12 января 2018 19:05
"Пытали током и не давали спать". Бывшие пленные ультрас "Зари" рассказали о подвалах "ЛНР"

10 жовтня 2016 року Владислава Овчаренка та Артема Ахмерова затримали силовики терористичного угруповання "ЛНР". Місцева так звана "служба СБУ" назвала їх лідерами "неонацистського радикального угруповання "Ультрас Зоря чорно-білі". Вони провели лише одну акцію — спалили прапор "ЛНР" і зафіксували це на відео. Однак їм інкримінували шпигунство та диверсії в Луганську на користь "Азова" й "Правого Сектору".


Більше ніж рік Владислав та Артем перебували в "підвалах ЛНР", де чекали на вирок суду. 25 жовтня їм присудили 17 та 13 років в'язниці відповідно. Проте за хлопців "заступилися" інші ультрас "Зорі", які проводили численні акції та марші з проханням внести Овчаренка та Ахмерова у список полонених для обміну. У грудні 2017-го Владислава та Артема обміняли. Зараз колишні полонені проходять реабілітацію в лікарні у Феофанії. Планують поїхати на матч "Зорі" та відвідати фінал Ліги Чемпіонів, який відбудеться в Києві наприкінці травня.


Журналісти "NewWest Media" поспілкувалися з Владиславом та Артемом після звільнення. Як проходить реабілітація колишніх полонених, як допитують у підвалах луганського МГБ та чи були Овчаренко й Ахмеров шпигунами "Азова" — в нашому матеріалі.


Владислав Овчаренко та Артем Ахмеров / Фото Vladislav Ovcharenko via Facebook


— Що таке "підвали МГБ"?

Влад: Підвал — це спецізолятор луганського МГБ. Розташований у колишніх підвалах СБУ та архівному приміщенні. Будівлі переобладнали у щось на кшталт "житлових" приміщень — поставили туалет та камери спостереження. Там утримують усіх, щодо кого ведеться розслідування.


МГБ — Министерство государственной безопасности (аналог СБУ).


— Що саме було в підвалах?

Влад: Катування, побиття, знущання.


— Чому катували — "силовикам" хотілося крові?

Влад: Ну їм же якось потрібно вибивати зізнання.


Артем: Ніхто не скасовував такий показник, як "кількість розкриття" злочинів. А люди там по-іншому працювати не вміють або не хочуть. Тому вигадують надумані причини для затримання, затримують людей і досягають своєї мети в будь-який спосіб. Те, що там відбувається… Напевно, навіть найстійкіша людина підпише те, що вони хочуть.


Влад: Водночас, якщо ти не будеш погоджуватися, ці люди можуть забрати твою сім’ю й посадити їх разом з тобою.


Артем: Маніпуляції, погрози, залякування — їхні методи. Там працюють місцеві, але вони позиціонують себе як "російські офіцери".

Тому люблять кидати фрази на кшталт "слово офіцера", однак потім же ганьблять своїми діями цю честь "офіцера".


Влад: Наприклад, моїй мамі один з оперативників МГБ давав "слово офіцера", що нас не б’ють у підвалах. Однак мені зірвали два нігті, вибили два зуби, два струси мозку було. Звісно ж, не від того, що сам там упав.


— Так вибивали зізнання?

Влад: Звісно. Багатьох хлопців били струмом, не давали спати, били до втрати до свідомості, потім приводили до тями й знову били — і так тривало протягом 6–12 годин.


Артем: Перевозили з ізолятора в інший підвал, били там, заливали воду через тканину в рот, щоб людина почала задихатися — це все реалії підвалів МГБ.


— Вашим сім’ям погрожували?

Влад: Звісно, що був тиск і зі сторони МГБ, і з боку пересічних громадян у Луганську. Спочатку в МГБ мені взагалі сказали, що до мене посадять і моїх батьків. Мовляв, вони про все знали і активно це підтримували. Потім, коли все це розкрутилося, усі знали, що ми такі "погані", "помічники карателів", "неонацисти" і так далі, мого батька звинувачували, ледь не доходило до бійок. Тиск був страшний психологічний.


Артем: Приїхали додому, провели обшуки. Сказали: "Як тільки комусь повідомите чи зателефонуєте в Україну — це погано скінчиться". Нам намагалися інкримінувати те, що ми 2 травня були в Одесі, коли були заворушення, і в будинку профспілок загинули десятки людей. І коли оперативники з моєю матір’ю спілкувалися, запитували: "Що ж ви так погано сина виховали, що він палив людей в Одесі?"


— А ви були там?

Влад: Найцікавіше, що 2 травня 2014-го ми були вдома в Луганську і їли піцу з рідними.


Артем: Вони намагалися довести протилежне, але в них не вийшло.


— Чи лишаються досі в підвалах полонені, про яких узагалі нікому невідомо?

Влад: Звісно є. Тому що є сироти, в яких немає рідних, сімей, будь-кого, хто може заявити, що ця людина зникла. Доки йде війна, щодня туди потраплятимуть люди. Якщо сказав слово українською — це вже привід тебе затримати й посадити в підвал. А далі вже можуть “розкачати” й сказати: "Ти — шпигун або диверсант" і далі в цьому дусі. Нам хотіли аналогічно "впаяти" диверсії — підрив пам’ятників у Луганську. Але в них не вистачило для цього доказів.


Артем: У підвалах 100% є люди, про яких ніхто не знає. Ті, які утримуються в СІЗО, про них уже більш-менш відомо — прізвища, первинні дані. А підвал — це місце, з якого дуже складно дати про себе знати.


— У звинуваченнях вам приписували діяльність у складі "Правого сектору", "Азова" та інших праворадикальних організаціях. Ви з якоюсь із них були пов’язані?

Влад: Ні. Були тільки знайомі з цих організацій, і все. Офіційно ми з ними пов’язані не були.


— Для того, щоб вас додали в списки на обмін, проходили численні марші футбольних ультрас. Вам про це було відомо? Чи доходила ця інформація в підвали "ЛНР"?

Артем: Після винесення вироку в нас були побачення з рідними. Під час цих зустрічей нам розповіли, що за нас люди виходили на вулиці, робили банери, наклейки, що це все було масштабно. Коли ми вже після виходу спілкувалися з футбольними фанатами, вони жартували, що ми "рано вийшли", тому що ця історія могла б набути більшого резонансу. Цей весь рух міг би реально нагадувати рух за звільнення Павліченків або інші схожі за масштабом акції.

— Чи спілкувалися ви з фанатами, які організовували марші за ваше звільнення?

Влад: Зустрічалися буквально днями з хлопцями, які організовували марші тут, у Києві. Усі вітають зі звільненням, ну ще б не вітати.


Обмін полоненими / Фото УНІАН


— Для чого в Луганську затримують україномовних чи незгодних — бояться?

Влад: Так, вони бояться інакодумців. Там не визнають, що щось може інакше. Є "ЛНР", є Росія — все, це добре. А інші — терористи та зрадники Батьківщини. Коли нас везли на обмін, один з конвоїрів нас запитував: "Хлопці, ви розумієте, що зрадили своїх предків?" У сенсі? Яких предків? Я народився 1996-го в Луганську на території України. Кого я зраджував? Але вони навіть не знають своєї історії — вважають, що Росія пішла від Київської Русі.


— Перед затриманням ви спалювали прапор "ЛНР". Вам було страшно, ви розуміли всю небезпеку таких акцій?

Влад: Знаєте, ми це робили, тому що хотіли показати, що тут, у Луганську, є люди, які намагаються щось робити, продемонструвати, що тут — не всі сепаратисти. На українських каналах часто можна почути, що Луганськ і Донецьк — "російські" міста, що там нічого українського немає. Але такими акціями ми хотіли довести протилежне, що є здорові люди, які люблять свою Батьківщину.

Чесно, до кінця, можливо, ми й не думали, що можуть бути такі наслідки божевільні за ті відео, за ті фотографії, але проживаючи в Луганську, ми розуміли, що все одно рано чи пізно можемо там опинитися.


Артем: Так, за українськими ультрас там відбувалося активне стеження. З 2014-го ми розуміли, що нас у будь-який момент можуть затримати й почати інкримінувати нам усе, що їм буде вигідно. Затримання — це створення інформаційного приводу та території невизнаної республіки. Вони затримують, роблять із цього величезну подію, запрошують російські ЗМІ — і це все роздувається до просто небачених масштабів.


— Скільки правоохоронців перейшло на бік сепаратистів?

Влад: Більша частина. Багато хто з них працював в українській правоохоронній системі, а зараз вони "перевзулися", стали "незалежними республіканцями" і звинувачують нас у зраді Батьківщини. Хоча, звісно, є чимало міліціонерів, які пішли воювати в АТО на боці України. Частина з них виїхала з Луганська, вони лишилися вірними своїй присязі та українському народу.


Артем: Більшість працівників МГБ навіть не приховують, що перейшли на бік ворога.


— Чи були ви раніше, до свого звільнення, в Києві? Чи здивували вас якось кияни, українці?

Влад: За той час, що ми привели з 2014-го в Луганську і з 2015-го у в’язниці, люди за межами ОРДЛО дуже змінилися. Відчувається єдність нації. Ми — єдині. Раніше такого не було. Кожен був сам по собі. А зараз всі намагаються одне одному допомогти. Наприклад, одному зі звільнених у Феофанії знадобилися речі теплі, я зателефонував знайомому, він написав тільки пост у ФБ — і через 3 години приїжджає автомобіль, просто забитий теплими речами. Це не передати словами.


Артем: Ми не чекали, що нас так тепло зустрінуть і простягнуть руку допомоги.


Владислав Овчаренко та Артем Ахмеров / Фото Артем Ахмеров via Facebook


— Як проходить реабілітація?

Влад: У поліклініці Державного управління справами у нас був первинний огляд. Там послухали, подивилися, зробили рентген, а далі направили в поліклініку "Феофанії" для подальшої реабілітації. Там проходить фізіологічне та психологічне відновлення. Лікарі вже дивляться, кому потрібно лікувати травми, кому — робити масажі, кому відвідувати психологів.


— Чи є вже прогрес у лікуванні?

Влад: Багатьох хлопців зараз готують до операцій. Хлопці, яким потрібна була серйозна психологічна допомога, уже стають більш відкритими. Спочатку вони, ну справді, дуже погано почувалися морально — зараз уже набагато краще, спілкуються з усіма, навіть усміхаються.


— Що далі?

Влад: Будемо навчатися. Плануємо вступати до університету. Нас прийняли до лав "Азова", будемо там підробляти. Нам активісти "Азова" допомогли винайняти квартиру. Тепер ми точно співпрацюємо з ними. А то нас звинувачували — так тепер хоч буде за що.