетіко Мінейро, з яким двічі ставав чемпіоном штату, а в 2013 році виграв Кубок Лібертадорес. Серед легіонерів були й інші цікаві випадки, але це вже інша історія.


Максим Розенко, спеціально для Футбол 24

Интересно.