25 сентября 2014 23:05
Александр ЧУБАРОВ: "Я верю, что на матч памяти придет много зрителей"

Адміністратор київського «Динамо», який пропрацював у клубі багато років, встиг свого часу поспілкуватися з усіма трьома видатними динамівцями, пам'яті яких присвячений майбутній матч ветеранів «Динамо», який відбудеться найближчої неділі на стадіоні «Динамо» ім. Валерія Лобановського.

Про те, якими йому запам'яталися ці легенди, Олександр Федорович розповів в інтерв'ю офіційному сайту «Динамо» (Київ).

- Найжахливіше та найсумніше – це те, що ми про цих хлопців тепер будемо говорити в минулому часі, вживаючи слово «були». На жаль, вони більше ніколи не з'являться на цьому стадіоні. Ось що найсумніше і найтрагічніше...

Я працюю в «Динамо» вже 37 років, і, звісно, з цими хлопцями у мене пов'язано багато різних спогадів та історій.

Ось, скажімо, така...Пам'ятаю, коли я був начальником селекції, мене викликав до свого кабінету Григорій Михайлович Суркіс, який на той момент був президентом клубу, і дав мені команду поїхати до Мінська і переглянути футболістів. Після цього перегляду, за його розпорядженням я запросив Валентина Белькевича та Олександра Хацкевича в «Динамо». Звісно, всі подальші переговори вів уже сам Григорій Михайлович. Але я пишався, що взяв участь у запрошенні такої чудової людини і футболіста, як Валік.

Що стосується Андрія Баля... Пам'ятаю його 40-річний ювілей. Звичайно, тоді він уже не грав, а був тренером. На той час Андрій уже довгий час працював в Ізраїлі, а ми якраз приїхали туди на міжсезонні збори. Валерій Васильович Лобановський розпорядився від імені «Динамо» підготувати йому подарунок. Ми йому подарували квадратну підвіску із золота з ланцюжком, на якій було вигравірувано «колишньому динамівцю Андрію Балю». Ось таке привітання у нас було.

- Всі, хто коли-небудь спілкувалися з Андрієм Балем, знають, що в житті він був доброю людиною. І вже в якості тренера для гравців він також був добрим порадником і просто другом...

- Так, він був для них, як старший друг, старший товариш. У нього проскакували батьківські нотки, своїх підопічних він застерігав від якихось помилок, які він сам робив у своїй молодості, завжди їм підказував, був дуже комунікабельним.

Він також був щирим українцем, оскільки сам він з Львівської області. Він ідеально говорив і російською, і українською, і на івриті. Дуже комунікабельний, відкритий, Андрій завжди йшов назустріч будь-якій людині.

- Таким же відкритим футбольна громадськість запам'ятала і Андрія Гусіна, який завжди із задоволенням йшов на контакт з тієї ж пресою, ніколи нікому не відмовляв...

- З Андрієм у мене також пов'язано чимало спогадів. Пам'ятаю епізод, який, можливо, став визначальним у його подальшій кар'єрі гравця. Так вийшло, що коли його запросили в київське «Динамо», він за певними параметрами в першу команду одразу не потрапив, і його відправили до команди «Динамо-2». На його щастя, у цей час у Київ повернувся Валерій Лобановський. Метр перебував тут, на трибуні стадіону «Динамо», і дивився гру «Динамо-2». Поруч із ним сидів Йожеф Сабо.

Андрій тоді грав на позиції нападника. В якийсь момент під час гри Валерій Васильович повернувся до Йожефа Йожефовича, якого тоді призначили головним тренером збірної України, і мовив: «Йожефе, придивися уважно, якщо он того білявого хлопчину ставити у півзахист, дуже скоро він стане незамінним. Згадаєш мої слова, він – природжений півзахисник. Ось побачиш, він ще буде грати у тебе в збірній!» «Та годі вам!» - віджартовувався Йожеф Йожефович, але тепер всі ми знаємо, що в кінцевому підсумку так воно і вийшло, і Андрій згодом став одним із ключових гравців півзахисту в командах обох наставників. Валерій Васильович перевів його в півзахист, де він розкрив свій талант зовсім під іншим кутом. Він виявився дуже швидким, мобільним. До речі, в молодості Андрій займався легкою атлетикою, тому біг у нього був чудовий. До того ж витривалий, високий, технічний – загалом, хороший футболіст, один із найкращих у своєму поколінні.

- А яким ви запам'ятали Андрія поза футбольним полем? Чим він захоплювався?

- Андрій завжди був пристрасним автолюбителем. Про автомобілі він міг говорити годинами. На цю тему у нього весь час були дискусії з Кахою Каладзе. Він дуже цікавився автомобілями – багато читав автолітературу, шукав програми в Інтернеті.

Вже ставши тренером, Андрій залишався такою ж хорошою, доброю людиною. Коли він вже починав свою тренерську кар'єру в Росії, я чув дуже багато схвальних відгуків про Андрія. Я просто знайомий з багатьмаросійськими колегами ще з часів роботи у збірній СРСР, і всі без винятку знайомі, з якими я тоді зустрічався, також говорили про нього тільки схвальні слова. Він завжди йшов назустріч гравцям, допомагав, підказував. Навіть коли головний тренер утримувався від порад, Андрій допомагав кожному гравцеві, правдиво казав, як краще поступати...

На жаль найсумніше полягає в тому, що нам зараз доводиться говорити в минулому часі - «було», і що все це, на жаль, безповоротно.

Я вірю, що на цей Матч пам'яті прийде багато глядачів. Адже не дарма на пам'ятнику Валерію Васильовичу Лобановському написано «Ми живі, поки нас пам'ятають». Тому дуже важливо, щоб люди прийшли. Адже найкраща винагорода для тих, кого не стало – це пам'ять про них.