14 января 2012 12:19
10
Фанатские войны в СССР

Конфлікти вболівальників і масові безлади, що супроводжують футбольні матчі, всупереч усталеній думці траплялися в Україні задовго до розвалу Союзу і навіть задовго до остаточного оформлення СРСР в його «передсмертних» кордонах (на момент 1991 року).

У Західній Україні в 20-30 роках 20 століття на грунті міжнаціональної ворожнечі частенько траплялися бійки українських і польських уболівальників. Олії у вогнище доливала стала неприязнь двох народів, що споконвіку ворогували за одну територію. Тож сформовані за національною ознакою тамтешні команди (наприклад, львівська «Україна»  чи львівська, але вже з польським ухилом «Погонь») билися на полі не тільки за спортивний результат, але й, так би мовити, за національну гідність та престиж.

Про одне з таких протистоянь фанатів польської команди «Ресовія» й «України» ще 1935 року згадував відомий львівський футболіст Олександр Скоцень: «Щойно прозвучав фінальний свисток судді, натовп польських уболівальників з ревом вибіг на поле і почав ображати нас, викрикуючи нецензурні антиукраїнські гасла. Керівництво «Ресовії» ніяк не реагувало. Нас били, штовхали, плювали в обличчя…» А 1937-го гра між тією ж «Україною» та «Погонню» закінчилася грандіозною бійкою стінка на стінку. Пристрасті не вгамували навіть поліціянти, які на емоціях вдалися до застосування вогнепальної зброї.

Радянські антирадянські фанати

У СРСР фанатський рух з'явився десь на початку 1970-х, коли частина вболівальників почала супроводжувати улюблену команду по різноманітних містах безмежної країни. За першими «ластівками», уболівальниками московського «Спартака», потягнулися прихильники київського «Динамо» та ленінградського «Зеніту». Звісно, новонароджений рух майже відразу було визнано шкідливим, наскрізь просякнутим буржуазною філософією та націоналістичною крамолою, а тому безжально «відкинуто» подалі з очей під кураторство всюдисущого КДБ. Тоді за приналежність до «фанатського кодла» поплатилося багато молоді з великих футбольних мегаполісів. Піддавалися фани публічній обструкції, їх виключали з престижних навчальних закладів, залишали без роботи, а то й брутально запроторювали до «віддалених місць» по надуманих (чи «роздутих») звинуваченнях. Проте, як відомо, всіляка дія, а особливо агресія до собі подібних, має тенденцію з часом породити антидію, приблизно рівну за потужністю, але протилежно спрямовану в просторі (географічному, національному, ідеологічному тощо). Так, комуністична верхівка держави на свою підстаркувату голову викохала ще одне помітне й непримиренне ядро суспільного спротиву — футбольних фанатів.

Друзі та вороги

Поступово рух набував масового характеру, що згодом призвело до народження взаємостосунків між представниками різних регіонів імперії. Почали формуватися фанатські союзи та своєрідні «ворожі території», що геть не вкладалося в державно-ідеологічну схему щодо інтернаціоналізму та уніфікованості «совєтського народу». Так, починаючи з 1982 року, до табору ворогів київського «Динамо» потрапили фанати всіх без винятку  московських клубів. Окрім них за радянських часів ворожими динамівцям вважалися фанугрупування «Чорноморця», «Шахтаря», «Металіста», мінського «Динамо», запорізького «Металурга». У близьких друзях киян по сьогодні — вболівальники «Дніпра», «Карпат» і вільнюського «Жальгіріса», що навіть при поверхневому аналізі виглядає досить логічно та прогнозовано. Всі перелічені київські друзі завжди стояли на засадах національної автентичності та культурної самоідентифікації. Київ — як столиця великої потужної республіки. Дніпропетровськ — як традиційний «другий темп» української футбольної експансії вглиб полікультурної Європи та багатонаціонального СРСР. Львів — як історичний центр звитяги за державну незалежність України. У цей львівський контекст добре «вписується» литовський Вільнюс, звісно, у форматі іншого національного середовища. І це на тлі підкресленого ізоляціонізму донецької «торсиди», традиційного інтернаціоналізму  одеситів та певної аполітичності харківських уболівальників. Також з усіма переліченими ворогами у членів «прокиївської коаліції» періодично траплялися власні історичні «тертя».

Донецьк — Київ

Донбасівці справедливо не могли пробачити киянам не зовсім чесної політики щодо комплектації біло-синьої команди за рахунок кращих вихованців із резервів інших українських клубів. Натомість киян дуже дратувала дружба донецьких уболівальників із московськими та ленінградськими опонентами. Крім того, «шахта» завжди «якшалась» із чорноморськими «моряками», яких у Києві традиційно недолюблювали.

Київ — Одеса

По розвалі СРСР головним опонентом на внутрішній арені для динамівців став саме одеський «Чорноморець». В той момент між фанами двох мегаполісів уже існувала стійка непримиренна ворожнеча, яка бере початок ще з далекого 1988 року. Тоді, під егідою багатоликого комсомолу, в Києві відбулося установче зібрання лідерів фанрухів з усіх регіонів «великого та могутнього». Як пригадує свідок історичного дійства, одеська делегація наважилася в увесь голос заявити буквально наступне: «Краще раз отримати (на горіхи) в Києві, ніж п’ять разів у Москві». У цій тезі була «залізна» логіка й геть не було підлабузницьких намірів. Упродовж сезону одеситам насправді доводилося виїздити до Києва лише раз на рік, в той час як до Москви — п’ять разів. Так однієї невдало сформульованої фрази стало достатньо, щоб непримиренні київські ультрас звинуватили гіпотетичних земляків у національній зраді, публічно принизивши чорноморських лідерів найбрутальнішим чином. І розпочалася війна.

Харків — Дніпропетровськ

Наприкінці 1991 року й без того не прості стосунки між футбольними спільнотами цих міст «доросли» до зриву. Після тріумфальних 80-х дніпряни, переживаючи зміну поколінь, скотилися у середину «турнірки» й задовго до закінчення чемпіонату «заспокоїлися» на визначеній позиції (тобто ні поліпшити, ні погіршити свого становища вже не могли). Натомість «Металіст» з останніх сил боровся за збереження престижної прописки в радянській «вишці». У двох останніх турах дніпропетровці мали зустрітися з азійськими «середнячками» з Душанбе і Ташкента. Навіть нічия в будь-якому з матчів залишала харків’ян у лавах футбольної еліти. Натомість «Дніпро» спокійно «здав» вузькооким співгромадянам обидві непотрібні собі зустрічі. За наполегливими чутками з табору вкрай засмучених харків’ян, — зовсім навіть не безкоштовно. Саме з тієї сумнозвісної історії, нібито, розпочалася тривала ворожнеча фанатів, яка й досі не дає спокійно спати правоохоронцям як Харкова, так і Дніпропетровська. Й особливо 2011-го, коли стосунки вже аж надто загострилися між ультрас.

Чи станеться колись переформатування коаліцій?

Це дуже непросте питання. З одного боку, на підтримку існуючих трикутників («Динамо»-«Дніпро»-«Карпати» та «Шахтар»-«Металіст»-«Чорноморець») виступає регіонально-політичне розмежування самої України (Захід+Центр проти Схід+Південь), та історичні образи «давно минулих днів», про які ми тут так завзято «торочили». Проте, в умовах сучасної передислокації сил у національних «табелях про ранги», безпосереднє суперництво за титули може насправді зламати устояні традиції. У гонитві за невмирущою славою складно любити найближчих конкурентів щиро та, так би мовити, «до останнього цвяха в труні». Перші прояви «нових віянь» можна без окулярів угледіти вже сьогодні. Ось, наприклад, на офіційному сайті ФК «Металіст» «вірні друзі» по «трикутнику» тихо перекочували до стану «вірних ворогів», що підтвердили нинішні сутички «забойзців» із місцевими фанатами у до недавна союзному Харкові.

Що станеться, коли до реальної боротьби за чемпіонство нарешті долучиться амбітний «Дніпро», — тільки одному Богу відомо. Натомість найменші «брати по війні» із антагоністичних «трикутників» («Карпати» та «Чорноморець») останнім часом проявляють досить підозрілу лояльність один до одного. Може, між ними таки зародилася запізніла любов «з триста першого погляду»? Залишилося тільки закарбувати її довгим пристрасним  поцілунком? А що? Навіть кепське кохання краще за вишукане розлучення.

Олександр ВИГОВСЬКИЙ

При сове мы шахту и в х..й не ставили. Да и фанатов там было 3,5 калеки..... С Харями особо не терлись. Траблы были с Зп и жидами. Дружили еще и с Лененградом и Тбилиси. С Одессой траблы, но многие вменяемы общаются между собой)
Ага, кроты притянуты, в эти писульки за уши или за бабки.) Заказуха.
я так понимаю тут описаны отношения именно фанатских группировок. Раньше вся Украина болела за Динамо + местный клуб. Сейчас в регионах динамо все больше недолюбливают. Это логично.
А что до Донецка,никакой вражды помоему небыло.Пока потомственный "металлург" непоявился...
Жальгирис в друзьях?Они больше с москвичами дружили
Както странно,что не упомянули тбилисское Динамо...
Галопом по Европам..автор снял вершки, не заглянул у корешки... "Донецьк — Київ" - это, вообще, понты...до распада совка, и прихода Ахмедки на царство - не было такой проблемы, достаточно вспомнить игроков, которые играли в обоих командах: Лобановский, Коньков, Чанов, Кончельскис, Ребров...
Все правильно написано только про Карпаты и Черноморец автор что-то напутал. ненависть между этими клубами очень большая и стычки между ними проходят довольно часто.
Дніпропетровськ — як традиційний «другий темп» української футбольної експансії вглиб полікультурної Європи та багатонаціонального СРСР. Как такое объяснить ?
В розділі про відношення Одеси та Києва помилка. Представник Одеси сказав, що краще 5 разів лягти під Москву, ніж один раз під Києв, а не навпаки.