13 листопада 2017 10:39

Андрей ШЕВЧЕНКО: "Лобановский сказал мне: "Подняться на определенный уровень - это очень тяжело. Но ты поднялся. Удержаться на этом уровне - еще труднее"

Головний тренер збірної України Андрій Шевченко в ексклюзивному інтерв'ю «Футбол24» розповів про фінали Ліги чемпіонів з «Міланом», словах Лобановського і Берлусконі.

Про слова Лобановського: Перед моїм відльотом, вже після закінчення сезону, у нас відбулася тривала розмова. Валерій Васильович сказав мені так: "Піднятися на певний рівень – це дуже важко. Але ти піднявся. Втриматися на цьому рівні – ще важче". Ці слова зіграли величезну роль у моєму житті, надали мені колосальну мотивацію. Я сфокусувався на завданні, яке полягало в тому, щоб приїхати і чудово зіграти не лише один сезон, а якомога більше років утримуватись на високому рівні.

Згодом, коли приїжджав у Динамо, ми з Валерієм Васильовичем продовжили спілкування. Я розповідав, з якими труднощами зіштовхнувся в Італії, яка мотивація і так далі. Він казав: для того, щоб перебудувати організм від тих навантажень, які були в Динамо, потрібно працювати індивідуально. Особливо в період адаптації до іншої методології тренувань. Це мені допомогло. Я знав, коли потрібно простимулювати себе, зайнятися додатковими тренуваннями.

Про те, чи забороняли в «Мілані» дзвонити додому, щоб гравець швидше адаптувався до команди: Ні, мені ніхто нічого не забороняв. Для мене створили хорошу можливість спілкуватися з командою, знайомитися з новими людьми. Я одразу ж почав брати уроки італійської мови – 2-3 рази на тиждень. Після перших трьох місяців відчув значний прогрес. Став без проблем розмовляти з партнерами по команді, давати інтерв'ю. Італійська мова, сама по собі, легка, але разом з тим дуже важка. Особливо в плані граматики.

Про допомогу Берлусконі: Сільвіо Берлусконі – добра людина. Через Мілан проходили безліч зірок. Він до всіх знаходив підхід, з усіма спілкувався, шукав спільну мову. До мене Берлусконі ставився дуже добре, з душею. Допомагав з операцією для мого батька, в інших життєвих ситуаціях. У складних моментах завжди простягав руку допомоги. Але це не тільки мене стосується, а й багатьох інших гравців Мілана.

Про фінал Ліги чемпіонів проти «Ювентуса»: Вирішальний удар в серії пенальті? Я дивився ліворуч, на арбітра, очікуючи свистка. Щоправда, коли він прозвучав – я не почув. Переводив погляд з голкіпера на суддю, з судді на голкіпера. Коли ж побачив кивок, який дозволяв бити… Я знав, що вирішується доля. Що у мене є шанс змінити долю команди. Я, як і багато інших футболістів Мілана, вперше грав у фіналі Ліги чемпіонів. Усвідомлював величезну відповідальність, але був до неї готовий.

Емоції, звичайно, приголомшливі. Ці 50-60 метрів від центра поля до 11-метрової позначки. Коли йдеш до м'яча, все життя пролітає перед очима. Був зосереджений. Думав про те, як виконуватиму удар. Мав конкретну заготовку – знав, як пробиватиму. Подумки повторював: "Не змінюй рішення, не змінюй рішення…" Пробив Буффону саме так, як хотів.

Про фінал Ліги чемпіонів проти «Ліверпуля»: Це взагалі містичний момент, який навіть важко собі уявити. Мілан був значно сильнішою командою. Вели 3:0, мали безліч шансів навіть тоді, коли Ліверпуль зрівняв рахунок. Пам'ятаю момент, коли удар практично з лінії воріт – м'яч потрапляє Дудеку в руку. Він міг зрикошетити до мене або у ворота, проте я дивлюся – м'яч таким парашутом йде вище рамки. Важко… Це шокує… Чому так сталося?.. Але тим футбол і прекрасний. У той вечір ми програли. Зате через два роки Мілан обіграв Ліверпуль в іншому фіналі Ліги чемпіонів.

Як довго боліло фіаско у тому стамбульському матчі? Це моменти, які залишаться на все життя. Це програний фінал і, так чи інакше, залишились неприємні відчуття. Таке не забувається – і виграні фінали, і програні. Потрібно розуміти, що між перемогою і поразкою – зовсім тоненька межа. Усе може змінитися в той чи інший бік. Принаймні у мене залишилося переконання, що я зробив все, аби ми могли перемогти в тому матчі.

Для Ліверпуля відігратися з 0:3 і перемогти в серії пенальті… Команда проявила неймовірну мужність. Пригадую останні хвилини, коли захисник Каррагер, якого я обігрую, який практично нічого не бачить і не може встояти на ногах, падає і таки зупиняє цей м'яч. Вони віддали абсолютно всі сили. Ліверпулю варто віддати належне за бажання, яке команда проявила для того, щоб повернутися в гру, переламати хід подій і виграти у серії пенальті.


Олег Бабій