За что не стыдно Андрею Шевченко?

Андрієві Шевченку не соромно зі старту прес-конференції довго та монотонно зачитувати журналістам якісь статистичні дані його команди та порівнювати їх із суперниками. Згідно цих паперових викладок, його збірна виявляється аж друга за загальнокомандною статистикою. Але побачити дані цифри всі журналісти чомусь не мали змоги. Як і не бачимо ми збірну України бодай у стадії плей-офф. ФІФА чомусь вперто відмовляється проводити відбір до ЧС виключно за результатами ТТД.

Головному тренеру не соромно відверто сміятися з питання стосовно постійного виклику до збірної гравця Олександра Зінченка. Гравця, який від старту нинішнього сезону у своєму клубі, хай навіть його назва "Манчестер Сіті", зіграв рівно 0 хвилин та 0 секунд ігрового часу.

Пояснення геніальне. Виявляється, про цього гравця якось добре відгукнувся наставник "Мачестер Сіті" Гвардіола. Може, Хосеп це сказав із вихованості, а, може, просто захотів підбадьорити хлопця. Але до статистики "0 хвилин та 0 секунд" рівно нічого не додалося. Проте від викликів до збірної і внесення до заявки на матчі у Зінченка збереглися 75% матчів його виступу за національну збірну. І, згідно законів англійського клубного футболу, це дало йому змогу зберегти робочу візу. Може, виключно саме тому і викликає до збірної цього гравця Андрій Шевченко? Хтозна, може, для цих цілей і потрібна збірна її нинішньому тренеру?

Головному тренеру збірної не соромно прямо запитати присутніх журналістів: "Ви що мене намагаєтесь на чомусь підловити? Чи це мені так здається?" Такою була його реакція на незручні запитання, причому статус незручності Шевченко визначає особисто. Цікаво побачити подібну реакцію Шевченка за часів його перебування в Італії чи Англії. Не сумніваюся, що там ставлять не менш гострі запитання, але так заведено, пресу там потрібно поважати і не скочуватися до рівня фамільярності. Інша справа, якщо ви в Україні. До наших журналістів подібне сказати, вочевидь, не соромно.

Андрієві Шевченку не соромно педалювати тему умовностей. Ба більше — умовностей в минулому часі. "Ми не поступилися по грі вдома хорватам. Програли, але зіграли гарний перший тайм". "Ми мали вигравати вдома в Ісландії". "Це не лише я кажу, це кажуть цифри. Ми створюємо достатню кількість моментів".

От тільки про два, з очевидними порушеннями правил, забитих гола збірній Туреччини тренер чомусь мовчить. А цифри, цифри, Андрію Миколайовичу, чітко видно у підсумковій турнірній таблиці. До того ж із фразою Валерія Лобановського про "найкрасивіше у футболі — це рахунок на табло" тут важко сперечатися.

Андрієві Шевченку не соромно заявити про "відповідальність за невихід на ЧС я беру на себе" і одразу ж додати "але я готовий продовжувати роботу, якщо мені це довірить виконком ФФУ".

А, може, тому цьому тренеру не соромно, бо він добре знає, що президент ФФУ — його кум — вже все "порішав" і виконком проголосує. І ніхто не сумнівається у підсумку цього голосування. І навіть якщо Шевченко провалить наступний відбір, а кум-президент захоче, то тренуватиме збірну цей молодий та перспективний фахівець аж до закінчення панування Андрія Павелка на вершині ФФУ.

Тому вмощуйтесь на своїх диванах зручніше і готуйтесь до наступного відбірного циклу із незмінним тренером-кумом та його європейським штабом. Про який ніхто навіть не знає, скільки достеменно матчів українського чемпіонату ці фахівці загалом подивилися наживо. І пам’ятайте: за гру збірної чи будь-які події навколо неї може бути соромно лише вам. Але, вочевидь, не її головному тренеру.